Орнітологічне дослідження
Орнітологічне дослідження.
Уявіть собі на хвилину, що в наших садах, лісах, полях не стало птахів, не чути їх мелодійного співу. Такий ліс чи парк став би мертвим, сумним, глухим, бо здавна давен, люди привикли до співу птахів, до того, що пірнаті стали справжніми партизанами у боротьбі з комахами-шкідникаим. Недарма матері, бабусі в Україні ласкаво з любов’ю називають своїх маленьких дітей та онуків – пташенятко, ластівонько, горобчик, зозуленька.
Ви може бачили колись край дороги біля криниці з водою дерев’яного журанля?, а розмальовані стіни і печі в сільських світлицях? А вишиті рушники, скатерті, картини народних художників, писанки?
Дуже багато в Україні є народних прикметів про птахів. В народі давно підмічено, що птахи можуть передбачати погоду в різні пори року. Ці прикмети передаються з покоління в поколіня і дійшли з сивої давнин до нас.
Чимало їх мають наукове обгрунтування. Часто кажуть! – прикметі вір, але перевір.
Отож про птахів – синоптиків поговоримо.
Горобець дружньо цвірінькає перед відлигою;
птахи стовбурчать пір’я – на непогоду;
птахи просто прилітають на гнізда – буде гарна весна;
Ще про птахів можна писати і писти.
Справа в тому, що майже всі поети в своїй творчості висвітлюють про птахів.
Багато закоханих хлопців називають свою дівчину – пташкою.
Отже, птахи – це крона всього світу, і ми повинні їх оберігати.
У світовій фауні налічується 8 тис. 600 видів птахів. На Україні 360. Птахи поширені по всій земній кулі, від північного полюса до Антарктиди. Англійський вчений Томас Гекслі назвав птахів рептиліями, які піднялися в небо.
Безсумнівно, предками птахів були давні рептилії псевдозухії, вони нагадували ящіок і вели наземний спобіб життя. Під час бігу опиралися лише на задні кінцівки. Вважають, що деякі псевдозухії перейшли до деревного способу життя; лусочки, що вкривали тіло, видозмінилися на пір’я, а передні кінцівки – на крила. У будові скелета псевдозухій є спільні ознаки з птахами. Вважають що відособлення птахів від плазунів відбулося у кінці тріасового – на початку юрського періодів мезозойської ери (близько 170 млн.років тому).
У відкладах юрського періоду знайдено відбитки скелета й оперення археоптерикса – тварини, яка займала проміжки положення між плазунами і птахами. Тіло археоптерикса було вкрите пір ям; кінцівки перетворилися на крила ( проте на них ще були 4 пальці з кігтями); ключиці зрослися у вигляді дужки, лопатка була саблеподібна.
Багато ознак, спільних із рептиліями є в будові і сучасних птахів. Поряд із цим у процесі еволюції птахів відбулося ряд істотних морфологічних перетворень практично всіх систем органів, що забезпечило значну інтенсифікацію фізіологічних процесів, підвищення рівня життєдіяльності і здатність до польоту.
Розвиток орнітології тісно пов’язаний з іменами вітчизняних учених К.Ф.Кеслера, П.П.Сушкіна ,М.О.Мензбіра.
У зв’язку з польотом розміри птахів варіюють у енвеликих межах. Маса найбільших літаючих птахів 14-16 кг (лебеді, дрохви, грифи), найменишх – 1,6-2 г (колібрі). Втрата здатності до польоту часто зумовлює збільшення розмірів: маса деяких пінгвінів до 4 кг, африканського страуса 80-100 кг. У птахів невелика голова, довга рухома шия, компактний тулуб і сильно редукований хвіст. Передні кінцівки еретворилися на крила. Задні служать для пересування по твердому субрату або плавання. Тіло птахів врките пір’ям, яке надає йому обтічності, має захисне значення і в комплексі з іншим пристосуванням забезпечує політ. Пір’яний покрив властивий лише птахам.
Ембріональний розвиток пера свідчить про його генетичну спорідненість із лускою рептилії (рогові лусочки зберігаються у птахів на задніх кінцівках). Перо є похідним епідермісу шкіри і складається з рогової речовини – кератину.
Розрізняють кілька типів пер: контурні, пухові, нитко – та интикоподібні. Птахам властиве яскраве забарвлення пір’я, що зумовлюється як наявністю пігментів (мехамінів та лінохромів), так і особливостями мікроспопічної структури пера. Механізми зумовлюють чорне та сіре забарвлення:
Лінохроми – червоне, зелене та жовте.
Металічний блиск пір’я, властивий багатьох птахам, зумовлений інтерференцією світла в зовнішніх оболонках пера. Шкіра у птахів тонка, суха, вона позбавлена залоз.
Із шкірних залоз у птахів є тільки куприкова, яка розташована на верхній основі хвоста. Вона виробляє жироподібний секрет, що виділяється крізь протоки, коли птах натискає на залозу дзьобом. Скелет легкий і міцний.
Отже, завдяки віднсоно великій чисельності, значній рухливості і високому рівню птахи відіграють помітну роль у біогеоценозах.
Любов до птахів є причиною того, що люди намагаються тримати їх і вдома. Проте тримати в клітках слід тільки тих птахів, яких здавна розводять з цією метою – папуг, голубів, канарок, тропічних ткачикових та ін.
Виловлювати в природі співочих птахів – чижів, щиглів, снігурів, коноплянок – означає збіднювати природні біоценози. Більшість диких птахів, які потрапляють у клітки любителів, приречені на загибель. Тому серед заходів з охорони птахів одни із найважливіши є роз’яснювальна робота серед населення.
Важливо, щоб усі групи населеня оволоділи нормами правильної екологічно грамотної поведінки у природі. Лише тоді можна домогтися того, щоб усюди в природі жили птаи, проводили свою корисну роботу, милували нас своїми яскравими фарбами, веселою метушнею і мелодійними співами.
4.1. ХАРАКТЕРИСТИКА РЯДІВ ПТАХІВ
Грак, гаворон, грач. Corvus frugilegusl. Блискучо-чорні птахи, трохи менші за ворон. Маса до 500 г. Усе опірення чорне, навколо дзьоба голе шкіряне кільце. Молоді птахи бурувато-чоні, без блиску.
Поширені майже по всій Європі, кірм крайньої півночі, в Передній, Середній Азії в Забайкаллі і на Далекому Сході, на схід до понії.
Птахи частково перелітні, частково осілі й кочові в південних районах свого поширення. Зимують в країнах Західної і Південної Європи, в Передній і Середній Азії.
В УРСР частково перелітні частково кочові птахи всієї території. Гніздяться колоніями з багатьох сотень пар у населених пунктах у примежових і полізахисних насадженнях.
У природі визначаються за забарвленням, розмірами, і голою шкірою біля основи дзьоба. Тримаються зграями. Крик – поважне, трішки протяжливе “каа” або “гаа”. Живляться комахами, насінням. Корисні птахи.
Лелека білий, Бусол або Чорногуз.
Великі довгоногі птахи.
Маса до 3.500.
Забарвлення чорно-біле. Самці і самки забарвлені однаково. У молодих птахів замість чорного кольору у забарвленні – буруватий. Поширені в помірній смузі Європи, в Пн.Африці, Малій і Середній Азії, на Далекому Сході, в Японії. Птахи перелітні, зимують у Пд Африці і Пд. Азії.
В Україні гніздяться майже по всій території, крім пд. Сходу Криму, високогір’і Карпат. Живляться виключно тваринною їжею, переважно жабами, пуголовками. Прилітають до нас в березні. Гнізда багаторічні. Повна кладка з 3-6 великих яєць, у кінці квітня на початку травня. Насиджують обидва птахи, 33 дні. Пташенята залишаються в гнізді близько 2 місяців (53-55 дні). Осінній відліт починається дуже рано, в кінці срепня.
У першій половині вересня переліт закінчується по всій території.
ШЕВРИК ПОЛЬОВИЙ
Anthus camrestris (L)
Маса до 27 г. У дорослих птахів верх тіла світло-бурий, з темними повздовжними рисами на голові і спині. Над очима світлі брови. Низ тіла жовтувато-білий, з буруватими плямками. Восени після линяння мають більш помітну жовтувато-руду плямистість.
Молоді птахи зверху сірокаті, знизу брудно-білі, з рудуватим відтінком і темною плямистістю на горлі, грудях і тілі з боків.
Поширені в помірній пд.Європі і Азії, в Пн.західній Африці.
Птахи перелітні. Сидячі на зелі, піднімаються на ноги, приймаючи мамйже вертикальен положення. Спіів дуже характерний – “цірклії”, “діделі-діделі”. Селиться на полях, великих лісових галявинах, на відкритих степових ділянках. Живляться комахами, павуками, черв’яками.
ПОЛЬОВИЙ ГОРОБЕЦЬ – трохи менший ніж хатній. Він поїдає різних шкідливих комах та інших личинок, особливо гусінь, саранових, трав’яних клопів, довгоносиків.
Пара горобців приносить пташенятам єжу близько 300 разів на день.
Восени і взимку польові горобці живляться насінням різних бур’янів: лободи, щириці.
Польові горобці не тільки насиджують підкладені яйця, а добре вигодовують і доглядають пташенят, що вилуплюються з циє яєць.
Кладка складається з 3-6 сірих або сірувато-зелених яєць з бурими плямами.
Після вильоту з гнізд пташенята тримаються в парках і скверах, на пустирях.
СІРА КУРІПКА (Pedrix pedrix Linnacus) заселяє відкриті місцевості, обирає поля з ділянками кущів. Нерідко поселяється на суходальних лугах. Часто зустрічають ся поблизу населених пунктів, але рпи цьому веде себе дуже обережно, особливо в гніздовий період. Гніздяться одиночними парами, по окраїнах полей в посівах або на межах, в бур’яні, нерідко посеред луга.
Гніздо будує посеред трави або сількогосподарськких культур, рідко під кущом, або деревом.
При побудові гнізда в землі вигрібає акуратно ямку і вистилє її сухими стеблами трави.
В повній кладці частіше всього 16-22 яйце, рідше до 9 або 25, в деяких випадках більше 30 (але яйце тоді належать не одній самці). Скарлупа гладка, блискуча, однотонна. Насаджує кладку протягом 23-25 діб.
ПОЛЬОВИЙ ЖАЙВОРОНОК Alauda arversis поселяється на відкритих трав’янистих місцевостях.
Селяться на суходольних лугах, обширних трав’янистих місцевостях, опушках і полянах, на вирубках.
Але найкраще заселяє різні оброблені поля, особливо посіви ярих і зимових злаків, багаторічних трав. Гніздяться як і всі жайворонки окремими парамми. Гніздо будує на землі, посеред посівів різних сільськогосподарськких культур, на лузі або на вигоні, на ділянках з не дже густими і високими травами, на межах, на вологих місцях.
При цьому використовує аб вже готові ями, або робить їх сам. Гніздо доволі рихле і складається із сухих стеблин трав, соломинок.
Внутрішня частина вистелина більше-менше м’ягкими травинками з допоміжками кінського волосся.
Гніздо польового жайворонка частіше всього розмішене під кущом трави, штучно прикрите і затінене, тому майже непомітне.
В повній кладці 4-5 рідше 3 або 6, і, як виняток, 7 яєць. Скарлупа з слабким блиском, грязно-біла або жовтувата, в окремих випадках голубувато-сіра.
В кінці року буває два виводка. Перші свіжі кладки зустрічаються в кінці квітня – на початку травня, другі –в червні. Насиджує самка протягом 14 діб. В випадку безпеки вона старається зразу поккинути гніздо (лише рідко злітає з гнізда із під самих ніг).
СОРОКА ( Pica pica Linnacas) – населяє густі зарослі кущів заболочені місцевості, а також ділянки посеред відкритих місцевостей лугів і полей.
Читаючи про сороку, ви скажете чому ж це я написала про сороку до агроценозів справа у тому, коли я досліджувала на полі птахів, мені зустрілися сорока, тому я вирішила чуть описати. Гніздо вона будує частіше всього на сосні, ялині, дикій яблоні і груші , рідше на березі.
Павна кладка складає 6-8 яєць, рідше 5 або 9.
ЧІБІС (Vanellus vanellus L).
Чібіс – великий кулік розміом з голуба (маса тіла самців (191,0-226,6 г) самок 180-210 г).
Від інших куліков відрізняється чорно-білою окрасою, тупими крилами.
Люблять гніздуватися на різних с/г угіддях – полів.
В харчуванні чібіа є різні насікомі і черви.
№ п/п | Назва виду | К-сть
1 | Лелека білий | 2
2 | Сорока | 5
3 | Горобець польовий | 12
4 | Грач | 3
5 | Чайка | 2
6 | Куріпка | 3
7 | Жайворонок | 8
8 | Щеврик польовий | 4
9 | Голуб | 16
Роблячи висновок щодо способу живлення, з’ясували,що представники даного орнітокомплексу добувають собі їжу у найрізноманітніших ярусах, зокрема: на землі, стовбурах, кущах, кронах.
№ п/п | Назва виду | Ярує збирання корму
1 | Горобець польовий | земля
2 | Грак | земля
3 | Лелека білий | земля
4 | Шеврик польовий | земля
5 | Куріпка сіра | земля
6 | Жайворонок польовий | земля
7 | Сорока | земля
8 | Чибіс | земля
9 | Шпак | земля
10 | Зяблик | земля і крона
ВИСНОВОК
Господарська діяльність людини і глобальним фактором, що змінює середовище, порушуючи існуючі в біоценозах зв’язки, що спричинюють розселення рослин і тварин.
Вміщуючи в життя екосистем, людина всюди намагається нагадати монокультура і тим самим спрощє структуру біоценозу. В таких біоценозах різке коливання чисельності окремих видів – уже правило. Тому через протиріччя між людинною і природою повне збереження екосистем, напевно неможливо. Зовсім нестійка рівновага наших лісів може порушуватися при масовій появі гусениць. В таком випадку види тварини, що здатні обмежувати їх чисельність і являються ланками мехаінзму .що попереджують порушення структури і зв’язків між організмами в біоценозі.
В зниженні кількості лускокрилих у лісі немаловажне значення відіграють дрібні лісові птахи.
Посідаючи в масі шкідників що розмножуються, комахоїдні птахи помітно міняють масштаби своєї діяльності в залежності від умов середовища.
В свою чергу їх чисельність в біоценозі знаходиться під складним впливом щільності і популяції основних жертв.
Достатність їжі визначає територіальну поведінку і конкуренцію, впливає на розмноження і гіздування птахів.
Збереження підліску, дуплистих дерев та інших птахів – лиеш неповний перелік першочергових мір, що дозволяють помітно підвищити роль птахів у підтриманні чисельності комах на пенвому рівні.
4 ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КРАЮ
Птахи заходу України вивчені досить глибоко. Протягом 1948-1972 рр. орнітологи Львова, Чернівців, Києва, Тернополя досліджували авіафауну цієї території. На Тернопільщині працювали: Страутмак Д.В,, Владишевський і І.В. Маршова вивчали будову гнізд представників роду Tu rdus. Пернаті мого краю були предметом дослідження М.К, Тарасова (1952 р.), яка вивчала екологію водоплавних верхів’я Дністра, а також Андреєва (1953 р.) та Клітіна О.М.
Клітін О.М. опублікував серію повідомлень про авіафану Тернопільської області і зробив у 1959 р. огляд птахів Галичини.
Клітін визначив у Східному Прикарпатті 192 види птахів, з них – 172 – гніздових.
На основі досліджень багатьох вчених підведено підсумки про орнітофауну України. Зокрема у західному ргіоні неоднорідність видового складу птахів пояснюється характером їх ландшафтів. До складу фауни птахів заходу України, крім осілих і зимуючих належать і залітні види.
???
повинна бути пропорційна представленості цього типу біотопа в районі досліджень. Якщо біотоп займає 20% площі і то і відрізок маршруту, що проходить по цьому біотому також повинен складати 20% від загальної довжини маршруту. Якщо біотоп займає %5 та відрізок маршруту в межах цього біотопу повинен складати 5% від загальної довжини маршруту.
Маршртутом з шириною умовної полоси в 100 м повинна бути покрита площа, складаюча не менше 10-15% выд досліджуваної теритоії. Якщо стоїть задача вивчення лише одного біотопа, то маршрут прокладається лише в його межах. Прокласти єдиний маршрут в високомозаїчних біотопах буває досить складно. Тому деколи прибігають до розбивки на окремі ділянки. Кожна ділянка знаходиться в кордонах одного типу біотопу. Але в тому випадку збільшується затрата часу при преході від одного виділеного участку до іншого. Облікова ділянка повинна складати не менше як 10-15% від площі водойми і на ній повинні бути представлені всі основні рослинні асоціації в тих чи інших пропорціях, що і на всій території.
Перед вченими стоїть задача – всебічне, глибоко вивчити природні ресурси західноукраїнських земель, відшукати шляхи і способи збагачення і раціонального використаня цих ресурсів в інтересах бурно розвинутого господарства.
В зв’язку з географічним положенням і великим різновидом природних умов західні області УССР представляють великий інтерес для зоологів; потрібно також врахувати, що вивчення їх тваринного світу в минлому проводилось дуже слабо.
До останнього часу в наших звітах по фауні, в монографіях, підручниках і наукових посібниках проводились лише окремі свідчення про тваринний світ західних областей УССР, заснованих на нечисельних українських, польських, чеських і венгерських літературних джерел. Частково ці матеріали були використані ри написанні таких видань, як “Птахи Радянського Союзу”, т.І-УІ, 1951-1954, “Фауна України”, т.ІУ, 1957; “Птахи радянських Карпат”, 1954.
Із праць по фауні Польщі,Чехословаччини, Венгрії частково було важко і навіть неможливо судити про тваринний світ конкретної території – західних областей.
Найбільш ммасштабні роботи, отримані значні дані по фауні птахів, західних областей України, А.Завадського 9840), С.Петруского (1840), К.Водзицького (1851), В.Дзедушицького (1880,1895), В.Тачановського (1882), АА.Карменського (11882), А.Коціана (1884) [1-7].
Що стосується першої половини ХХ ст., то в цей період свідчення про птахів західних областей УССР можна знайти в різних виданнях опублкованих польськими, чеськими і венгерськими орнітологами.
Серед авторів можна згадати треба ще такі прізвища як: А.Домашевський (915), Н.Шаркемамнь і Л.Портенко (1926), В.Храневич (1926,1929), Ч.Бурчак –Абрамович (1928), Л.Портенко (1928), А.Грабар (1931,1941), И.Фрідріхевич (1935), А. Дунаєвський (1935, 1938), К.Мачинський (1936), З. Годін (1937-1939), Г.Кунц и Я.Носкевич (1938) [8-14].
З перших же днів після об’єднання в вивченні фауни західних областей України ативно включаються наукові працівники Академії наук СССР і УССР, Ленінграда, Києва, зології Львівського, Ужгородського, Чернівецького університетів, науково-дослідних інститутів, лабораторій і обласних музеїв. В результаті проведених дослідів о питаннях фауністики, екології, зоогеографії цього краю тільки за після воєнний період надруковані десятки робіт. Це насамперед статті А. Кістяковського (1950, 1952), А. Портенко (1950), Ф. Стаутнана (1947-1962), А. Коітіна (1950-1954, 1956,, 1959), М.тарасової (1952), И. Андреєва (1953), М.Кучеренко (1953), И.Морісовой (1957, 1960, 1961), Н. Сребродольськой (1960) [15-24].
Віддава належне зробленій праці, ми не можемо не відмітити, що більшість так званих праць торкається окреммих вузьких питань, охоплює невеликі території (Буковина, Тернопільщина, Полісся, прикрапаття, Карпати і т.д.), без спроби узагльнити маючи дані для всієї території західних областей УССР. Для подібного роду глибокгоо і всестороннього критичного аналізу авіафауни західних областей УССР необхідно було володіти досить обширними достовірними даними, матеріалами, зібранимми з можливого більшого ичсла пунктів досить різнорідної по природніх умовах території західних областей УССР.
Саме географічне положення ьцого краю примушує враховувати стан і рзультати орнітологічних дослідів польських, чеських, венгерських, румунських зоологів. З часом, після того як був встановлений взаємний обмін науковою інформацією, літературою, в результаті особистого спілкування, участі в міжнародних конференціях і нарадах орнітологи західних областей УССр отримали омжливість більш повно слідкувати за розвитком родинних їм областей наук в сусідніх країнах народної демократії і координувати з вченими цих країн свої досліди.
Вивчення орнітофауни західних областе УССР проводились вченими на протязі 18 років, починаючи з 1945 року.
В результаті пророблеонї праці були зібрані колекції яєць, гнізд і шкірок птаів більше ніж 5 тис. екземплярів, а також проведені спостереження над строками приліту і відліту птахів, появи зимуючих форм, відкладки яєць, вилупленя пташенят і т.д.
Викладач кафедри зоології хреебтних тварин Львівського університету Н.І.Срібродольська, на протязі 10 років (1953-962) вивчала водоплавних, болотних птахів Тернопільщини, акцентуючи свою увагу на екто- і ендопарацитофауні. Разом з тим нею і студентами дипломниками зібрані досить ціні матеріали о фенології птахів, які були представлені вченими, використані ними при написанні праці.
Плазунів західного регіону України особливо упішно вивчають в останнє двадцятиріччя (1951-1971 рр.) Їх майже завжди описують разом з земноводними, тому ми докладно не зупиняємося на аналізі літератури, в якій досліджуються ці хребетні, оскільки ц вже було зроблено при розгляді попереднього клону тварин.
Плазунів Поділля вивчала І.В.Маринова (9160, 1961) [ ]. У своїх статтях вона повідомляє по 7 видів плазунів: болотяну черепаху, веретінницю, прудку і живородящу ящірок, звичайного вужа, мідянку та звичайну гадюку. О.О.Кістяківський, О.П.Корнєєв, О.Й.Пащненко (1955) займалися вивченням плазунів Полісся (виявлено 7 видів, з них три види змій, три види ящірок і болотяна черепаха). Загальні зведення про пацюків України, в тому числі і західних областей, є в монографії В.І.Таращука “Земноводні та плазуни” 1959 [1].
Птахи заходу УРСР вивчені досить глибоко. Протягом 1948-1972 рр. орнітологи Львова, Чернівець, Києва, Кременя, Тернополя, Ужгорода, Івано-Франківська, Ленінграда, Кишенева досліджували авіафауну цієї території.
Отже, після возз’єднання західноукраїнських земель з української РСР вивчення фауни хребетних порівняно з попередніми періодами зробимо великий крок вперед. Докорінно змінились самі зоологіні дослідження, кі тепер ведуться на рівні найновіших досягнень популяційної екології, біоценології з врахуванням народно-господарського значення фонових видів.
5. НАЗВА КУРСОВОЇ РОБОТИ:
Основою для написаня оботи і результати обліків, проведених у квітні-травні 2000-2002 рр., а також матеріалів наявнх у фондах Тернопільського біосферного заповідника. Було пройдено маршрут 15 км і в районі дослідження нами зарєєстровано 431 вид птахів, які відносяться до 16 рядів.
У порівнянні з результатами першої інвертаризації фауна птахів заповідника поповнилася 27 видами: Gavia stellata, Podcep ruficollis, Botaurus stellacis, fxobrychus minutus, Egretta garreta, Ardeeo purpurea, Plegadis fatcinellus, Anas Penolope, Milvus milvus, Buteo Lagopus, Aguita clanda, falco vespertinus, fulica atra, Grus grus, Gallinago media, Numenius Phacopus, Argolius funereus< Athene noctua< Merops apiaster, Motacilla flora, lanius excubitor, locustella fluviatiles, Sylvia nisorsa, Ocnanthe oenanthe, Serinus, Emberira calaandra.
Поряд з цим ряд видів слід відносити до випадково залітних (24). Cavia stellata, Podices ruficollis, Podiceps nigricollis, Botaurus stellaris, Ixobruchus minutus, Egretta garreta, Ardea purpurea, Plegadis falcinellus, Anos penelope, Milvus milvus, Circactus gallicbs, Agnila clanda, falco, vesperinus, Fulica atra, Gallinago media, Nuuumenius pharapus, Chlidonids niggra, Asio flammeus, Caprimulgus curoparus, Coracias garrulus, Acrocephalus scirpaceus, Sylvia nisoria, Regulus ignicapillus, Emberisa calandra.
Ймовірно, що в результаті подальших досліджень списки птахів масивів, подібних за фізикогеографічними умовами, будуть наближатися один до одного.
ІІІ Об єкти, етоди і програма дослідження
Матеріал для написання роботи зібраний на протязі 5 років (1998-2002).
Програмою було передбачено проведення маршрутних досліджень.
Мета роботи:
вивчити видовий склад і чисельність птахів на пробних площадках у різних типах біогеноценозів, встановлення їх структурних та функціональних показників;
дослідження змін в орнітофауні природи екосистеми під впливом техногенного забруднення;
встановлення фонового забруднення популяцій орнітофауни тхногенними полютантами;
визначити найбільш інформативні види – індиктаори забруднення довкілля;
розробити коцепцію імпактного орнітохімічного моніторингу забруднення навколишнього середовища промисловими видами теплоенергетичних комплексів.
Було обстеежно 100 га лісових масивів 36.07 кв.м ставкових комплексів. Під час експедиційних робіт вивчалось поширення рідкісних видів. Розташування місць гніздування колоній голінастих (Ciconifformes), поширення та щільність гніздування лелеки білого (Cicconia ciconia L).
Для вивчення якісного та кількісного складу орнітокомплексів використовувався маршрутний метод обліку птахів з фіксованою смугою обліків. [Приєдниска, 1986, Jarinen, Vasimen, 1977]. Перед провдеенням обліків, оперативність визначення відстані від зафіксованого птаха до вісі трансекту. Для трніровки вибирали маршрут з високомазаїчними біотопами і за короткий проміжок часу (один-два тижні)пройти його 10 раз з різною швидкістю при різних кліматичних умовах. Отримані результати записували і фіксували швидкість ходу в різних умовах біотопу) погоди, щільності птахів. Потім результати порівнювались. Результати двох-трьох обліків, які подібні на 50-75% вважали задовільними, а режим проведення обліків у точні дні – близькими до оптимальних.
Початок і протяжність обліків планувався так, щоб охопити весь гніздовий сезон.
Найкращим індиктаором, який дає поправки на терміни проведення обліків є активна пісня вівчарика-ковалика (Phyloscoppus cjllybyta l.), що співпадає з періодом інтенсивного співу таких ранніх гніздових птахів, як дрозди (Turdus), малинівка (Erithacus rubecula L.), кропивник ( Troglodytes troglodytes L).
Облікки починали із сходом соця і закінчувлаи не пізніше, ніж через 4-5 годин. Птахів фіксували, як при візуальному спостереженні, так і за голосовими сигналами.
Усі птахи, що спостерігалися, реєструвалися на схемі маршруту, де вертикальними ліінями показано сам трансект і ??? по 25 м з обох сторін (головна смуга). Фіксували і птахів, які спостерігалися дальше 25 м від трансекта – додаткова смуга обліку.
Дві смуги разом утворюють загальну смугу обліку. Птахи які пролітали над головною смугою записувалися в додаткову смугу обліку. Горизонтальними лініями відмічають межі біотопів, а пунктиром розбивається маршрут на відрізки довжиною 100 метрів.
Під час обліку самець, що співає інтерпретувався як азнанара. Виявлена сошка та група молодих птахів або зайняте гніздо теж примались за одну пару. Середній виводок (дві дорослі особини і молоді птаих) теж вважались за одну пару.
Результати обліків зведені у таблиці, в яких також подана частка особин виду в орнітонаселенні та їх біомаса. Щільність популяції вираховується за формулою: З = 10 кп/ L, де
L – довжина аршруту ( з точність до 0,1 км);
П – кількість пар даного виду, виявлених в загльній полосі маршруту;
Належність авіафауністичних елеентів до екологічних угрупувань визначалось за В.П. Беліком [1994]: дендрофіли, склерофіли, лімнофіли. Для визначення подібності пташиних угрупувань використано індекс Соренсона [1988]
оs = 2 с/(а + в) х 100% де
А – кількість видів в одній вибірці;
В –кількість видів у другій вибірці;
С – кількість видів, спільних для двох вибірок.
Значення індексу Соренсона понад 60% вказує на значну подібність між угрупуванням.
Для оцінки складності і структури угрупувань птахів використані деякі інформаційні індекси [Одум, 1986, Клауснитцер, 1990];
а ) індекс Меннона
Н = Еп /N log (ni /N). Де
Н – індекс різноманіття,
Ni – оцінка знгачимості кожного і – того виду, N – сума оцінок значиності всіх видів;
б) індекс Пієлу: Е = Н /log s , де
Н – величина індекс Шалона;
s – кількість видів
В) індекс домінування Сіменсона
С = п2 / N, де
Е – індекс Сімпсона;
Г) індекс видового багатства
D = S/ SQRTN
Показники біомаси розраховані як сумарна сума ??? всіх особин, що припадає на 1 кв.м.
Уявіть собі на хвилину, що в наших садах, лісах, полях не стало птахів, не чути їх мелодійного співу. Такий ліс чи парк став би мертвим, сумним, глухим, бо здавна давен, люди привикли до співу птахів, до того, що пірнаті стали справжніми партизанами у боротьбі з комахами-шкідникаим. Недарма матері, бабусі в Україні ласкаво з любов’ю називають своїх маленьких дітей та онуків – пташенятко, ластівонько, горобчик, зозуленька.
Ви може бачили колись край дороги біля криниці з водою дерев’яного журанля?, а розмальовані стіни і печі в сільських світлицях? А вишиті рушники, скатерті, картини народних художників, писанки?
Дуже багато в Україні є народних прикметів про птахів. В народі давно підмічено, що птахи можуть передбачати погоду в різні пори року. Ці прикмети передаються з покоління в поколіня і дійшли з сивої давнин до нас.
Чимало їх мають наукове обгрунтування. Часто кажуть! – прикметі вір, але перевір.
Отож про птахів – синоптиків поговоримо.
Горобець дружньо цвірінькає перед відлигою;
птахи стовбурчать пір’я – на непогоду;
птахи просто прилітають на гнізда – буде гарна весна;
Ще про птахів можна писати і писти.
Справа в тому, що майже всі поети в своїй творчості висвітлюють про птахів.
Багато закоханих хлопців називають свою дівчину – пташкою.
Отже, птахи – це крона всього світу, і ми повинні їх оберігати.
У світовій фауні налічується 8 тис. 600 видів птахів. На Україні 360. Птахи поширені по всій земній кулі, від північного полюса до Антарктиди. Англійський вчений Томас Гекслі назвав птахів рептиліями, які піднялися в небо.
Безсумнівно, предками птахів були давні рептилії псевдозухії, вони нагадували ящіок і вели наземний спобіб життя. Під час бігу опиралися лише на задні кінцівки. Вважають, що деякі псевдозухії перейшли до деревного способу життя; лусочки, що вкривали тіло, видозмінилися на пір’я, а передні кінцівки – на крила. У будові скелета псевдозухій є спільні ознаки з птахами. Вважають що відособлення птахів від плазунів відбулося у кінці тріасового – на початку юрського періодів мезозойської ери (близько 170 млн.років тому).
У відкладах юрського періоду знайдено відбитки скелета й оперення археоптерикса – тварини, яка займала проміжки положення між плазунами і птахами. Тіло археоптерикса було вкрите пір ям; кінцівки перетворилися на крила ( проте на них ще були 4 пальці з кігтями); ключиці зрослися у вигляді дужки, лопатка була саблеподібна.
Багато ознак, спільних із рептиліями є в будові і сучасних птахів. Поряд із цим у процесі еволюції птахів відбулося ряд істотних морфологічних перетворень практично всіх систем органів, що забезпечило значну інтенсифікацію фізіологічних процесів, підвищення рівня життєдіяльності і здатність до польоту.
Розвиток орнітології тісно пов’язаний з іменами вітчизняних учених К.Ф.Кеслера, П.П.Сушкіна ,М.О.Мензбіра.
У зв’язку з польотом розміри птахів варіюють у енвеликих межах. Маса найбільших літаючих птахів 14-16 кг (лебеді, дрохви, грифи), найменишх – 1,6-2 г (колібрі). Втрата здатності до польоту часто зумовлює збільшення розмірів: маса деяких пінгвінів до 4 кг, африканського страуса 80-100 кг. У птахів невелика голова, довга рухома шия, компактний тулуб і сильно редукований хвіст. Передні кінцівки еретворилися на крила. Задні служать для пересування по твердому субрату або плавання. Тіло птахів врките пір’ям, яке надає йому обтічності, має захисне значення і в комплексі з іншим пристосуванням забезпечує політ. Пір’яний покрив властивий лише птахам.
Ембріональний розвиток пера свідчить про його генетичну спорідненість із лускою рептилії (рогові лусочки зберігаються у птахів на задніх кінцівках). Перо є похідним епідермісу шкіри і складається з рогової речовини – кератину.
Розрізняють кілька типів пер: контурні, пухові, нитко – та интикоподібні. Птахам властиве яскраве забарвлення пір’я, що зумовлюється як наявністю пігментів (мехамінів та лінохромів), так і особливостями мікроспопічної структури пера. Механізми зумовлюють чорне та сіре забарвлення:
Лінохроми – червоне, зелене та жовте.
Металічний блиск пір’я, властивий багатьох птахам, зумовлений інтерференцією світла в зовнішніх оболонках пера. Шкіра у птахів тонка, суха, вона позбавлена залоз.
Із шкірних залоз у птахів є тільки куприкова, яка розташована на верхній основі хвоста. Вона виробляє жироподібний секрет, що виділяється крізь протоки, коли птах натискає на залозу дзьобом. Скелет легкий і міцний.
Отже, завдяки віднсоно великій чисельності, значній рухливості і високому рівню птахи відіграють помітну роль у біогеоценозах.
Любов до птахів є причиною того, що люди намагаються тримати їх і вдома. Проте тримати в клітках слід тільки тих птахів, яких здавна розводять з цією метою – папуг, голубів, канарок, тропічних ткачикових та ін.
Виловлювати в природі співочих птахів – чижів, щиглів, снігурів, коноплянок – означає збіднювати природні біоценози. Більшість диких птахів, які потрапляють у клітки любителів, приречені на загибель. Тому серед заходів з охорони птахів одни із найважливіши є роз’яснювальна робота серед населення.
Важливо, щоб усі групи населеня оволоділи нормами правильної екологічно грамотної поведінки у природі. Лише тоді можна домогтися того, щоб усюди в природі жили птаи, проводили свою корисну роботу, милували нас своїми яскравими фарбами, веселою метушнею і мелодійними співами.
4.1. ХАРАКТЕРИСТИКА РЯДІВ ПТАХІВ
Грак, гаворон, грач. Corvus frugilegusl. Блискучо-чорні птахи, трохи менші за ворон. Маса до 500 г. Усе опірення чорне, навколо дзьоба голе шкіряне кільце. Молоді птахи бурувато-чоні, без блиску.
Поширені майже по всій Європі, кірм крайньої півночі, в Передній, Середній Азії в Забайкаллі і на Далекому Сході, на схід до понії.
Птахи частково перелітні, частково осілі й кочові в південних районах свого поширення. Зимують в країнах Західної і Південної Європи, в Передній і Середній Азії.
В УРСР частково перелітні частково кочові птахи всієї території. Гніздяться колоніями з багатьох сотень пар у населених пунктах у примежових і полізахисних насадженнях.
У природі визначаються за забарвленням, розмірами, і голою шкірою біля основи дзьоба. Тримаються зграями. Крик – поважне, трішки протяжливе “каа” або “гаа”. Живляться комахами, насінням. Корисні птахи.
Лелека білий, Бусол або Чорногуз.
Великі довгоногі птахи.
Маса до 3.500.
Забарвлення чорно-біле. Самці і самки забарвлені однаково. У молодих птахів замість чорного кольору у забарвленні – буруватий. Поширені в помірній смузі Європи, в Пн.Африці, Малій і Середній Азії, на Далекому Сході, в Японії. Птахи перелітні, зимують у Пд Африці і Пд. Азії.
В Україні гніздяться майже по всій території, крім пд. Сходу Криму, високогір’і Карпат. Живляться виключно тваринною їжею, переважно жабами, пуголовками. Прилітають до нас в березні. Гнізда багаторічні. Повна кладка з 3-6 великих яєць, у кінці квітня на початку травня. Насиджують обидва птахи, 33 дні. Пташенята залишаються в гнізді близько 2 місяців (53-55 дні). Осінній відліт починається дуже рано, в кінці срепня.
У першій половині вересня переліт закінчується по всій території.
ШЕВРИК ПОЛЬОВИЙ
Anthus camrestris (L)
Маса до 27 г. У дорослих птахів верх тіла світло-бурий, з темними повздовжними рисами на голові і спині. Над очима світлі брови. Низ тіла жовтувато-білий, з буруватими плямками. Восени після линяння мають більш помітну жовтувато-руду плямистість.
Молоді птахи зверху сірокаті, знизу брудно-білі, з рудуватим відтінком і темною плямистістю на горлі, грудях і тілі з боків.
Поширені в помірній пд.Європі і Азії, в Пн.західній Африці.
Птахи перелітні. Сидячі на зелі, піднімаються на ноги, приймаючи мамйже вертикальен положення. Спіів дуже характерний – “цірклії”, “діделі-діделі”. Селиться на полях, великих лісових галявинах, на відкритих степових ділянках. Живляться комахами, павуками, черв’яками.
ПОЛЬОВИЙ ГОРОБЕЦЬ – трохи менший ніж хатній. Він поїдає різних шкідливих комах та інших личинок, особливо гусінь, саранових, трав’яних клопів, довгоносиків.
Пара горобців приносить пташенятам єжу близько 300 разів на день.
Восени і взимку польові горобці живляться насінням різних бур’янів: лободи, щириці.
Польові горобці не тільки насиджують підкладені яйця, а добре вигодовують і доглядають пташенят, що вилуплюються з циє яєць.
Кладка складається з 3-6 сірих або сірувато-зелених яєць з бурими плямами.
Після вильоту з гнізд пташенята тримаються в парках і скверах, на пустирях.
СІРА КУРІПКА (Pedrix pedrix Linnacus) заселяє відкриті місцевості, обирає поля з ділянками кущів. Нерідко поселяється на суходальних лугах. Часто зустрічають ся поблизу населених пунктів, але рпи цьому веде себе дуже обережно, особливо в гніздовий період. Гніздяться одиночними парами, по окраїнах полей в посівах або на межах, в бур’яні, нерідко посеред луга.
Гніздо будує посеред трави або сількогосподарськких культур, рідко під кущом, або деревом.
При побудові гнізда в землі вигрібає акуратно ямку і вистилє її сухими стеблами трави.
В повній кладці частіше всього 16-22 яйце, рідше до 9 або 25, в деяких випадках більше 30 (але яйце тоді належать не одній самці). Скарлупа гладка, блискуча, однотонна. Насаджує кладку протягом 23-25 діб.
ПОЛЬОВИЙ ЖАЙВОРОНОК Alauda arversis поселяється на відкритих трав’янистих місцевостях.
Селяться на суходольних лугах, обширних трав’янистих місцевостях, опушках і полянах, на вирубках.
Але найкраще заселяє різні оброблені поля, особливо посіви ярих і зимових злаків, багаторічних трав. Гніздяться як і всі жайворонки окремими парамми. Гніздо будує на землі, посеред посівів різних сільськогосподарськких культур, на лузі або на вигоні, на ділянках з не дже густими і високими травами, на межах, на вологих місцях.
При цьому використовує аб вже готові ями, або робить їх сам. Гніздо доволі рихле і складається із сухих стеблин трав, соломинок.
Внутрішня частина вистелина більше-менше м’ягкими травинками з допоміжками кінського волосся.
Гніздо польового жайворонка частіше всього розмішене під кущом трави, штучно прикрите і затінене, тому майже непомітне.
В повній кладці 4-5 рідше 3 або 6, і, як виняток, 7 яєць. Скарлупа з слабким блиском, грязно-біла або жовтувата, в окремих випадках голубувато-сіра.
В кінці року буває два виводка. Перші свіжі кладки зустрічаються в кінці квітня – на початку травня, другі –в червні. Насиджує самка протягом 14 діб. В випадку безпеки вона старається зразу поккинути гніздо (лише рідко злітає з гнізда із під самих ніг).
СОРОКА ( Pica pica Linnacas) – населяє густі зарослі кущів заболочені місцевості, а також ділянки посеред відкритих місцевостей лугів і полей.
Читаючи про сороку, ви скажете чому ж це я написала про сороку до агроценозів справа у тому, коли я досліджувала на полі птахів, мені зустрілися сорока, тому я вирішила чуть описати. Гніздо вона будує частіше всього на сосні, ялині, дикій яблоні і груші , рідше на березі.
Павна кладка складає 6-8 яєць, рідше 5 або 9.
ЧІБІС (Vanellus vanellus L).
Чібіс – великий кулік розміом з голуба (маса тіла самців (191,0-226,6 г) самок 180-210 г).
Від інших куліков відрізняється чорно-білою окрасою, тупими крилами.
Люблять гніздуватися на різних с/г угіддях – полів.
В харчуванні чібіа є різні насікомі і черви.
№ п/п | Назва виду | К-сть
1 | Лелека білий | 2
2 | Сорока | 5
3 | Горобець польовий | 12
4 | Грач | 3
5 | Чайка | 2
6 | Куріпка | 3
7 | Жайворонок | 8
8 | Щеврик польовий | 4
9 | Голуб | 16
Роблячи висновок щодо способу живлення, з’ясували,що представники даного орнітокомплексу добувають собі їжу у найрізноманітніших ярусах, зокрема: на землі, стовбурах, кущах, кронах.
№ п/п | Назва виду | Ярує збирання корму
1 | Горобець польовий | земля
2 | Грак | земля
3 | Лелека білий | земля
4 | Шеврик польовий | земля
5 | Куріпка сіра | земля
6 | Жайворонок польовий | земля
7 | Сорока | земля
8 | Чибіс | земля
9 | Шпак | земля
10 | Зяблик | земля і крона
ВИСНОВОК
Господарська діяльність людини і глобальним фактором, що змінює середовище, порушуючи існуючі в біоценозах зв’язки, що спричинюють розселення рослин і тварин.
Вміщуючи в життя екосистем, людина всюди намагається нагадати монокультура і тим самим спрощє структуру біоценозу. В таких біоценозах різке коливання чисельності окремих видів – уже правило. Тому через протиріччя між людинною і природою повне збереження екосистем, напевно неможливо. Зовсім нестійка рівновага наших лісів може порушуватися при масовій появі гусениць. В таком випадку види тварини, що здатні обмежувати їх чисельність і являються ланками мехаінзму .що попереджують порушення структури і зв’язків між організмами в біоценозі.
В зниженні кількості лускокрилих у лісі немаловажне значення відіграють дрібні лісові птахи.
Посідаючи в масі шкідників що розмножуються, комахоїдні птахи помітно міняють масштаби своєї діяльності в залежності від умов середовища.
В свою чергу їх чисельність в біоценозі знаходиться під складним впливом щільності і популяції основних жертв.
Достатність їжі визначає територіальну поведінку і конкуренцію, впливає на розмноження і гіздування птахів.
Збереження підліску, дуплистих дерев та інших птахів – лиеш неповний перелік першочергових мір, що дозволяють помітно підвищити роль птахів у підтриманні чисельності комах на пенвому рівні.
4 ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КРАЮ
Птахи заходу України вивчені досить глибоко. Протягом 1948-1972 рр. орнітологи Львова, Чернівців, Києва, Тернополя досліджували авіафауну цієї території. На Тернопільщині працювали: Страутмак Д.В,, Владишевський і І.В. Маршова вивчали будову гнізд представників роду Tu rdus. Пернаті мого краю були предметом дослідження М.К, Тарасова (1952 р.), яка вивчала екологію водоплавних верхів’я Дністра, а також Андреєва (1953 р.) та Клітіна О.М.
Клітін О.М. опублікував серію повідомлень про авіафану Тернопільської області і зробив у 1959 р. огляд птахів Галичини.
Клітін визначив у Східному Прикарпатті 192 види птахів, з них – 172 – гніздових.
На основі досліджень багатьох вчених підведено підсумки про орнітофауну України. Зокрема у західному ргіоні неоднорідність видового складу птахів пояснюється характером їх ландшафтів. До складу фауни птахів заходу України, крім осілих і зимуючих належать і залітні види.
???
повинна бути пропорційна представленості цього типу біотопа в районі досліджень. Якщо біотоп займає 20% площі і то і відрізок маршруту, що проходить по цьому біотому також повинен складати 20% від загальної довжини маршруту. Якщо біотоп займає %5 та відрізок маршруту в межах цього біотопу повинен складати 5% від загальної довжини маршруту.
Маршртутом з шириною умовної полоси в 100 м повинна бути покрита площа, складаюча не менше 10-15% выд досліджуваної теритоії. Якщо стоїть задача вивчення лише одного біотопа, то маршрут прокладається лише в його межах. Прокласти єдиний маршрут в високомозаїчних біотопах буває досить складно. Тому деколи прибігають до розбивки на окремі ділянки. Кожна ділянка знаходиться в кордонах одного типу біотопу. Але в тому випадку збільшується затрата часу при преході від одного виділеного участку до іншого. Облікова ділянка повинна складати не менше як 10-15% від площі водойми і на ній повинні бути представлені всі основні рослинні асоціації в тих чи інших пропорціях, що і на всій території.
Перед вченими стоїть задача – всебічне, глибоко вивчити природні ресурси західноукраїнських земель, відшукати шляхи і способи збагачення і раціонального використаня цих ресурсів в інтересах бурно розвинутого господарства.
В зв’язку з географічним положенням і великим різновидом природних умов західні області УССР представляють великий інтерес для зоологів; потрібно також врахувати, що вивчення їх тваринного світу в минлому проводилось дуже слабо.
До останнього часу в наших звітах по фауні, в монографіях, підручниках і наукових посібниках проводились лише окремі свідчення про тваринний світ західних областей УССР, заснованих на нечисельних українських, польських, чеських і венгерських літературних джерел. Частково ці матеріали були використані ри написанні таких видань, як “Птахи Радянського Союзу”, т.І-УІ, 1951-1954, “Фауна України”, т.ІУ, 1957; “Птахи радянських Карпат”, 1954.
Із праць по фауні Польщі,Чехословаччини, Венгрії частково було важко і навіть неможливо судити про тваринний світ конкретної території – західних областей.
Найбільш ммасштабні роботи, отримані значні дані по фауні птахів, західних областей України, А.Завадського 9840), С.Петруского (1840), К.Водзицького (1851), В.Дзедушицького (1880,1895), В.Тачановського (1882), АА.Карменського (11882), А.Коціана (1884) [1-7].
Що стосується першої половини ХХ ст., то в цей період свідчення про птахів західних областей УССР можна знайти в різних виданнях опублкованих польськими, чеськими і венгерськими орнітологами.
Серед авторів можна згадати треба ще такі прізвища як: А.Домашевський (915), Н.Шаркемамнь і Л.Портенко (1926), В.Храневич (1926,1929), Ч.Бурчак –Абрамович (1928), Л.Портенко (1928), А.Грабар (1931,1941), И.Фрідріхевич (1935), А. Дунаєвський (1935, 1938), К.Мачинський (1936), З. Годін (1937-1939), Г.Кунц и Я.Носкевич (1938) [8-14].
З перших же днів після об’єднання в вивченні фауни західних областей України ативно включаються наукові працівники Академії наук СССР і УССР, Ленінграда, Києва, зології Львівського, Ужгородського, Чернівецького університетів, науково-дослідних інститутів, лабораторій і обласних музеїв. В результаті проведених дослідів о питаннях фауністики, екології, зоогеографії цього краю тільки за після воєнний період надруковані десятки робіт. Це насамперед статті А. Кістяковського (1950, 1952), А. Портенко (1950), Ф. Стаутнана (1947-1962), А. Коітіна (1950-1954, 1956,, 1959), М.тарасової (1952), И. Андреєва (1953), М.Кучеренко (1953), И.Морісовой (1957, 1960, 1961), Н. Сребродольськой (1960) [15-24].
Віддава належне зробленій праці, ми не можемо не відмітити, що більшість так званих праць торкається окреммих вузьких питань, охоплює невеликі території (Буковина, Тернопільщина, Полісся, прикрапаття, Карпати і т.д.), без спроби узагльнити маючи дані для всієї території західних областей УССР. Для подібного роду глибокгоо і всестороннього критичного аналізу авіафауни західних областей УССР необхідно було володіти досить обширними достовірними даними, матеріалами, зібранимми з можливого більшого ичсла пунктів досить різнорідної по природніх умовах території західних областей УССР.
Саме географічне положення ьцого краю примушує враховувати стан і рзультати орнітологічних дослідів польських, чеських, венгерських, румунських зоологів. З часом, після того як був встановлений взаємний обмін науковою інформацією, літературою, в результаті особистого спілкування, участі в міжнародних конференціях і нарадах орнітологи західних областей УССр отримали омжливість більш повно слідкувати за розвитком родинних їм областей наук в сусідніх країнах народної демократії і координувати з вченими цих країн свої досліди.
Вивчення орнітофауни західних областе УССР проводились вченими на протязі 18 років, починаючи з 1945 року.
В результаті пророблеонї праці були зібрані колекції яєць, гнізд і шкірок птаів більше ніж 5 тис. екземплярів, а також проведені спостереження над строками приліту і відліту птахів, появи зимуючих форм, відкладки яєць, вилупленя пташенят і т.д.
Викладач кафедри зоології хреебтних тварин Львівського університету Н.І.Срібродольська, на протязі 10 років (1953-962) вивчала водоплавних, болотних птахів Тернопільщини, акцентуючи свою увагу на екто- і ендопарацитофауні. Разом з тим нею і студентами дипломниками зібрані досить ціні матеріали о фенології птахів, які були представлені вченими, використані ними при написанні праці.
Плазунів західного регіону України особливо упішно вивчають в останнє двадцятиріччя (1951-1971 рр.) Їх майже завжди описують разом з земноводними, тому ми докладно не зупиняємося на аналізі літератури, в якій досліджуються ці хребетні, оскільки ц вже було зроблено при розгляді попереднього клону тварин.
Плазунів Поділля вивчала І.В.Маринова (9160, 1961) [ ]. У своїх статтях вона повідомляє по 7 видів плазунів: болотяну черепаху, веретінницю, прудку і живородящу ящірок, звичайного вужа, мідянку та звичайну гадюку. О.О.Кістяківський, О.П.Корнєєв, О.Й.Пащненко (1955) займалися вивченням плазунів Полісся (виявлено 7 видів, з них три види змій, три види ящірок і болотяна черепаха). Загальні зведення про пацюків України, в тому числі і західних областей, є в монографії В.І.Таращука “Земноводні та плазуни” 1959 [1].
Птахи заходу УРСР вивчені досить глибоко. Протягом 1948-1972 рр. орнітологи Львова, Чернівець, Києва, Кременя, Тернополя, Ужгорода, Івано-Франківська, Ленінграда, Кишенева досліджували авіафауну цієї території.
Отже, після возз’єднання західноукраїнських земель з української РСР вивчення фауни хребетних порівняно з попередніми періодами зробимо великий крок вперед. Докорінно змінились самі зоологіні дослідження, кі тепер ведуться на рівні найновіших досягнень популяційної екології, біоценології з врахуванням народно-господарського значення фонових видів.
5. НАЗВА КУРСОВОЇ РОБОТИ:
Основою для написаня оботи і результати обліків, проведених у квітні-травні 2000-2002 рр., а також матеріалів наявнх у фондах Тернопільського біосферного заповідника. Було пройдено маршрут 15 км і в районі дослідження нами зарєєстровано 431 вид птахів, які відносяться до 16 рядів.
У порівнянні з результатами першої інвертаризації фауна птахів заповідника поповнилася 27 видами: Gavia stellata, Podcep ruficollis, Botaurus stellacis, fxobrychus minutus, Egretta garreta, Ardeeo purpurea, Plegadis fatcinellus, Anas Penolope, Milvus milvus, Buteo Lagopus, Aguita clanda, falco vespertinus, fulica atra, Grus grus, Gallinago media, Numenius Phacopus, Argolius funereus< Athene noctua< Merops apiaster, Motacilla flora, lanius excubitor, locustella fluviatiles, Sylvia nisorsa, Ocnanthe oenanthe, Serinus, Emberira calaandra.
Поряд з цим ряд видів слід відносити до випадково залітних (24). Cavia stellata, Podices ruficollis, Podiceps nigricollis, Botaurus stellaris, Ixobruchus minutus, Egretta garreta, Ardea purpurea, Plegadis falcinellus, Anos penelope, Milvus milvus, Circactus gallicbs, Agnila clanda, falco, vesperinus, Fulica atra, Gallinago media, Nuuumenius pharapus, Chlidonids niggra, Asio flammeus, Caprimulgus curoparus, Coracias garrulus, Acrocephalus scirpaceus, Sylvia nisoria, Regulus ignicapillus, Emberisa calandra.
Ймовірно, що в результаті подальших досліджень списки птахів масивів, подібних за фізикогеографічними умовами, будуть наближатися один до одного.
ІІІ Об єкти, етоди і програма дослідження
Матеріал для написання роботи зібраний на протязі 5 років (1998-2002).
Програмою було передбачено проведення маршрутних досліджень.
Мета роботи:
вивчити видовий склад і чисельність птахів на пробних площадках у різних типах біогеноценозів, встановлення їх структурних та функціональних показників;
дослідження змін в орнітофауні природи екосистеми під впливом техногенного забруднення;
встановлення фонового забруднення популяцій орнітофауни тхногенними полютантами;
визначити найбільш інформативні види – індиктаори забруднення довкілля;
розробити коцепцію імпактного орнітохімічного моніторингу забруднення навколишнього середовища промисловими видами теплоенергетичних комплексів.
Було обстеежно 100 га лісових масивів 36.07 кв.м ставкових комплексів. Під час експедиційних робіт вивчалось поширення рідкісних видів. Розташування місць гніздування колоній голінастих (Ciconifformes), поширення та щільність гніздування лелеки білого (Cicconia ciconia L).
Для вивчення якісного та кількісного складу орнітокомплексів використовувався маршрутний метод обліку птахів з фіксованою смугою обліків. [Приєдниска, 1986, Jarinen, Vasimen, 1977]. Перед провдеенням обліків, оперативність визначення відстані від зафіксованого птаха до вісі трансекту. Для трніровки вибирали маршрут з високомазаїчними біотопами і за короткий проміжок часу (один-два тижні)пройти його 10 раз з різною швидкістю при різних кліматичних умовах. Отримані результати записували і фіксували швидкість ходу в різних умовах біотопу) погоди, щільності птахів. Потім результати порівнювались. Результати двох-трьох обліків, які подібні на 50-75% вважали задовільними, а режим проведення обліків у точні дні – близькими до оптимальних.
Початок і протяжність обліків планувався так, щоб охопити весь гніздовий сезон.
Найкращим індиктаором, який дає поправки на терміни проведення обліків є активна пісня вівчарика-ковалика (Phyloscoppus cjllybyta l.), що співпадає з періодом інтенсивного співу таких ранніх гніздових птахів, як дрозди (Turdus), малинівка (Erithacus rubecula L.), кропивник ( Troglodytes troglodytes L).
Облікки починали із сходом соця і закінчувлаи не пізніше, ніж через 4-5 годин. Птахів фіксували, як при візуальному спостереженні, так і за голосовими сигналами.
Усі птахи, що спостерігалися, реєструвалися на схемі маршруту, де вертикальними ліінями показано сам трансект і ??? по 25 м з обох сторін (головна смуга). Фіксували і птахів, які спостерігалися дальше 25 м від трансекта – додаткова смуга обліку.
Дві смуги разом утворюють загальну смугу обліку. Птахи які пролітали над головною смугою записувалися в додаткову смугу обліку. Горизонтальними лініями відмічають межі біотопів, а пунктиром розбивається маршрут на відрізки довжиною 100 метрів.
Під час обліку самець, що співає інтерпретувався як азнанара. Виявлена сошка та група молодих птахів або зайняте гніздо теж примались за одну пару. Середній виводок (дві дорослі особини і молоді птаих) теж вважались за одну пару.
Результати обліків зведені у таблиці, в яких також подана частка особин виду в орнітонаселенні та їх біомаса. Щільність популяції вираховується за формулою: З = 10 кп/ L, де
L – довжина аршруту ( з точність до 0,1 км);
П – кількість пар даного виду, виявлених в загльній полосі маршруту;
Належність авіафауністичних елеентів до екологічних угрупувань визначалось за В.П. Беліком [1994]: дендрофіли, склерофіли, лімнофіли. Для визначення подібності пташиних угрупувань використано індекс Соренсона [1988]
оs = 2 с/(а + в) х 100% де
А – кількість видів в одній вибірці;
В –кількість видів у другій вибірці;
С – кількість видів, спільних для двох вибірок.
Значення індексу Соренсона понад 60% вказує на значну подібність між угрупуванням.
Для оцінки складності і структури угрупувань птахів використані деякі інформаційні індекси [Одум, 1986, Клауснитцер, 1990];
а ) індекс Меннона
Н = Еп /N log (ni /N). Де
Н – індекс різноманіття,
Ni – оцінка знгачимості кожного і – того виду, N – сума оцінок значиності всіх видів;
б) індекс Пієлу: Е = Н /log s , де
Н – величина індекс Шалона;
s – кількість видів
В) індекс домінування Сіменсона
С = п2 / N, де
Е – індекс Сімпсона;
Г) індекс видового багатства
D = S/ SQRTN
Показники біомаси розраховані як сумарна сума ??? всіх особин, що припадає на 1 кв.м.
