Юридична клініка у формуванні правової культури студентів-правників

 

Висококваліфіковані юристи здійснюють суттєвий вплив на різноманітні сторони розвитку сучасного українського суспільства, що зумовлено роллю, яку вони покликані відігравати в житті Української держави. Зважаючи на це, спостерігається загострений інтерес до юридичної професії, оскільки наслідок – доволі високі вимоги до її представників. Такі феномени правового життя як правова культура, юридична професія та правова реформа на сучасному етапі стають дедалі більш взаємопов'язаними.

Поставлені нині питання реформування суспільства, кардинальних змін у внутрішньому житті держави та стабілізації її місця в системі міжнародних відносин, неодмінно виводять на проблеми правової культури[1]. Практика свідчить про наявність глибокого внутрішнього взаємозв'язку між характером та інтенсивністю державних перетворень та рівнем правової культури суспільства: чим вищим є рівень правової культури, тим ефективнішою є діяльність законодавця, цілеспрямованішою управлінська діяльність, більш результативним процес реалізації правових приписів, дотримання та виконання вимог, які містяться у правових нормах, забезпечення правового статусу особистості в державі[2].

Як стверджує С.В. Ківалов, інститут освіти на сучасному етапі усе більшою мірою повинен не лише обслуговувати потреби економіки, забезпечувати її трудовими ресурсами, але й виконувати соціально-гуманітарні функції, пов'язані з формуванням ціннісної свідомості молоді, її соціального захисту та реалізації прав людини[3]. Що стосується освіти в юридичній сфері життєдіяльності суспільства, то, на думку В.В. Завальнюка, головне завдання правової освіти та виховання полягає у максимальному сприянні наближенню людини до розуміння сутності права та спонуканні до виявлення нею усвідомленої правової культури, а також у забезпеченні "людського виміру" права та правової системи, ефективного та постійного відтворення їх гуманістичної природи та призначення. З огляду на це, важливим напрямом у розвитку України як правової держави з розвинутим громадянським суспільством є підготовка юристів із високою загальною та професійною культурою, складовими яких є комунікативна, політична, етична, естетична, інформаційна культура тощо[4].

Поняття правової культури, її види та роль у суспільному житті останніми роками набули значної наукової розробки. Проте, вчені не можуть найти єдиного підходу як до трактування самої категорії "правова культура", так і до її структурних компонентів, змісту та функцій. Як стверджує російський вчений В.П. Сальніков, налічується понад 250 її визначень[5].

Загальною методологічною основою вивчення цієї проблематик є розгляд правової культури як складової загальної культури суспільства. Як зазначає О.Г. Мурашин, поняття правової культури бере свій початок, зокрема, віл латинського слова "cultura" (з латині – оброблювання, виховання, освіта, розвиток, шанування, вирощування), яке означало функцію, пов'язану із здобуттям знань, досвіду, з цілеспрямованим впливом людини на природу. Уперше в літературі "культура" як теоретичний термін було використано у праці римського оратора і філософа Ціцерона "Тускуланські диспути" у 45 р. до н.е. У Сердньовіччі слово "культура" пов'язували з удосконаленням окремих індивідів, з відповідністю людини гуманістичному ідеалу[6].

На теперішній час в науковій літературі налічується більше 500 визначень поняття "культура" і кожне з них може стати основою для відповідного підходу до аналізу поняття, суті змісту правової культури[7]. Будь-яке інтегроване суспільство має свою культуру, свої культурні ідеали як найвище втілення його культурної свідомості, а кожна сфера досліджень визначає культуру по-своєму, виокремлюючи саму значну, істотну для даної сфери досліджень характеристику[8]; Саме це й зумовлює складний та багатоаспектний характер наукових уявлень про правову культуру.

Наукові погляди на культуру прийнято поділяти на три групи: 1) антропологічні; 2) соціологічні; 3) філософські. При антропологічному аналізі під культурою розуміється сукупність усі благ, створених самою людиною. Соціологічний підхід трактує культуру у вигляді суми духовних цінностей. При філософському підході культура розглядається як самостійний феномен соціального життя[9].

Теоретичні погляди на культуру також поділяються на два напрямки. Перший напрямок в центр пояснення культурних явищ виводить поняття діяльності, а культура розглядається як специфічний людський спосіб взаємодії з навколишнім середовищем. Для другого характерним є розуміння культури як сфери ідеального, яке містить продукти духовної творчості людей: символів, ідей, цінностей, – у відповідності до яких складається відношення до дійсності, формується буття людини. На основі цих двох напрямків вироблено сучасну концепцію культури, яка синтезувала ці важливі ідеї та отримала назву інформаційно-семіотичної концепції культури. В основі цього підходу знаходиться положення про те, що культура втілює засоби, способи та результати людської діяльності, а сам світ культури постає у трьох основних аспектах: 1) як світ артефактів (продуктів та результатів людської діяльності, штучно створених людиною предметів та явищ); 2) як світ смислів; 3) світ знаків[10].

Як зазначає Ю.М. Оборотов, правова культура при інформаційно-семіотичному підході є втіленням засобів, способів та результатів юридичної діяльності (так званих продуктів юридичної діяльності – "правових артефактів"), а виникнення та розвиток правової культури – це постійне перетворення засобів діяльності на її цілі, та навпаки, цілей – на засоби. Правова культура є світом юридичної діяльності, тобто світом правових артефактів, в які люди вкладають певний смисл; світом смислів, які людина надає своїм творінням[11].

В.С. Нерсесянц під правовою культурою вважав рівень розвитку в правовій (і державно-правовій) організації життя людей, складовою частиною загальної культури, яка, на відміну від того, що створене природою, створена людьми та є їхньою "другою природою" ("другою натурою")[12]. З точки зору А.І. Кормича, правова культура формується як множина норм, принципів, установок та ціннісних орієнтацій, що визначають поведінку людини в суспільстві[13], а на думку А.Ф. Крижанівського основу правової культури сучасної цивілізації, контури якої створюються на перетині постмодерну та глобалізації, становлять правові ідеї, цінності, принципи, нормативи, інституції та інші компоненти (у тому числі правовий менталітет, який є втіленням різноманітних правових форм земного буття, способів обладнання людського співіснування)[14].

Н.М. Оніщенко зазначає, що правова культура – це загальний стан "юридичних справ" у суспільстві, тобто стан розвитку законодавства, робота суду, всіх правоохоронних органів, правосвідомість населення країни, що виражає рівень розвитку права, його місце в житті суспільства, засвоєння правових цінностей, їх реалізацію на практиці, здійснення вимог верховенства права[15]. На думку М.В. Мельник, таке визначення є надто широким, адже "юридичні справи у суспільстві" – це не що інше, як правове життя, в якому правова культура є лише одним з елементів – опосередкованою ланкою між правовою дійсністю та правовою поведінкою особи, від рівня якої залежить поведінка людей у сфері права[16].

Багато спеціалістів при розгляді правової культури підкреслюють її ціннісний (аксіологічний характер) аспект. Наприклад, у навчальному посібнику за редакцією В.В. Копєйчикова правова культура представлена як синтез правових цінностей, які відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу та які переводять у правове становище свободу особистості як найважливішу соціальну цінність[17].

Формування правової культури як складової частини загальної культури суспільства здійснюється на всіх рівнях, охоплюючи різні суб'єкти політики – від індивідуума до мікро- та макрогруп. Особливого значення набуває цей процес в умовах формування правової держави та громадянського суспільства, а успіх у вирішенні цього завдання залежить від рівня юридичної освіти та впливу юридичної науки на суспільні процеси та різноманітні сфери життєдіяльності людини, від традиційних норм, зафіксованих у громадській правосвідомості, тощо[18].

У залежності від носія правової культури розрізняють правову культуру суспільства (рівень правосвідомості та правової активності суспільства, ступінь прогресивності діючих у ньому юридичних норм та юридичної діяльності) та правову культуру особи (знання та розуміння індивідуумом права, а також його дії у відповідності до нього)[19]. О.Ф. Скакун виокремлює ще й третій вид правової культури – правову культуру соціальної групи[20].

На думку Ю.О. Фігель, особливостями професійної культури юриста є: 1) знання законодавства та можливостей юридичної науки; 2) переконливість у необхідності та соціальній важливості законів і підзаконних актів, цінності права як ступеня свободи та справедливості; 3) вміння користуватися правовим інструментарієм: законами та іншими нормативно-правовими актами у повсякденній діяльності, юридичною технікою, досягненнями юридичної науки та практики; 4) професіоналізм та справедливість у юридичній практиці, чесне виконання морального-правового обов'язку, підвищення майстерності та обізнаність із найновішими досягненнями теоретичної та практичної юриспруденції[21]. Крім того, правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, рівень засвоєння й використання ним правових приписів у повсякденному житті.

У філософській, психологічній та соціологічній літературі поняття "соціалізація" розглядається як процес становлення особистості, її навчання, виховання та засвоєння соціальних норм, цінностей, установок, зразків поведінки, властивих даному суспільству[22]; процес освоєння культури суспільства, тобто норм, цінностей, ідей, правил поведінки та стереотипів розуміння; процес включення індивіда в соціальне життя суспільства, результатом якого є формування особистості, яка займає відповідну позицію в суспільних відносинах[23]; процес інтеграції особистості у соціальні групи, організації та інститути шляхом накопичення знань про оточуюче соціальне середовище, формування системи цінностей особистості, засвоєння загальноприйнятих взірців поведінки

[24]. У процесі соціалізації індивід здійснює соціальну самоідентифікацію, тобто знаходить можливість показати членам своєї та чужої груп, що він поділяє цінності, традиції та поведінкові моделі своєї групи та не поділяє чужих.

Право здійснює вплив на процеси соціалізації, орієнтуючи індивіда у різноманітті дійсності, а тому правова соціалізація є складовою єдиного процесу соціалізації. Весь механізм дії права позначається не лише на регулюванні поведінки людей, але і на їх сприйнятті права та відношенні до права, що виводить на процес соціалізації. Саме тому правова соціалізація – це включення індивіда в систему правовідносин даного суспільства на основі засвоєння ним компонентів правової культури, а також процес розвитку здібності індивіда до нормативно-правової свідомості та поведінки, до обмеження свого свавілля та шанобливому ставленню один до одного. Це процес накопичення знань про нормативну систему права, формування системи цінностей, в якій сама нормативна система прав сприймається як цінність (інтерналізація системи права), формування навичок поведінки, що відповідають приписам нормативної системи права[25]. У ході правової соціалізації індивід засвоює не лише норми та закони, але й усі елементи правової системи, у тому числі правові поняття. Таким чином, основу правової соціалізації становлять: 1) засвоєння правових норм і зайняття відповідних позицій стосовно цих норм; 2) оцінка безпосередньої реалізації норм в юридичній практиці, вироблення ставлення до правових інститутів та установ; 3) засвоєння правової ідеології як системного, науково обгрунтованого відображення правової дійсності в ідеях, поняттях, принципах[26]. Цілі правової соціалізації є досяжними тоді, коли індивіди діють так, як це необхідно для даного суспільства.

Саме у процесі правової соціалізації під впливом різноманітних факторів та відносин складається правосвідомість особистості (індивідуальна правосвідомість), яка залежить також від психологічних особливостей людини. Ми погоджуємося з твердженням Ю.М. Оборотова про те, що поняття "правосвідомість особистості" та "правова культура особистості" є близькими за своїм змістом, однак далеко не тотожними, оскільки правова культура, на відміну від правової свідомості, постає, по-перше, як позитивне відношення до правової реальності; по-друге, як зовнішній прояв правосвідомості у юридично значимій діяльності[27]. При цьому під правовою реальністю пропонується розуміти сукупність наявних у суспільстві правових явищ та породжених ними суспільних наслідків, процесів і тенденцій, які існують і функціонують у формі цілісної єдності та взаємодії правової активності, правового спадку та правової культури[28].

С.С. Алексеев зазначає, що в юридичній літературі правосвідомість, її різні прояви класифікуються за декількома підставами[29]. За глибиною відображення правової дійсності виокремлюють буденну, професійну та наукову правосвідомість. Під першою розуміють масові уявлення та настрої людей щодо права, які виникають на підставі життєвого досвіду та уривчастих, несистематизованих правових знань. До другої належать знання, переконання, традиції, відчуття професійних юристів, які формуються в результаті отримання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (у правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). До третьої належать ідеї, поняття, концепції, які виражають теоретичне засвоєння права, а тому такий вид правосвідомості властивий науковим працівникам, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичними розробками загальних або галузевих правових проблем[30]. Інші вчені говорять про три рівні правосвідомості: повсякденний[31], практичний[32] та теоретичний[33].

А.Ф. Крижанівський виокремлює компетентну правову свідомість (з лат.: competentis – відповідний, здатний), яка, на відміну від професійної, не має належати до тих чи інших груп осіб та повинна розглядатися в зіставленні з категорією "громадянин"[34].

Зміст професійної правосвідомості включає в себе також такі елементи: 1) систему теоретичних правових знань, виражених в юридичних принципах, нормах та категоріях, у знанні основних тенденцій та закономірностей державно-правової дійсності; 2) переконання в соціальній корисності права, його цінності, як міри свободи та справедливості, солідарності з правовими приписами, розумінням необхідності застосування правових норм (для юриста-професіонала є характерним засудження протиправної поведінки та протидії їй); 3) вміння та навички правильного застосування права (юрист-професіонал повинен уміти користуватися законами та іншими правовим актами, володіти юридичною технікою, орієнтуватися на досягнення юридичної науки та практики); 4) переконання в необхідності дотримуватися законності при виконанні службових обов'язків[35]. Як зазначає В.В. Дудченко, право неможливо зрозуміти належним чином, не усвідомивши його цілей, а тому юрист має знати систему цінностей сучасного суспільства та використовувати право як засіб досягнення справедливості у межах цієї системи цінностей[36]; підхід до права як до аналога справедливості є неминущим[37].

У цьому контексті необхідно відзначити й особливості формування правосвідомості студентства як спільноти молодих людей, основою діяльності яких є навчання у вищій школі та набуття знань і навичок для майбутньої професійної кваліфікованої праці. На думку Н.Ю. Коваленко, під правосвідомістю студентської молоді, яка безпосередньо впливає на зміст професійної правосвідомості, слід розуміти систему понять, поглядів, уявлень, настроїв, почуттів та емоцій, які виражають відношення студентів до права і законності, їх поняття про належний правопорядок, правомірну чи неправомірну поведінку в суспільстві. Здійснені дослідження вказують на те, що в сучасний період право сприймається молодими людьми як другорядне явище, а не як базова, фундаментальна ідея, хоча в силу вищої правової компетенції студенти-юристи мають більш зрілу та менш суперечливу правову свідомість на відміну від студентів, які навчаються на факультетах неюридичного спрямування[38].

Як стверджує А.1. Кормич, кожному етапу розвитку соціального устрою притаманний конкретний тип правової культури, що базується на певних принципах і нормах природного чи позитивного права, а в залежності від політичного режиму по-різному реалізується відношення до закону: в демократичному воно утверджується на доброчесності, в автократичному – на честі, а в тоталітарному – на страхові[39].

Що ж стосується професійної правової культури, то вона є складним інтегральним явищем, стрижнем якого є людиномірність і людиновідповідність – здатність і готовність юриста діяти серед людей та для людей. На відміну від тоталітарного або посттотапітарного суспільства, професія юриста в громадянському суспільстві є не лише сумою правових знань, а насамперед означає юридично обґрунтований і достатній професіоналізм, складовою якого є високий рівень внутрішніх переконань особистості, людяність, толерантність щодо осіб, з якими юрист працює, при одночасній нетерпимості до проявів правопорушень і правового нігілізму. Правова культура сучасного юриста пов'язана з реальною здатністю суб'єкта забезпечити і втілити в діяльність загальнолюдські правові ідеали[40].

Правову соціалізацію людини, коли вона виховується безпосередньо навколишнім середовищем, слід розуміти як правове виховання в широкому розумінні[41]. Прихильником цієї точки зору є В.В. Головченко[42], який розглядає правове виховання як систему формування правової свідомості, зазначаючи, що правове виховання – це педагогічна та соціально-правова допомога людині у розвитку її правової культури, розумінні ролі права у суспільстві, формуванні навичок правомірної поведінки[43].

Правове виховання у вузькому розумінні є процесом цілеспрямованого підвищення правової культури людини, групи людей та суспільства в цілому шляхом правового навчання[44]. На думку О.Ф. Скакун, правове виховання – здійснюваний за допомогою спеціальних форм, засобів та методів, послідовний, систематичний та цілеспрямований правовий вплив на особу, соціальну групу, суспільство з метою засвоєння ними правових знань, підвищення рівня їх правосвідомості та правової культури, вироблення орієнтації на соціально-активну правомірну поведінку[45]. Російські правознавці В.П. Казімірчук і В.М. Кудрявцев визначають правове виховання як цілеспрямовану організовану діяльність суспільства та його соціальних інститутів із формування в особи політичних і правових знань, уявлень та установок на соціально-активну поведінку[46]. Важливо також зазначити, що під правовим вихованням прийнято розуміти систематичну діяльність саме держави, її органів, службовців, громадських об'єднань та трудових колективів з формування та підвищення правової свідомості та правової культури[47].

Мета правового виховання має трирівневу ієрархію та полягає у формуванні комплексу специфічних рис особи у правовій сфері життєдіяльності; 1) системи правових знань (найближча мета); 2) правових переконань (проміжна мета); 3) мотивів і звичок правомірної, соціально-активної поведінки (кінцева мета)[48]. Визначення мети правового виховання дає також змогу конкретизувати його завдання[49]. Як стверджує Є.І. Федик, особливостями мети та завдання правового виховання студентів-юристів є: 1) формування стійкого уявлення про те, що людина, її права та свободи мають бути головною цінністю суспільства та держави; 2) вироблення ставлення до Конституції України як до святині, яка втілює здобутки у розбудові української державності та забезпеченні прав людини й українського народу; 3) прищеплення правильного розуміння високої значимості професії юриста в сучасних умовах, зокрема у справі захисту основних прав і свобод людини, законних прав та інтересів громадян; 4) формування у студентів науково обгрунтованих уявлень про властивості та риси правової держави, яка має бути сформована в Україні, та готовності брати активну участь в її розбудові; 5) забезпечення глибокого засвоєння такого обсягу юридичних знань, який є необхідним для виконання відповідних професійно-юридичних функцій; 6) формування загальної і правової культури у майбутніх юристів на рівні, який максимально відповідав би моделі юриста; 7) прищеплення студентам – майбутнім юристам розуміння необхідності використовувати свої знання та навички для проведення правової пропаганди серед інших груп населення, забезпечення правопорядку, законності, належного захисту законних прав та інтересів усіх учасників правовідносин[50].

Для ефективності правового виховання конкретної особи та досягнення очікуваних результатів важливо також правильно визначити належні методи та засоби правового виховання.

В юридичній літературі довгий час існував єдиний підхід, відповідно до якого під методом виховання розуміли спосіб виховного впливу з метою досягнення виховних цілей, що реалізує принципи виховання за допомогою використання різноманітних його засобів і форм[51]. На думку більшості вітчизняних та зарубіжних вчених, до системи методів правового виховання можна включити: 1) переконання; 2) покарання; 3) наочність; 4) позитивний приклад; 5) розв'язання юридичних казусів; 6) заохочення; 7) критика і самокритика; 8) наслідування тощо. При цьому, вибір методів має здійснюватися індивідуально в залежності від конкретної особи або групи осіб, які зазнають правовиховного впливу, а також ситуації їх застосування[52].

На думку Н.М. Пархоменко, засобами правового виховання є організована методична система, яка об'єднує предмета, технічні можливості, а також різні шляхи передачі змісту правових норм, інформації, тобто все те, що використовується для реалізації та досягнення правовиховної мети[53]. Є.В. Бурлай до засобів правовиховної роботи зараховує радіо, телебачення, кінотеатри, клуби, видавництва, газети, журнали, книги, плакати, стенди, наочні посібники та інші матеріальні засоби, за допомогою яких проводиться правовиховна робота, а також засоби духовного впливу. Аналогічні засоби правовиховної діяльності виокремлюють В.В. Іванов та Р.С. Притченко, які зазначають, що в усіх державах здійснюється особлива діяльність із поширення поглядів і міркувань про право та правопорядок, для чого використовуються існуючі засоби: церква, література, мистецтво, школа, преса, радіо, телебачення, спеціальні юридичні навчальні заклади[54].

Слід також зазначити, що окремі вчені вважають за доцільне замість терміна "засоби правового виховання" використовувати поняття "способи правового виховання" або ж "інститути правового виховання", під якими слід розуміти систему інститутів, агентів та методів цілеспрямованого впливу з метою реалізації завдань правовиховної діяльності (тобто державних органів, державних і недержавних підприємств, установ, організацій, різноманітних громадських, соціальних та політичних об'єднань, що здійснюють цілеспрямований правовиховний вплив на особу). Це пов'язано з тим, що дослідження правового виховання у контексті правової соціалізації особистості дає підстави стверджувати, що правове виховання є складовою процесу правової соціалізації, а саме – цілеспрямованим засобом впливу на формування особи[55].

На думку М.В. Кравчука, до засобів (способів) правового виховання належать: 1) правова освіта: 2) правова агітація; 3) правова пропаганда; 4) юридична практика державних органів та інших організацій; 5) правомірна поведінка громадян, їх особиста участь в реалізації та охороні правових норм; 6) самоосвіта. Усі способи правового виховання втілюються в життя через систему його інститутів та агентів, а при їх виборі необхідно враховувати як об'єктивні, так і суб'єктивні властивості особи чи групи осіб, які є об'єктами правовиховного впливу.

Правова освіта є найбільш ефективною та результативною формою, оскільки дає систему правових знань та здійснюється у школах, училищах, технікумах, вишах, коледжах, народних університетах правових знань, курсах підвищення кваліфікації працівників різних категорій[56]. Правова освіта – це конкретний вид навчального процесу, в якому під керівництвом досвідчених юристів члени суспільства оволодівають правовими знаннями, навичками, вміннями здійснення правових норм[57].

Юридичну практику можна визначити як сукупність напрацьованого досвіду внаслідок правотворчої, правоохоронної та з реалізації права (включно з правозастосовною) діяльності різних суб'єктів права[58], зміст якої містить у собі: 1) суб'єктів як учасників правових дій; 2) завдання, мету, функції, методи та результати діяльності; 3) внутрішню організацію діяльності, що включає в себе процесуальне провадження, стадії, процедури та режими; 4) зовнішню форму діяльності, що виявляється у правотворчих та правореалізаційних актах; 5) зовнішні зв'язки діяльності, що характеризуються її соціальною цінністю, призначенням, результативністю та ефективністю[59].

Саме юридична практика є визначальним чинником формування сучасного праворозуміння як критерій оцінки та істинності абсолютною більшістю соціальних суб'єктів правових теорій (правовоі держави, громадянського суспільства, поділу влади, соціального справедливого права тощо), офіційно виражених через правову політику в програмах, концепціях, нормативно-правових та індивідуально-владних актах тощо[60]. На думку П.М. Рабіновича, дефініцію поняття "праворозуміння" можна формулювати як відображений у людській свідомості за посередництвом поняття, позначуваного терміном "право" (чи будь-яким іншим однозначним із ним словом, або символом), того явища, яке оцінюється як корисне для задоволення потреб існування й розвитку певного суб'єкта або ж безпосередньо цих потреб; праворозуміння – це інтерпретація того, що, власне, відбиває поняття, назване згаданим словом[61]. Про зв'язок праворозуміння як компоненту правової системи (одного з її засобів, засобів-дій) з реалізацією права та юридичною практикою наголошують чимало вчених[62].

Сучасний етап розвитку суспільства передбачає зростання вимог до питань правової освіти населення, що, у свою чергу, спонукає до пошуку нових форм і методів роботи. Суспільство потребує підсилення цілеспрямованої діяльності держави щодо передачі юридичного досвіду, систематичного впливу на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних позитивних уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, установок, що забезпечують додержання, виконання та використання юридичних норм[63]. З огляду на це, залишається бути актуальним питання участі юридичних клінік у процесі правового виховання особи – студента-клініциста (як і правової освіти населення в цілому), оскільки цьому дослідженню не приділялося належної уваги з боку вчених-теоретиків.

О.М. Аксьонова вважає можливим розглядати юридичну клініку як специфічне середовище, яке має конкретний вплив на процес формування професійної свідомості та правової культури її учасників. На її думку, встановлюючи певні правила поведінки учасників юридичної клініки, побудовані на принципах моралі та права, клініки тим самим сприяють формуванню правосвідомості та правової культури, а також підвищують рівень правовиховної діяльності[64].

Якщо здійснити аналіз функціонування юридичної клініки, яка у своїй діяльності керується Типовим положенням про юридичну клініку вищого навчального закладу України (наприклад, юридичної клініки Національного університету "Одеська юридична академія"), то утворені в результаті використання такого методу дослідження функціональні частини за своїм змістом відповідатимуть основним структурним елементам правовиховного процесу (суб'єкти, об'єкти, форми, засоби, способи та методи правового виховання), а в сукупності становитимуть цілісну систему правового виховання. Більше того, відповідно до мети та завдань юридичної клініки для її повного та ефективного функціонування керівництво юридичної клініки і вищого навчального закладу повинно організувати й забезпечити проведення правоосвітніх, правороз'яснювальних та інших навчально-практичних заходів, підготовку й поширення публікацій для населення з актуальних правових питань, проведення науково- практичних конференцій, семінарів, тренінгів та інших заходів з актуальних правових питань[65].

Як видно, на нормативному рівні закріплено не лише участь юридичних клінік в системі правового виховання, але й визначено інші структурні елементи цієї системи:

  • 1) об'єкти правового виховання – студенти, які беруть участь у діяльності юридичної клініки (студенти-клініцисти), громадяни, які безпосередньо звернулися до цієї клініки за правовою допомогою (відвідувачі юридичної клініки), а також інші особи, які залучалися до участі у правоосвітніх та правороз'яснювальних заходах, що організовуються та проводяться на базі юридичної клініки. Наприклад, учні загальноосвітніх шкіл є об'єктами правового виховання юридичної клініки під час проведення студентами-клініцистами такого заходу з правової освіти населення як "Практичне право"[66] (більш відоме як "Street Law") – своєрідного курсу лекцій для певної категорії школярів, що має на меті ознайомити їх з правовими інституціями, які можуть забезпечити уникнення ними неприємних юридичних колізій у їх повсякденному житті[67].
  • 2) форми правового виховання як зовнішнє вираження організаційної діяльності юридичних клінік – правова освіта (цілеспрямований процес правового навчання студентів-клініцистів, відвідувачів юридичної клініки та інших категорій осіб), правова інформація (доведення до студентів, відвідувачів юридичної клініки та інших категорій осіб відомостей про прийняття нових законів та підзаконних актів, їх змісту та спрямованості), правова пропаганда (поширення стуцентами-клініцистами правових знань серед населення шляхом тлумачення норм права через засоби масової інформації, робота із шкільною молоддю), юридична практика (здійснення правовиховного впливу викладачів-кураторів юридичної клініки на студентів-клініцистів, студентів-клініцистів на відвідувачів юридичної клініки), безпосередня реалізація норм права (самостійне здійснення відвідувачами юридичної клініки юридично-значущих дій, дотримання заборон, використання прав, виконання обов'язків), самовиховання (удосконалення студентами-клініцистами та відвідувачами юридичної клініки правових знань та орієнтацій у правовій реальності);
  • 3) засоби правового виховання – лекції та семінари з правової тематики, які організовуються та проводяться на базі юридичної клініки викладачами-кураторами з використанням інтерактивних методик навчання, правові консультації відвідувачам юридичних клінік, друковані правові видання юридичної клініки, спеціальні організаційно-освітні акції правового змісту (зустрічі з практикуючими юристами, конкурси, судові дебати, круглі столи тощо);
  • 4) методи правового виховання як сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здобуваються правові знання, уміння та навички – переконання відвідувачів юридичної клініки обрати той чи інший спосіб розв'язання їх правової проблеми, інформаційний вплив на громадян, наставництво викладачів-кураторів щодо студентів-кпініцистів тощо.

У зв'язку із цим, не можна повною мірою погодитися із твердженням О.О. Орлової про те, що юридичну клініку (як діяльність студентів юридичних навчальних установ з отримання практичних навичок через надання юридичних консультацій населенню, яке потребує юридичної допомоги) слід розглядати як особливий різновид юридичної освіти (для студентів юридичних навчальних закладів) і правової просвіти (для населення)[68].

Уявляється, що юридична клініка є традиційним суб'єктом правового виховання, а не окремою формою правової освіти, правового виховання чи різновидом юридичної освіти, оскільки у своїй діяльності використовує практично всі існуючі форми, засоби та методи такого виховання, характер та зміст яких визначено на нормативному та доктринальному рівнях[69].

Крім того, питання формування правової культури майбутніх юристів, їх правосвідомості, ціннісних орієнтацій набуває особливого значення в умовах модернізації права та юридичної освіти. Внаслідок недосконалості методів юридичної освіти у більшості вищих навчальних закладів України недостатньо уваги приділяється практичній підготовці студента, формуванню його правосвідомості, правової культури. Саме на ліквідацію цієї прогалини у навчальному процесі й спрямована діяльність юридичної клініки[70].

 

  • [1] Кормич Л.1. Правова освіта і правова культура : проблеми сучасного українського суспільства / Л .І. Кормич // Юридична освіта і правова держава: зб. наук, праць / за ред. С. Ківалова.-О., І997.-С.43.
  • [2] Балаклеец И.И. Правовая культура в условиях модернизации России: реалии, тенденции и перспективы : автореф, дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 "Теория и история права и государства : история учений о праве и государстве" / И.И. Балаклеец. – Казань, 2012. – С. 14.
  • [3] Ківалов С.В. Стратегічні напрями реформування інституту освіти в Україні / С.В. Ківалов // Актуальні проблеми політики : зб. наук, праць / ОНЮА; Південноукр. центр гендерних досліджень/ керівник авт. кол. С.В. Ківалов; відп. завип. Л.І. Кормич. – О.: Фенікс, 2009. – Вип. 36. -С. 3.
  • [4] Завальнюк В.В. Антропологічне осягнення правової реальності: юриспруденція на перетині епох : монографія / В.В. Завальнюк. – О.: Юрид. л-ра,2012.-С, 64.
  • [5] Вітман К М. Правова культура як засіб правового впливу / К М. Вітмаи, В.В. Дудченко // Правова культура і підприємництво. – Донецьк, 1999. – С. 115.
  • [6] Мурашин О.Г Роль правової культури у прийнятті і реалізації актів прямого народовладдя / О.Г. Мурашин // Держава і право : Юридичні і політичні науки : зб. наук, праць. – 2001. -Вип. 10.-С. 157.
  • [7] Фігель Ю.О. Роль юридичних клінік у формуванні вмінь реалізації права студентами юридичних спеціальностей : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 "Теорія та історія держави і права : історія політичних і правових учень" / Фігель Ю. О. – Львів, 2011. – С. 75.
  • [8] Вітман К.М. Взаємодія культури та законодавства: деякі теоретичні проблеми / К.М. Вітман, В.В. Дудченко // Право та культура : теорія і практика : матеріали міжнар. наук.-практ конф. (м. Київ, 15-16 травня 1997 р.) – С. 63.
  • [9] Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти) : навч, посіб, для студ. вищ. навч. закл. / М.В. Кравчук. – 3-є вид., перероб, й домов – Тернопіль : ТзОВ "Терно-граф", 2013. – С. 307
  • [10] Оборотов Ю.М. Теорія держави і права (прагматичний курс): Екзаменаційний довідник / Ю.М. Оборотов. – О.: Юрид, л-ра, 2009. – С. 54.
  • [11] Оборотов Ю.М. Традиціїта новації у правовому розвитку: монографія / Ю.М. Оборотов. – О.: Юрид, л-ра, 2001. – С. 98.
  • [12] Нерсесянц В.С. Философия права : учеб. для вузов / В.С. Нерсесянц. – М. : Норма, 2005.-С. 119.
  • [13] Кормич А.1. Роль правової культури в процесі формування правової держави і громадянського суспільства / А.І. Кормич // Актуальні проблеми політики : зб. наук, праць / Одеська держ. юрид. акад.; голов, ред. С.В. Ківалов, відп. ред. Л.І. Кормич. – О.: Юрид, л-ра, 2003. – Вип. 16. -С 388.
  • [14] Крижанівський А.Ф. Правова культура на перетині постмодерну і глобалізації / А.Ф. Крижанівський // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2002. – № І. – С. 11.
  • [15] Макаренко Л.О. Правова культура як фактор реалізації прав і свобод людини та гро• мадянина в Україні / Л.О. Макаренко // Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні / за заг. ред. Н.М. Оніщенко. О.В. Зайчука. – К. : Юрид, думка, 2007.-С. 289.
  • [16] Мельник М.В. Антропологічний вимір правової культури українського суспільства / М.В. Мельник // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2013. – № 7 (141). – С. 129.
  • [17] Оборотов Ю.Н. Динамика правовой культуры / Ю Н. Оборотов // Актуальні проблеми політики : зб. наук, праць. – О.: Астропрінт, 1999. – Вин. 6-7. -С. 83.
  • [18] Кормич Л.І. Правова освіта і правова культура : проблеми сучасного українського суспільства / Л.1. Кормич // Юридична освіта і правова держава : зб. наук, праць / за ред. С. Ківалова. – О., 1997 – С. 43.
  • [19] Основы правоведения Украины : учеб. пособ. / С.В. Кивалов, П.П. Музыченко, Н.Н. Крестовская, А.Ф. Крыжановский. – 12-е изд, с изм. и дополи. – X : Одиссей 2013.-С. 93.
  • [20] Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): учебник, перевод с украинского / О.Ф. Скакун. – X.: Эспада, 2007 – С. 738.
  • [21] Фігель Ю.О. Роль юридичних клінік у формуванні вмінь реалізації права студентами юридичних спеціальностей : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 "Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень" / Фігель Ю.О – Львів 2011 – С. 87.
  • [22] Оборотов И. Цели правовой социализации личности / И. Оборотов. А. Рясная // Новітні наукові дослідження держави і права – 2011 : зб. наук, праць / за ред. П.М. Шапірка. О.В. Козаченка. – T. 2. – Миколаїв : Іліон, 2011. – С. 194.
  • [23] Общетеоретическая юриспруденция: учебный курс: учебник/ под. ред. Ю.Н. Оборотова. – О.: Фенікс,2011.-С. 170.
  • [24] Соціологія права : навч. посіб. / О.М. Джужа, 1.Г. Кириченко. В.С. Ковальський.

    С.М. Корецькнй та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер. 2004. – С. 124.

  • [25] Там само. – С. 136.
  • [26] Общетеоретическая юриспруденция: учебный курс: учебник/ под. ред. Ю.Н. Оборотова. – О.: Фенікс, 2011. – С. 171.
  • [27] Оборотов Ю.М. Теорія держави і права (прагматичний курс): Екзаменаційний довідник / Ю М. Оборотов. – О.: Юрид, л-ра, 2009. – С. 58.
  • [28] Крижанівський А. Правопорядок як феномен правової реальності / А. Крижанівський // Юридический вестник. – 2004. – № 1. – С. 72.
  • [29] Алексеев С.С. Общая теория права : учеб. – 2-е изд, перераб, и доп. / С.С. Алексеев. – М.: ТК Велби, Изд-во "Проспеїсг", 2008. – С. 146.
  • [30] Крестовская Н.Н. Теория государства и права. Государственный экзамен. Издание шестое / Н.Н. Крестовская, Ю.М. Оборотов, А.Ф. Крыжановский, Л.Г. Матвеева. – X. : "Одиссей", 2011. – С. 218.
  • [31] Кормич Л.І. Роль правосвідомості та прав людини в сучасному українському суспільстві / Л.1. Кормич, Е.А. Гансова // Актуальні проблеми політики : зб. наук, праць. / голов, ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. Л.1. Кормич. – О.: ПП "Фенікс", 2008. – Вип. 35. – С. 3.
  • [32] Кельман М.С. Загальна теорія держави та права : підруч. / М.С. Ксльман, О.Г. Мурашин. Н М. Хома. – Львів : Новий Світ-2000,2003. -С. 525.
  • [33] Козюбра М. Праворозуміння : поняття, типи та рівні / М. Козюбра // Право України : Юрид. журн.-2010.-№4.-С. 16.
  • [34] Крижанівський А.Ф. Компетентна правова свідомість: до постановки проблеми / А.Ф. Крижанівський // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук, праць. – 2001. – Вип. 11 : матеріали 4-ї (56-ї) звітн. наук. конф. проф -виклад, складу ОНЮА "Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави", О., 2001. -С. 38.
  • [35] Крестовская Н.Н. Теория государства и права. Государственный экзамен. Издание шестое / Н.Н. Крестовская, Ю.М. Оборотов, А.Ф. Крыжановский, Л.Г. Матвеева. – X. : "Одиссей", 2011. – С. 224.
  • [36] Дудченко В.В. До питання щодо перспектив розвитку українського права / В.В. Дудченко // Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку : зб. наук, праць міжнар. наук.-практ. конф. "Другі Прибузькі юридичні читання" (м. Миколаїв, 24-25 листопада 2006 р.).-С67.
  • [37] Дудченко В.В. Класична юридична освіта як правова цінність / В.В. Дудченко // Актуальні проблеми філософії права: правова аксіологія : матеріали міжнар. "круглого столу" (м. Одеса, 9 грудня 2011 р.). – С. 64.
  • [38] Коваленко Н.Ю. Правосвідомість студентської молоді в сучасний період/ Н.Ю. Коваленко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 5 (55). – С. 119.
  • [39] Кормим А.1. Правова культура як фактор демократизації / А.І. Кормич // Держава і право : de lege praeterita, instante, futura : тези міжнар. наук -практ конф., 27-28 листопада 2009 р. – Миколаїв : Іліон / уклад.: І.Г. Оборотов, Р.1. Обручков, 2009. – С. 21.
  • [40] Завальнюк В.В. Антропологічне осягнення правової реальності: юриспруденція на перетині епох : монографія / В.В. Завальнюк. – О.: Юрид, л-ра, 2012. -С. 56.
  • [41] Мальцев Д.О. Правове виховання як невід'ємна складова правової соціалізації особистості / Д.О. Мальцев, В.Ю. Швачка // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2011. -№ 7.-С. 14.
  • [42] Головченко В.В. Право в житті людини (статті) / В.В. Головченко. – К. : Оріон, 2005. – С. 234.
  • [43] Васильєв А.Ф. Теория права и государства : учеб. / А.Ф. Васильєв, В.В. Иванов, Р.С. Притчснко. – X.: ООО "Одиссей". – 2006. – С. 396.
  • [44] Оніщенко Н М. Європейський правовий вимір гендерно чутливої політики: монографія / Н.М. Оніщенко, О.В. Маггвієнко, С.В. Береза, М.О. Томашевська. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 55.
  • [45] Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник / О.Ф. Скакун. – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009.-С. 112.
  • [46] Кудрявцев В.Н. Современная социология права / В.Н. Кудрявцев, В.П. Казимирчук. – М.: Юристъ, 1995.-С. 117.
  • [47] Общетеоретическая юриспруденция: учебный курс: учебник/ под. ред. Ю.Н. Оборотова. – О.: Фенікс, 2011.-С. 176.
  • [48] Теорія держави і права. Аакадемічнийкурс: підруч. / за ред. О.В. Займу ка, Н.М. Оніщенко; авт.: О.В. Зайчук, А.П. Заєць, О.Л. Копиленко та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 419.
  • [49] Вступ до теорії правових систем /за заг. ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко: монографія. – К.: Юрид, думка, 2006. -С. 167.
  • [50] Федик Є.І. Формування правової культури студентів-юристів : теоретичні та прикладні аспекти (на матеріалах діяльності навчальних закладів з підготовки молодших спеціалістів): автореф, дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень ; філософія права"/Є.І. Федик.-Львів, 1996.-С. 16
  • [51] Ильчков М.З. Социология воспитания : монография / М.З. Ильчков, Б.А. Смирнов. – Μ., 1996.-С. 62.
  • [52] Мальцев Д.О. Правове виховання як невід'ємна складова праворої соціалізації особистості / Д.О. Мальцев, В.Ю. Швачка // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2011. -№ 7. -С. 16.
  • [53] Теорія держави і права. Аакадемічний курс: підруч. / за ред. О.В. Займу ка, Н.М. Оніщенко; авт.: О.В. Зайчук, А.П. Заєць, О.Л. Копиленко та ін. – К.: Юрінком Інтср, 2006. – С. 426.
  • [54] Васильєв А.Ф. Теория права и государства : учеб. / А.Ф. Васильев, В.В. Иванов, Р.С. Притченко. – X.: ООО "Одиссей". – 2006. – С. 397.
  • [55] Мальцев Д.О. Правове виховання як невід'ємна складова правової соціалізації особистості / Д.О. Мальцев, В.Ю. Швачка // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2011.-№ 7.-С. 16.
  • [56] Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти) : навч, посіб, для сзуд. вищ. навч. закл. / М.В. Кравчук. – 3-є вид., перероб, й допов. – Тернопіль : ТзОВ "Терно- граф", 2013.-С. 314.
  • [57] Правознавство : підручник / [АЛ. Берлач, Д.О. Карпенко, В.С. Ковальський та ін.] : за ред. В.В. Копєйчикова, А.М. Колодія. -К.: Юрінком Інтср, 2004. -С. 138.
  • [58] Колодій А. Громадянське суспільство : доктрина та вітчизняна практика / А. Колодій // Право України: Юридичний журнал – 2013. – №. 9. -С. 270.
  • [59] Колодій А. Праворозуміння: теорія, політика, практика/А. Колодій, О. Колодій//Вісник Академії правових наук України : зб. наук, праць. -2010. №3 (62).–С. 13.
  • [60] Колодій А. Громадянське суспільство та правова держава, проблеми і шляхи розбудови / А. Колодій//Право України : Юридичний журнал.-2010.–№. 7.-С. 15.
  • [61] Рабінович П. Праворозуміння – фундамент юридичної науки і практики / П. Рабінович; інтерв'ю вів О. Свктоцький // Право України. – 2010. – №4.-С. 4.
  • [62] Скакун О.Ф. Правосознание – компонент правовой системы или ее предсистема? / О.Ф. Скакун /У Наукові праці Одеської національної юридичної академії. -2010. – Т. 9. – С. 43.
  • [63] Конюх М. Правова свідомість і правова культура студентської молоді у дзеркалі громадської думки / М. Конюх. А. Хрідочкін // Право України, 2006. – № 3. – С. 85.
  • [64] Аксьонова О.М. Правовиховний вплив юридичних клінік на формування правової культури майбутніх юристів / О.М. Аксьонова // Ученые записки Таврического национального университет им. В.И. Вернадского. Серия "Юридические науки". – Т. 26 (65). – 2013.-№2-1 (Ч. 1).-С. 7.
  • [65] Про затвердження Типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України: наказ Міністерства освіти та науки України від 03.08.2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 32. – С. 680.
  • [66] Басай В.Д. Курс практичного права : навч.-метод, посіб. / В.Д. Басай, В.В. Король. – Івано-Франківськ. 2003.–С. 11.
  • [67] Басай В.Д. Вплив програм клінічної освіти на якість підготовки юристів / В.Д. Басай. Л.І. Зеліско // Часопис Київського університету права НАН України. – 2003. – № 2. – С. 90.
  • [68] Орлова 0.0. Правове виховання і роль міліції у його здійсненні на сучасному етапі розвитку суспільства (теоретичні та прикладні аспекти) : автореф, дне. на здобуття наук, езупеня канд, юридичних наук : спец. 12.00.01 "Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень" / 0.0. Орлова. – К., 2008. – С. 17.
  • [69] Лоджук М.Т. Юридичні клініки як суб'єкти правового виховання / М.Т. Лоджу к // Правове життя сучасної України: матеріали міжнар. наук. конф. професор.-виклад. складу (м. Одеса, 20-21 травня 2011 р.).-О.: Фенікс, 2011.-Т. 1.-С. 117.
  • [70] Фігель Ю.О. Роль юридичних клінік у формуванні вмінь реалізації права студентами юридичних спеціальностей : дне. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 "Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень" / Фігель Ю.О. – Львів, 2011. – С. 41.
Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы