Джерела цивільного процесуального права України

Джерелами ЦПП є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах:

• – Конституція України – розділ VIII, П (статті щодо статусу громадян 24,29, ЗІ, 32, 55, 59);
• – Цивільний процесуальний кодекс України (надалі – ЦПК) від 18.03.2004 р.;
• – Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р.;
• – Закон України "Про судовий збір" від 08. 07.2011 р.
• – Закон У країни"Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5.07.2012 р.

Важливе місце в регулюванні цивільного процесу займає Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4. 11. 1950 р., ратифікована Законом України від 17.07.97 р. Згадана Конвенція визначає основні принципи здійснення цивільного судочинства на засадах справедливості, неупередженості, змагальності та у розумні строки.

Під час здійснення правосуддя у цивільних справах необхідне застосування норм матеріального права, зокрема:

• – Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р.;
• – Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р.;
• – Закону України "Про психіатричну допомогу" від 22.02.2000 р.;
• – Закону України "Про охорону дитинства" від 26. 04. 2001 р.

Так, Сімейний кодекс України розкриває права і обов'язки та склад осіб, які можуть брати участь у справах щодо інтересів дітей, визначає підстави порушення справ в суді про позбавлення батьківських прав та в усіх спорах про дітей. Закон України "Про прокуратуру" деталізує права і обов'язки прокурора в цивільному судочинстві. Крім вищеназваних нормативно-правових актів джерелами ЦПП є укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні угоди. Окреме місце серед джерел цивільного процесу займають керівні роз'яснення, що зазначені у постановах Пленуму Верховного Суду України.

Частини 3 і 4 статті 2 ЦПК встановлюють дію цивільного процесуального закону в часі. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Якщо провадження у справі відкрито до набрання чинності нового закону, що регулює порядок судочинства, то суд зобов'язаний застосувати новий закон незалежно від того, коли було відкрито провадження, якщо в самому законі не передбачено інше.

У ч. 4 ст. 2 ЦПК реалізований принцип, закріплений у ст. 58 Конституції України: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Однак цю норму треба застосовувати лише щодо процесуального законодавства. Таким чином, закон, який встановлює нові процесуальні обов'язки, скасовує чи звужує процесуальні права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.