Організація роботи з оподаткування у платників податків
1. Податкова робота господарчих суб’єктів засновується на законодавчо визначених правах та обов’язках платників податків.
На основі Закону України “Про систему оподаткування” платники податків і зборів зобов’язані:
а) вести бухгалтерський та податковий облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законом;
б) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів,
в) сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни;
г) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів.
Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов’язані давати пояснення з питань щодо оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законодавства про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.
Платники податків і зборів мають право:
1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування;
2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведеними державними податковими органами;
3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їхніх посадових осіб.
2. З розвитком ринкових відносин податковий облік стає одним з основних видів обліку в державі. Доволі довгий час в Україні він існував у складі бухгалтерського обліку, але з 1998 року був виокремлений як обов’язковий для ведення всіма суб’єктами господарювання. В основному він базується на законодавстві про оподаткування прибутку і про податок на додану вартість. Цими двома законами встановлено правила ведення податкового обліку.
В основному податковий облік користується тими ж первинними документами та реєстрами, що й бухгалтерський, але водночас має суттєві відмінності, які полягають в необхідності ведення таких документів, як податкові накладні, і таких реєстрів, як книга обліку продажу товарів та книга обліку придбання товарів. Крім того, з метою спрощення обліку податку на прибуток суб’єктам господарювання рекомендовано вести книгу обліку валових доходів і книгу обліку валових витрат. У системі ж бухгалтерського обліку названі документи не застосовуються.
Податковий облік регулюється не лише законодавством, а також підзаконними актами ДПА України та Міністерства фінансів. Однак кожному суб’єкту господарювання слід пам’ятати, що нормативні акти, видані ДПА України чи Міністерством фінансів і не зареєстровані в Міністерстві юстиції, не мають юридичної сили, тобто носять пояснювальний характер і не повинні братися до уваги судами при розгляді справ щодо суперечок між платниками та податковими органами.
Податковий облік існує не лише в Україні. Його необхідність полягає у забезпеченні умов для проведення державного контролю за дотриманням податкового законодавства суб’єктами господарювання.
Основні правила податкового обліку в Україні викладені в законодавстві про оподаткування прибутку та податку на додану вартість (порядок обліку інших податків співпадає з бухгалтерським). Вони стосуються встановлення таких параметрів:
• податкових періодів (квартал, рік);
• дати збільшення валових доходів, валових витрат, податкових зобов’язань, податкового кредиту;
• правил оформлення і надання податкових накладних:
• правил ведення реєстрів обліку.
Подвійний запис у податковому обліку, на відміну від бухгалтерського, здійснюється не завжди.
За даними податкового обліку суб’єкти господарювання складають податкову звітність, яку подають до низових органів державної податкової служби.
У податковій звітності відображається база, об’єкти оподаткування, користування пільгами, суми нарахованих і сплачених податків за кожним з їх видів.
Розрізняють податкову звітність 2 видів:
1) податкові декларації;
2) розрахунки податків та зборів.
Юридичні особи складають податкові декларації з 2 податків: ПДВ і податку на прибуток. Фізичні особи, коли не є платниками ПДВ, складають одну декларацію про доходи фізичних осіб.
Час та порядок подання податкової звітності жорстко регламентує податкове законодавство. Щодо складу форм податкової звітності, її конкретної форми та конкретного обсягу даних, то ці питання регламентуються нормативними актами ДПА та Міністерством фінансів.
Також на законодавчому рівні визначається відповідальність платників за неподання або несвоєчасне подання ними податкової звітності. Це передбачає застосування фінансових санкцій до суб’єктів господарювання і адміністративних штрафів до посадових осіб.3. В умовах ринкової економіки кожен суб’єкт господарювання зацікавлений у зменшенні сум податків, сплачуваних державі. Проблема мінімізації податкових платежів значною мірою вирішується за допомогою формування ефективної податкової політики підприємства.
Податкова політика підприємства являє собою вибір найбільш ефективного варіанта сплати податкових платежів при альтернативних напрямах його господарської діяльності. В окремих випадках розроблена податкова політика сама може бути критерієм коригування господарської діяльності підприємства.
Формування ефективної податкової політики підприємства базується на наступних основних принципах:
– суворому дотриманні чинного податкового законодавства:
– пошуку і використанні найбільш ефективних господарських рішень, що забезпечують мінімізацію бази оподаткування;
– цілеспрямованому впливі на різні елементи бази оподаткування залежно від груп податків за джерелами їх сплати;
– оперативному обліку змін у діючій податковій системі;
– плановому визначенні сум майбутніх податкових платежів.
1. Суворе дотримання чинного податкового законодавства. Реалізація цього принципу зумовлює виключення можливостей ухилення від податків, які повинні бути сплачені відповідно до реальних результатів господарської діяльності. Жодна з форм ухилення від сплати податків (приховування реального прибутку, підтасовування бухгалтерської звітності, затримка платежів) не може бути використана підприємством, яке піклується про свою високу репутацію.
2. Пошук і використання найбільш ефективних господарських рішень, що забезпечують мінімізацію бази оподаткування. У процесі реалізації загальної стратегії свого економічного розвитку підприємство у своїх тактичних господарських рішеннях повинне широко використати можливості мінімізації податкової бази відповідно до діючої податкової системи, насамперед, встановлену систему прямих і непрямих податкових пільг та преференцій (виняткових пільг за певними видами господарських операцій).
3. Цілеспрямований вплив на різні елементи бази оподаткування залежно від груп податків за джерелами їх сплати. Це визначає необхідність диференційованого підходу до управління виплатою податків за рахунок ціни продукції, собівартості та прибутку підприємства.
4. Оперативний облік змін у діючій податковій системі. Розроблена підприємством податкова політика не є незмінною і повинна оперативно коригуватися з урахуванням всіх змін у діючій системі оподаткування (появою нових видів податків, зборів; зміною ставок оподаткування; наданням підприємствам нових податкових пільг і скасуванням діючих). У такому випадку повинна коригуватися не тільки податкова політика, але й види господарських операцій, а в окремих випадках – і напрями господарської діяльності підприємства.
5. Планове визначення сум майбутніх податкових платежів. В основу такого планування повинна бути покладена сума прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а також передбачуваний обсяг його господарської діяльності.
Розробка ефективної податкової політики підприємства вимагає високої кваліфікації виконавців і комплексної участі різних служб підприємства: планової, фінансової, юридичної, бухгалтерської.
За джерелами сплати податки, збори та інші обов’язкові платежі поділяються на три основні групи:
1) податкові платежі, що включаються в ціну продукції (основне місце серед них займають податок на додану вартість, акцизний збір і мито);
2) податкові платежі, що відносяться на собівартість продукції (основне місце серед них займають збори на пенсійне та соціальне страхування, у тому числі страхування на випадок безробіття);
3) податкові платежі, що сплачуються за рахунок прибутку (основне місце серед них займає податок на прибуток).
Усі зазначені податкові платежі, на якій би стадії господарської діяльності підприємства вони не стягувалися, зрештою зменшують розмір чистого прибутку підприємства та можливості формування за рахунок цього джерела власних фінансових ресурсів, що направляються на виробничий розвиток. Тому кожним підприємством повинні активно використовуватися законні можливості мінімізації податкових платежів з тим, щоб забезпечити підвищення темпів свого економічного розвитку.
Ефективна податкова політика підприємства повинна здійснюватися за наступними етапами:
– визначення напрямів господарської діяльності підприємства, що дозволяють мінімізувати податкові платежі за рахунок різних ставок і об’єктів оподаткування;
– виявлення можливостей зменшення бази оподаткування за рахунок прямих податкових пільг;
– врахування непрямих податкових пільг у формуванні податкової політики;
– врахування регіональних особливостей формування податкової політики підприємства;
– планування суми податкових платежів у майбутньому періоді, виходячи з суми прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства;
– оцінка ефективності розробленої податкової політики підприємства.1. Визначення напрямів господарської діяльності підприємства, що дозволяють мінімізувати податкові платежі за рахунок різних ставок і об’єктів оподаткування.
Так, наприклад, валовий дохід від страхової діяльності оподатковується за ставкою 3 % і не підлягає оподаткуванню податком на прибуток. А суми прибутків нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків (платежів, премій), оподатковуються за ставкою 10 % біля джерела їх виплати за рахунок таких виплат.
2. Виявлення можливостей зменшення бази оподаткування підприємства за рахунок прямих податкових пільг.
Податкові пільги надаються зазвичай у наступних основних формах: а) зменшення розміру ставок оподаткування (пряме або в процентах до середньої ставки); б) надання податкового кредиту; в) повне звільнення від сплати окремих податків.
При використанні підприємством прямих податкових пільг потрібно врахувати, що всі вони носять цільовий характер. Відповідно до мети їх надання і використання при формуванні податкової політики всі податкові пільги рекомендується поділяти на три групи:
1) податкові пільги, що надаються окремим категоріям підприємств. До їх складу належать пільги, що надаються підприємствам громадських організацій інвалідів. Так, повністю звільняються від оподаткування прибутку підприємства, засновані Всеукраїнською громадською організацією інвалідів;
2) податкові пільги, що надаються за окремими видами господарських операцій. До їх складу, наприклад, належать пільги, пов’язані з реалізацією інноваційного продукту. У цьому випадку прибуток, отриманий від реалізації інноваційного продукту, оподатковується за ставкою 50 % від базової ставки (30 %);
3) податкові пільги, що надаються при реалізації окремих видів продукції. До їх складу належать пільги щодо сплати: податку на додану вартість, акцизного збору (він встановлений лише за окремими групами товарів) та мита.
Відповідно до такого групування прямих податкових пільг підприємства можуть на альтернативній основі формувати свою податкову політику, відповідним чином диверсифікуючи організаційні форми своїх філій (дочірніх підприємств), коригуючи господарські та фінансові операції, асортимент продукції.
3. Врахування непрямих податкових пільг у формуванні податкової політики підприємства.
Склад непрямих податкових пільг визначається всіма можливостями зменшення бази оподаткування в розрізі окремих груп податків. За групою податків, що відносяться на собівартість продукції, такі можливості досягаються передусім за рахунок зменшення фонду споживання (фонду оплати праці). з групою податків, що включаються в ціну товару, основні резерви полягають у майстерному маневруванні цінами реалізації і асортиментом продукції. За групою податків, що сплачуються за рахунок прибутку, основні можливості полягають у найшвидшому списанні окремих витрат, наприклад, шляхом прискореної амортизації основних фондів.
За рахунок майстерного використання непрямих податкових пільг при формуванні податкової політики підприємство може значно зменшити базу оподаткування, а відповідно, і суму податкових платежів.
4. Врахування регіональних особливостей формування податкової політики підприємства.
Формування ефективної податкової політики окремих підприємств безпосередньо пов’язане з регіональною диверсифікацією їх діяльності, що дозволяє використати податкові переваги окремих територій.
При формуванні податкової політики підприємств виділяють, як правило, три групи регіональних утворень з різною системою оподаткування:
1) спеціальні (вільні) економічні зони своєї країни. У межах цих зон законодавчо встановлюється і діє спеціальний правовий режим господарської діяльності та спеціальний порядок встановлення податкового режиму;
2) країни з більш пільговою податковою системою. Такі країни можуть бути об’єктом регіональної диверсифікації діяльності підприємств у тому випадку, якщо з ними встановлені широкі господарські зв’язки та діє пільговий митний режим. Для наших підприємств об’єктом такої регіональної диверсифікації є, як правило, країни СНД та інші прикордонні держави;
3) офшорні території. Термін “офшор” означає, що засновники створюють свої підприємства поза територією країни, в якій вони проживають (є резидентами). Як правило, для цього обираються території з дуже низьким рівнем оподаткування (а іноді й безподаткові території).
При здійсненні регіональної диверсифікації діяльності вибір конкретної офшорної території залежить від конкретної мети господарської діяльності підприємства, податкового режиму, розвиненості комерційної та фінансової інфраструктури, вартості інкорпорування та ряду інших умов. Привабливість відкриття офшорних підприємств полягає не тільки в можливостях легального зменшення податкових платежів, але й в інших можливостях – забезпеченні візової підтримки держави реєстрації, відкриття за рубежем валютного рахунку тощо.
5. Планування суми податкових платежів на майбутній період, виходячи з суми чистого прибутку.При плануванні суми податкових платежів, виходячи з суми чистого прибутку, заздалегідь розраховуються наступні показники: а) валовий прибуток від реалізації продукції; б) фонд оплати праці.
Планові розрахунки загальної суми податкових платежів проводяться за такими основними видами податків і зборів.
а) податок на прибуток;
б) податок на додану вартість;
в) акцизний збір;
г) збір на обов’язкове державне соціальне страхування, у тому числі соціальне страхування на випадок безробіття;
д) збір на обов’язкове пенсійне страхування.
Планові розрахунки здійснюються в наступній послідовності.
На першому етапі визначається сума податкових платежів від фонду оплати праці. Враховуючи те, що податкові платежі, зазначені в пунктах “г”, “д”, розраховуються за єдиною базою (фонд оплати праці), у процесі розрахунків ставки цих внесків підсумовуються з метою використання єдиної ставки відрахувань. Розрахунок цієї суми податкових платежів здійснюється за формулою:
Пф = (ФОП ґ Сф) / 100,
де Пф – планова сума податкових платежів, розрахована за сумою фонду оплати праці;
ФОП – планова сума фонду оплати праці;
Сф – зведена ставка податкових платежів від фонду оплати праці.
На другому етапі визначається сума податкових платежів, які входять у ціну продукції, що реалізовується. При цьому за даними відповідного періоду попередньо розраховуються і підсумовуються середні ставки податку на додану вартість і акцизного збору (а на підприємствах з великим обсягом зовнішньо-економічної діяльності – ще й середній розмір мита). Розрахунок цієї суми податкових платежів здійснюється за формулою:
Пц = (ВД ´ Сц) / 100,
де Пц – планова сума податкових платежів, що входять у ціну продукції;
ВД – плановий розмір валового доходу, виходячи з цільової суми прибутку, від реалізації продукції;
Сц – зведена ставка податкових платежів, що входять у ціну продукції.
На третьому етапі визначається сума податку на прибуток. Розрахунок проводиться за формулою:
Пп = (ЧПц ´ 100) / (100 – Сп) – ЧПц,
де Пп – планова сума податку на прибуток;
ЧПц – планова сума чистого прибутку;
Сп – ставка податку на прибуток.
На четвертому етапі визначається загальна планова сума податкових платежів підприємства Розрахунок здійснюється за формулою:
По = Пф + Пц + гПп,
де По – загальна планова сума податкових платежів підприємства, виходячи з суми чистого прибутку.
Цей розрахунок можна скоригувати на питому вагу сум розглянутих податкових платежів у загальній сумі всіх податкових платежів підприємства у звітному періоді.
6. Оцінка ефективності розробленої податкової політики підприємства.
Розроблена підприємством податкова політика потребує оцінки її ефективності. Така оцінка здійснюється за допомогою системи відповідних показників, основними з яких є:
а) коефіцієнт ефективності оподаткування. Він дозволяє отримати найбільш узагальнену характеристику ефективності обраного варіанта податкової політики і показує, як співвідносяться між собою показники чистого прибутку і загальної суми податкових платежів. Розрахунок здійснюється за формулою:
Ео = ЧП / Пз,
де Ео – коефіцієнт ефективності оподаткування,
ЧП – планова сума чистого прибутку,
Пз – загальна планова сума податкових платежів;
б) податкова місткість реалізації продукції. Цей показник дозволяє визначити суму податкових платежів, що припадають на одиницю обсягу реалізованої продукції. Розрахунок здійснюється за формулою:
Пм = Пз / ОР,
де Пм – планова податкова місткість реалізації продукції,
Пз – загальна планова сума податкових платежів;
ОР – плановий обсяг реалізації продукції;
в) коефіцієнт пільгового оподаткування. Цей показник дозволяє визначити, наскільки ефективно підприємство використовує надані законодавством пільги за всіми податковими платежами загалом (або за окремими видами податків). При розрахунках цього показника використовується наступна формула.
Кпо = (∑ПП / (∑ПП + Пз)),
де Кпо – коефіцієнт пільгового оподаткування;
∑ПП – загальна сума податкових пільг, що використовуються підприємством;
Пз – загальна планова сума податкових платежів.
Ця система загальних показників може бути доповнена системою окремих показників, що характеризують частку окремих груп податкових платежів у собівартості продукції, в ціні продукції, в отриманих прибутках.
За допомогою наведених вище показників оцінюються альтернативні варіанти податкової політики підприємства, їх порівняння дозволяє обрати для реалізації найбільш ефективний варіант політики.Додаткові можливості оптимізації оподаткування мають суб’єкти малого підприємництва за рахунок застосування спрощеної системи оподаткування. Але застосування цього напряму пов’язане із законодавчими обмеженнями. По-перше, спрощеною системою оподаткування мають право користуватися тільки підприємства, обсяг виручки яких не перевищує 1 млн. грн.; по-друге, середньоспискова чисельність працюючих на такому підприємстві не повинна перевищувати 50 осіб. Для визначення оптимального оподаткування при даному обмеженні важливо встановити, який порядок оподаткування доцільно застосовувати на малому підприємстві – спрощений чи загальний. Для цього слід порівняти прогнозовані суми платежів за цими порядками.
4. Права платників податків визначені законодавством “Про систему оподаткування” (а в майбутньому – Податковим кодексом). У стабільних податкових системах вони є так само недоторканими, як і права приватної власності. Оскільки здійснення державного контролю у сфері оподаткування проводиться окремими службовцями, то не виключена можливість суб’єктивного погляду на питання оподаткування і в зв’язку з цим перевищення службових повноважень та порушення прав платника. У кожній країні передбачається свій механізм захисту прав платників. В Україні цей механізм передбачає такі ланки:
1) саме законодавче закріплення прав;
2) розробку безпосереднього порядку захисту прав платників.
В Україні прийнято такий порядок:
1. Платник у випадку порушення його прав звертається до ДПІ, яка розглядає скаргу і за результатами розгляду готує рішення щодо визнання недійсними результатів перевірок, скасування фінансових санкцій та адміністративних штрафів, повернення незаконно стягнених сум до бюджету, адміністративне покарання винних службовців. Скарги на некоректні та неправильні дії посадових осіб, подані в ДПІ, реєструються в органах податкової служби і протягом трьох діб направляються разом із необхідними документами у вищчу податкову адміністрацію разом зі всіма документами, що стосуються справи.
2. Якщо за результатами розгляду скарги платника ДПІ дає негативну відповідь, то платник має право звернутися з позовом до суду.
Крім того, в Україні існує ряд громадських організацій, які на консультативних засадах надають допомогу платникам щодо захисту їх прав: асоціація захисту платників податків, ліга платників податків.
Існує цілий ряд приватних адвокатських контор та аудиторських фірм, які мають у своєму штаті відповідних службовців.
Якщо платник вважає, що до нього необґрунтовано застосовано фінансові санкції за результатами планової документальної перевірки, то, згідно з діючим порядком, він протягом 10 днів з дня закінчення перевірки подає до податкової інспекції обґрунтовані заперечення. ДПІ готує відповідь на них і провадиться узгодження окремих положень акта. Якщо згоди не досягнуто, то ДПІ повинна звернутися до суду. Рішення суду буде узгоджуючим чинником і набуває законної сили безпосередньо після прийняття та підлягає обов’язковому виконанню. Якщо платник не згоден з даним рішенням, то він звертається до вищого судового органу. Згідно з поданою заявою, вказане рішення тимчасово припиняється.
Позов у вищий судовий орган подається у письмовій формі та підписується такими особами:
– для юридичних осіб: керівником підприємства або іншою особою, повноваження якої визначені законодавством чи установчими документами (наприклад, головним бухгалтером);
– для фізичних осіб: громадянином-підприємцем або його представником.
Заява-позов містить такі дані:
– найменування установи арбітражного суду;
– найменування сторін (позивача та відповідача), їхні поштові адреси;
– документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;
– вартість позову, якщо він підлягає грошовій оцінці;
– позовні вимоги;
– обставини, на яких засновуються позовні вимоги;
– докази, що підтверджують позов;
– обґрунтований розрахунок суми позову;
– перелік нормативно-правових актів, на підставі яких подається позов;
– перелік документів, що додаються до позову, та інших доказів.
До заяви-позову додаються документи, що підтверджують:
– рішення попереднього суду;
– обставини, які обґрунтовують позовні вимоги;
– направлення відповідачу (органу податкової служби) копії позовної заяви і доданих до неї документів, відсутніх у відповідача;
– сплату державного збору у встановленому порядку і розмірі.
До заяви додається також копія акта, що оспорюється.
У визначених випадках суд має право прийняти одне з таких рішень:
– відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні;
– призупинити провадження у справі;
– припинити провадження у справі;
– залишити позов без розгляду.Рішення суду можуть бути також переглянуті і в порядку нагляду. Перегляд здійснюється за протестом прокурора. Генеральний прокурор уповноважений винести протест у Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя. Прокурор Автономної Республіки Крим, прокурори областей і міст Києва та Севастополя – відповідно в арбітражні суди Автономної Республіки Крим, областей і міст Києва і Севастополя.
Позивач, крім повернення йому незаконно чи необґрунтовано стягнених коштів, може вимагати також у судовому порядку компенсації моральних збитків, нанесених неправильними діями посадових осіб податкової служби.
Література:
1.Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. – К: Молодь, 1997. – 1000 с.
2.Буряковський В.В. та ін. Податки: Навчальний посібник. – Дніпропетровськ: Пороги, 1998. – 611 с.
3.Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1997. – 383 с.
4.Волобуев В.П. Финансовые дилеммы США. Эволюция бюджетного регулирования зкономики. – М.: Наука, 1987. – 178 с.
5.Годме П.М. Финансовое право. – М.: Прогресс, 1978. – 423 с.
6.Дорош Н.І. Податкова система України і розвинутих зарубіжних країн (порівняльний аналіз) // Фінанси України. – 1998. – № 6. – С. 75–82.
7.Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України: Основи теорії та практики. – К.: НДФІ, 1997. – 276 с.
8.Кравченко И.А. Налоговые реформы 80-х годов в США: социально-зкономический аспект. – М.: НИФИ, 1989. – 284 с.
9.Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. – Харьков: Консум, 1997. – 432 с.
10.Кучерявенко Н.П. Основы налогового права. – Харьков: Издательст-во “Константа”, 1996. – 320 с.
11.Маршалл А. Принципы зкономической науки: В 3 т. – М.: “Прогресс Универс”, 1993. – 1076 с.
12.Мельник В.М. Контроль і ревізія діяльності підприємств (короткий курс): Навчальний посібник. – Одеса-Астропринт, 1999. – 108 с.
13.Мельник В.М. Оподаткування та податкове регулювання виробництва: Монографія. – Одеса: Астропринт, 1999. – 124 с.
14.Мельник В.М. Основи економічного аналізу (короткий теоретико-методологічний курс): Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2000. – 183 с.
15.Мещерякова О.В. Налоговьіе системи развитых стран мира (справочник). – М.: Фонд “Правовая культура”, 1995. – 240 с.
16.Налоги и налоговое право. Учебное пособие. / Под ред. А.В. Брызгалина. – М.: “Аналитика-Пресс”, 1997. – 600 с.
17.Налоговые системы зарубежных стран: Учебник для вузов. / Под. ред. проф. В.Г. Князева, проф. Д.Г. Черника. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. – 191 с.
18.Основи оподаткування. Навчальний посібник / Руммо В.В., Поповенко Н.С., Кубліков В.К. та ін. / За ред. акад. І.П. Продіуса, проф. Н.С. Поповенка. – Одеса: ОКФА, 1996. – 272 с.
19.Податкова система України: Підручник/ В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О. П’ятаченко та ін. / За ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1994. – 464 с.
20.Рикардо Д. Сочинения: В 5 т. // т. 1. Начала политической экономии и налогового обложения: Пер. с англ. – М.: ОГИЗ Госполитиздат, 1941. – 288 с.
21.Розпутенко І.В. Податкова політика і економічні реформи: Навчальний посібник. – К.: УАДУ при Президентові України, 1996. – 223 с.
22.Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. М: “Экоперспектива”, 1997.
23.Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: В 3т. – СПб: типография Глазунова, 1866. – 464 с.
24.Теорія фінансів: Навч. посібник / За загальною редакцією Чернявського О.П., Мельника П.В., Мельника В.М. – К.: ДІЯ, 2000. – 235 с.
25.Черник Д.Г. Налоги в рыночной зкономике. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. – 383 с.
26.Эклунд К. Зффективная зкономика – шведская модель: (Экономика для начинающих и не только для них...): Пер. со швед. – М.: Экономика, 1991. – 349 с.
На основі Закону України “Про систему оподаткування” платники податків і зборів зобов’язані:
а) вести бухгалтерський та податковий облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законом;
б) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів,
в) сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни;
г) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів.
Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов’язані давати пояснення з питань щодо оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законодавства про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.
Платники податків і зборів мають право:
1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування;
2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведеними державними податковими органами;
3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їхніх посадових осіб.
2. З розвитком ринкових відносин податковий облік стає одним з основних видів обліку в державі. Доволі довгий час в Україні він існував у складі бухгалтерського обліку, але з 1998 року був виокремлений як обов’язковий для ведення всіма суб’єктами господарювання. В основному він базується на законодавстві про оподаткування прибутку і про податок на додану вартість. Цими двома законами встановлено правила ведення податкового обліку.
В основному податковий облік користується тими ж первинними документами та реєстрами, що й бухгалтерський, але водночас має суттєві відмінності, які полягають в необхідності ведення таких документів, як податкові накладні, і таких реєстрів, як книга обліку продажу товарів та книга обліку придбання товарів. Крім того, з метою спрощення обліку податку на прибуток суб’єктам господарювання рекомендовано вести книгу обліку валових доходів і книгу обліку валових витрат. У системі ж бухгалтерського обліку названі документи не застосовуються.
Податковий облік регулюється не лише законодавством, а також підзаконними актами ДПА України та Міністерства фінансів. Однак кожному суб’єкту господарювання слід пам’ятати, що нормативні акти, видані ДПА України чи Міністерством фінансів і не зареєстровані в Міністерстві юстиції, не мають юридичної сили, тобто носять пояснювальний характер і не повинні братися до уваги судами при розгляді справ щодо суперечок між платниками та податковими органами.
Податковий облік існує не лише в Україні. Його необхідність полягає у забезпеченні умов для проведення державного контролю за дотриманням податкового законодавства суб’єктами господарювання.
Основні правила податкового обліку в Україні викладені в законодавстві про оподаткування прибутку та податку на додану вартість (порядок обліку інших податків співпадає з бухгалтерським). Вони стосуються встановлення таких параметрів:
• податкових періодів (квартал, рік);
• дати збільшення валових доходів, валових витрат, податкових зобов’язань, податкового кредиту;
• правил оформлення і надання податкових накладних:
• правил ведення реєстрів обліку.
Подвійний запис у податковому обліку, на відміну від бухгалтерського, здійснюється не завжди.
За даними податкового обліку суб’єкти господарювання складають податкову звітність, яку подають до низових органів державної податкової служби.
У податковій звітності відображається база, об’єкти оподаткування, користування пільгами, суми нарахованих і сплачених податків за кожним з їх видів.
Розрізняють податкову звітність 2 видів:
1) податкові декларації;
2) розрахунки податків та зборів.
Юридичні особи складають податкові декларації з 2 податків: ПДВ і податку на прибуток. Фізичні особи, коли не є платниками ПДВ, складають одну декларацію про доходи фізичних осіб.
Час та порядок подання податкової звітності жорстко регламентує податкове законодавство. Щодо складу форм податкової звітності, її конкретної форми та конкретного обсягу даних, то ці питання регламентуються нормативними актами ДПА та Міністерством фінансів.
Також на законодавчому рівні визначається відповідальність платників за неподання або несвоєчасне подання ними податкової звітності. Це передбачає застосування фінансових санкцій до суб’єктів господарювання і адміністративних штрафів до посадових осіб.3. В умовах ринкової економіки кожен суб’єкт господарювання зацікавлений у зменшенні сум податків, сплачуваних державі. Проблема мінімізації податкових платежів значною мірою вирішується за допомогою формування ефективної податкової політики підприємства.
Податкова політика підприємства являє собою вибір найбільш ефективного варіанта сплати податкових платежів при альтернативних напрямах його господарської діяльності. В окремих випадках розроблена податкова політика сама може бути критерієм коригування господарської діяльності підприємства.
Формування ефективної податкової політики підприємства базується на наступних основних принципах:
– суворому дотриманні чинного податкового законодавства:
– пошуку і використанні найбільш ефективних господарських рішень, що забезпечують мінімізацію бази оподаткування;
– цілеспрямованому впливі на різні елементи бази оподаткування залежно від груп податків за джерелами їх сплати;
– оперативному обліку змін у діючій податковій системі;
– плановому визначенні сум майбутніх податкових платежів.
1. Суворе дотримання чинного податкового законодавства. Реалізація цього принципу зумовлює виключення можливостей ухилення від податків, які повинні бути сплачені відповідно до реальних результатів господарської діяльності. Жодна з форм ухилення від сплати податків (приховування реального прибутку, підтасовування бухгалтерської звітності, затримка платежів) не може бути використана підприємством, яке піклується про свою високу репутацію.
2. Пошук і використання найбільш ефективних господарських рішень, що забезпечують мінімізацію бази оподаткування. У процесі реалізації загальної стратегії свого економічного розвитку підприємство у своїх тактичних господарських рішеннях повинне широко використати можливості мінімізації податкової бази відповідно до діючої податкової системи, насамперед, встановлену систему прямих і непрямих податкових пільг та преференцій (виняткових пільг за певними видами господарських операцій).
3. Цілеспрямований вплив на різні елементи бази оподаткування залежно від груп податків за джерелами їх сплати. Це визначає необхідність диференційованого підходу до управління виплатою податків за рахунок ціни продукції, собівартості та прибутку підприємства.
4. Оперативний облік змін у діючій податковій системі. Розроблена підприємством податкова політика не є незмінною і повинна оперативно коригуватися з урахуванням всіх змін у діючій системі оподаткування (появою нових видів податків, зборів; зміною ставок оподаткування; наданням підприємствам нових податкових пільг і скасуванням діючих). У такому випадку повинна коригуватися не тільки податкова політика, але й види господарських операцій, а в окремих випадках – і напрями господарської діяльності підприємства.
5. Планове визначення сум майбутніх податкових платежів. В основу такого планування повинна бути покладена сума прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а також передбачуваний обсяг його господарської діяльності.
Розробка ефективної податкової політики підприємства вимагає високої кваліфікації виконавців і комплексної участі різних служб підприємства: планової, фінансової, юридичної, бухгалтерської.
За джерелами сплати податки, збори та інші обов’язкові платежі поділяються на три основні групи:
1) податкові платежі, що включаються в ціну продукції (основне місце серед них займають податок на додану вартість, акцизний збір і мито);
2) податкові платежі, що відносяться на собівартість продукції (основне місце серед них займають збори на пенсійне та соціальне страхування, у тому числі страхування на випадок безробіття);
3) податкові платежі, що сплачуються за рахунок прибутку (основне місце серед них займає податок на прибуток).
Усі зазначені податкові платежі, на якій би стадії господарської діяльності підприємства вони не стягувалися, зрештою зменшують розмір чистого прибутку підприємства та можливості формування за рахунок цього джерела власних фінансових ресурсів, що направляються на виробничий розвиток. Тому кожним підприємством повинні активно використовуватися законні можливості мінімізації податкових платежів з тим, щоб забезпечити підвищення темпів свого економічного розвитку.
Ефективна податкова політика підприємства повинна здійснюватися за наступними етапами:
– визначення напрямів господарської діяльності підприємства, що дозволяють мінімізувати податкові платежі за рахунок різних ставок і об’єктів оподаткування;
– виявлення можливостей зменшення бази оподаткування за рахунок прямих податкових пільг;
– врахування непрямих податкових пільг у формуванні податкової політики;
– врахування регіональних особливостей формування податкової політики підприємства;
– планування суми податкових платежів у майбутньому періоді, виходячи з суми прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства;
– оцінка ефективності розробленої податкової політики підприємства.1. Визначення напрямів господарської діяльності підприємства, що дозволяють мінімізувати податкові платежі за рахунок різних ставок і об’єктів оподаткування.
Так, наприклад, валовий дохід від страхової діяльності оподатковується за ставкою 3 % і не підлягає оподаткуванню податком на прибуток. А суми прибутків нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків (платежів, премій), оподатковуються за ставкою 10 % біля джерела їх виплати за рахунок таких виплат.
2. Виявлення можливостей зменшення бази оподаткування підприємства за рахунок прямих податкових пільг.
Податкові пільги надаються зазвичай у наступних основних формах: а) зменшення розміру ставок оподаткування (пряме або в процентах до середньої ставки); б) надання податкового кредиту; в) повне звільнення від сплати окремих податків.
При використанні підприємством прямих податкових пільг потрібно врахувати, що всі вони носять цільовий характер. Відповідно до мети їх надання і використання при формуванні податкової політики всі податкові пільги рекомендується поділяти на три групи:
1) податкові пільги, що надаються окремим категоріям підприємств. До їх складу належать пільги, що надаються підприємствам громадських організацій інвалідів. Так, повністю звільняються від оподаткування прибутку підприємства, засновані Всеукраїнською громадською організацією інвалідів;
2) податкові пільги, що надаються за окремими видами господарських операцій. До їх складу, наприклад, належать пільги, пов’язані з реалізацією інноваційного продукту. У цьому випадку прибуток, отриманий від реалізації інноваційного продукту, оподатковується за ставкою 50 % від базової ставки (30 %);
3) податкові пільги, що надаються при реалізації окремих видів продукції. До їх складу належать пільги щодо сплати: податку на додану вартість, акцизного збору (він встановлений лише за окремими групами товарів) та мита.
Відповідно до такого групування прямих податкових пільг підприємства можуть на альтернативній основі формувати свою податкову політику, відповідним чином диверсифікуючи організаційні форми своїх філій (дочірніх підприємств), коригуючи господарські та фінансові операції, асортимент продукції.
3. Врахування непрямих податкових пільг у формуванні податкової політики підприємства.
Склад непрямих податкових пільг визначається всіма можливостями зменшення бази оподаткування в розрізі окремих груп податків. За групою податків, що відносяться на собівартість продукції, такі можливості досягаються передусім за рахунок зменшення фонду споживання (фонду оплати праці). з групою податків, що включаються в ціну товару, основні резерви полягають у майстерному маневруванні цінами реалізації і асортиментом продукції. За групою податків, що сплачуються за рахунок прибутку, основні можливості полягають у найшвидшому списанні окремих витрат, наприклад, шляхом прискореної амортизації основних фондів.
За рахунок майстерного використання непрямих податкових пільг при формуванні податкової політики підприємство може значно зменшити базу оподаткування, а відповідно, і суму податкових платежів.
4. Врахування регіональних особливостей формування податкової політики підприємства.
Формування ефективної податкової політики окремих підприємств безпосередньо пов’язане з регіональною диверсифікацією їх діяльності, що дозволяє використати податкові переваги окремих територій.
При формуванні податкової політики підприємств виділяють, як правило, три групи регіональних утворень з різною системою оподаткування:
1) спеціальні (вільні) економічні зони своєї країни. У межах цих зон законодавчо встановлюється і діє спеціальний правовий режим господарської діяльності та спеціальний порядок встановлення податкового режиму;
2) країни з більш пільговою податковою системою. Такі країни можуть бути об’єктом регіональної диверсифікації діяльності підприємств у тому випадку, якщо з ними встановлені широкі господарські зв’язки та діє пільговий митний режим. Для наших підприємств об’єктом такої регіональної диверсифікації є, як правило, країни СНД та інші прикордонні держави;
3) офшорні території. Термін “офшор” означає, що засновники створюють свої підприємства поза територією країни, в якій вони проживають (є резидентами). Як правило, для цього обираються території з дуже низьким рівнем оподаткування (а іноді й безподаткові території).
При здійсненні регіональної диверсифікації діяльності вибір конкретної офшорної території залежить від конкретної мети господарської діяльності підприємства, податкового режиму, розвиненості комерційної та фінансової інфраструктури, вартості інкорпорування та ряду інших умов. Привабливість відкриття офшорних підприємств полягає не тільки в можливостях легального зменшення податкових платежів, але й в інших можливостях – забезпеченні візової підтримки держави реєстрації, відкриття за рубежем валютного рахунку тощо.
5. Планування суми податкових платежів на майбутній період, виходячи з суми чистого прибутку.При плануванні суми податкових платежів, виходячи з суми чистого прибутку, заздалегідь розраховуються наступні показники: а) валовий прибуток від реалізації продукції; б) фонд оплати праці.
Планові розрахунки загальної суми податкових платежів проводяться за такими основними видами податків і зборів.
а) податок на прибуток;
б) податок на додану вартість;
в) акцизний збір;
г) збір на обов’язкове державне соціальне страхування, у тому числі соціальне страхування на випадок безробіття;
д) збір на обов’язкове пенсійне страхування.
Планові розрахунки здійснюються в наступній послідовності.
На першому етапі визначається сума податкових платежів від фонду оплати праці. Враховуючи те, що податкові платежі, зазначені в пунктах “г”, “д”, розраховуються за єдиною базою (фонд оплати праці), у процесі розрахунків ставки цих внесків підсумовуються з метою використання єдиної ставки відрахувань. Розрахунок цієї суми податкових платежів здійснюється за формулою:
Пф = (ФОП ґ Сф) / 100,
де Пф – планова сума податкових платежів, розрахована за сумою фонду оплати праці;
ФОП – планова сума фонду оплати праці;
Сф – зведена ставка податкових платежів від фонду оплати праці.
На другому етапі визначається сума податкових платежів, які входять у ціну продукції, що реалізовується. При цьому за даними відповідного періоду попередньо розраховуються і підсумовуються середні ставки податку на додану вартість і акцизного збору (а на підприємствах з великим обсягом зовнішньо-економічної діяльності – ще й середній розмір мита). Розрахунок цієї суми податкових платежів здійснюється за формулою:
Пц = (ВД ´ Сц) / 100,
де Пц – планова сума податкових платежів, що входять у ціну продукції;
ВД – плановий розмір валового доходу, виходячи з цільової суми прибутку, від реалізації продукції;
Сц – зведена ставка податкових платежів, що входять у ціну продукції.
На третьому етапі визначається сума податку на прибуток. Розрахунок проводиться за формулою:
Пп = (ЧПц ´ 100) / (100 – Сп) – ЧПц,
де Пп – планова сума податку на прибуток;
ЧПц – планова сума чистого прибутку;
Сп – ставка податку на прибуток.
На четвертому етапі визначається загальна планова сума податкових платежів підприємства Розрахунок здійснюється за формулою:
По = Пф + Пц + гПп,
де По – загальна планова сума податкових платежів підприємства, виходячи з суми чистого прибутку.
Цей розрахунок можна скоригувати на питому вагу сум розглянутих податкових платежів у загальній сумі всіх податкових платежів підприємства у звітному періоді.
6. Оцінка ефективності розробленої податкової політики підприємства.
Розроблена підприємством податкова політика потребує оцінки її ефективності. Така оцінка здійснюється за допомогою системи відповідних показників, основними з яких є:
а) коефіцієнт ефективності оподаткування. Він дозволяє отримати найбільш узагальнену характеристику ефективності обраного варіанта податкової політики і показує, як співвідносяться між собою показники чистого прибутку і загальної суми податкових платежів. Розрахунок здійснюється за формулою:
Ео = ЧП / Пз,
де Ео – коефіцієнт ефективності оподаткування,
ЧП – планова сума чистого прибутку,
Пз – загальна планова сума податкових платежів;
б) податкова місткість реалізації продукції. Цей показник дозволяє визначити суму податкових платежів, що припадають на одиницю обсягу реалізованої продукції. Розрахунок здійснюється за формулою:
Пм = Пз / ОР,
де Пм – планова податкова місткість реалізації продукції,
Пз – загальна планова сума податкових платежів;
ОР – плановий обсяг реалізації продукції;
в) коефіцієнт пільгового оподаткування. Цей показник дозволяє визначити, наскільки ефективно підприємство використовує надані законодавством пільги за всіми податковими платежами загалом (або за окремими видами податків). При розрахунках цього показника використовується наступна формула.
Кпо = (∑ПП / (∑ПП + Пз)),
де Кпо – коефіцієнт пільгового оподаткування;
∑ПП – загальна сума податкових пільг, що використовуються підприємством;
Пз – загальна планова сума податкових платежів.
Ця система загальних показників може бути доповнена системою окремих показників, що характеризують частку окремих груп податкових платежів у собівартості продукції, в ціні продукції, в отриманих прибутках.
За допомогою наведених вище показників оцінюються альтернативні варіанти податкової політики підприємства, їх порівняння дозволяє обрати для реалізації найбільш ефективний варіант політики.Додаткові можливості оптимізації оподаткування мають суб’єкти малого підприємництва за рахунок застосування спрощеної системи оподаткування. Але застосування цього напряму пов’язане із законодавчими обмеженнями. По-перше, спрощеною системою оподаткування мають право користуватися тільки підприємства, обсяг виручки яких не перевищує 1 млн. грн.; по-друге, середньоспискова чисельність працюючих на такому підприємстві не повинна перевищувати 50 осіб. Для визначення оптимального оподаткування при даному обмеженні важливо встановити, який порядок оподаткування доцільно застосовувати на малому підприємстві – спрощений чи загальний. Для цього слід порівняти прогнозовані суми платежів за цими порядками.
4. Права платників податків визначені законодавством “Про систему оподаткування” (а в майбутньому – Податковим кодексом). У стабільних податкових системах вони є так само недоторканими, як і права приватної власності. Оскільки здійснення державного контролю у сфері оподаткування проводиться окремими службовцями, то не виключена можливість суб’єктивного погляду на питання оподаткування і в зв’язку з цим перевищення службових повноважень та порушення прав платника. У кожній країні передбачається свій механізм захисту прав платників. В Україні цей механізм передбачає такі ланки:
1) саме законодавче закріплення прав;
2) розробку безпосереднього порядку захисту прав платників.
В Україні прийнято такий порядок:
1. Платник у випадку порушення його прав звертається до ДПІ, яка розглядає скаргу і за результатами розгляду готує рішення щодо визнання недійсними результатів перевірок, скасування фінансових санкцій та адміністративних штрафів, повернення незаконно стягнених сум до бюджету, адміністративне покарання винних службовців. Скарги на некоректні та неправильні дії посадових осіб, подані в ДПІ, реєструються в органах податкової служби і протягом трьох діб направляються разом із необхідними документами у вищчу податкову адміністрацію разом зі всіма документами, що стосуються справи.
2. Якщо за результатами розгляду скарги платника ДПІ дає негативну відповідь, то платник має право звернутися з позовом до суду.
Крім того, в Україні існує ряд громадських організацій, які на консультативних засадах надають допомогу платникам щодо захисту їх прав: асоціація захисту платників податків, ліга платників податків.
Існує цілий ряд приватних адвокатських контор та аудиторських фірм, які мають у своєму штаті відповідних службовців.
Якщо платник вважає, що до нього необґрунтовано застосовано фінансові санкції за результатами планової документальної перевірки, то, згідно з діючим порядком, він протягом 10 днів з дня закінчення перевірки подає до податкової інспекції обґрунтовані заперечення. ДПІ готує відповідь на них і провадиться узгодження окремих положень акта. Якщо згоди не досягнуто, то ДПІ повинна звернутися до суду. Рішення суду буде узгоджуючим чинником і набуває законної сили безпосередньо після прийняття та підлягає обов’язковому виконанню. Якщо платник не згоден з даним рішенням, то він звертається до вищого судового органу. Згідно з поданою заявою, вказане рішення тимчасово припиняється.
Позов у вищий судовий орган подається у письмовій формі та підписується такими особами:
– для юридичних осіб: керівником підприємства або іншою особою, повноваження якої визначені законодавством чи установчими документами (наприклад, головним бухгалтером);
– для фізичних осіб: громадянином-підприємцем або його представником.
Заява-позов містить такі дані:
– найменування установи арбітражного суду;
– найменування сторін (позивача та відповідача), їхні поштові адреси;
– документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;
– вартість позову, якщо він підлягає грошовій оцінці;
– позовні вимоги;
– обставини, на яких засновуються позовні вимоги;
– докази, що підтверджують позов;
– обґрунтований розрахунок суми позову;
– перелік нормативно-правових актів, на підставі яких подається позов;
– перелік документів, що додаються до позову, та інших доказів.
До заяви-позову додаються документи, що підтверджують:
– рішення попереднього суду;
– обставини, які обґрунтовують позовні вимоги;
– направлення відповідачу (органу податкової служби) копії позовної заяви і доданих до неї документів, відсутніх у відповідача;
– сплату державного збору у встановленому порядку і розмірі.
До заяви додається також копія акта, що оспорюється.
У визначених випадках суд має право прийняти одне з таких рішень:
– відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні;
– призупинити провадження у справі;
– припинити провадження у справі;
– залишити позов без розгляду.Рішення суду можуть бути також переглянуті і в порядку нагляду. Перегляд здійснюється за протестом прокурора. Генеральний прокурор уповноважений винести протест у Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя. Прокурор Автономної Республіки Крим, прокурори областей і міст Києва та Севастополя – відповідно в арбітражні суди Автономної Республіки Крим, областей і міст Києва і Севастополя.
Позивач, крім повернення йому незаконно чи необґрунтовано стягнених коштів, може вимагати також у судовому порядку компенсації моральних збитків, нанесених неправильними діями посадових осіб податкової служби.
Література:
1.Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. – К: Молодь, 1997. – 1000 с.
2.Буряковський В.В. та ін. Податки: Навчальний посібник. – Дніпропетровськ: Пороги, 1998. – 611 с.
3.Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1997. – 383 с.
4.Волобуев В.П. Финансовые дилеммы США. Эволюция бюджетного регулирования зкономики. – М.: Наука, 1987. – 178 с.
5.Годме П.М. Финансовое право. – М.: Прогресс, 1978. – 423 с.
6.Дорош Н.І. Податкова система України і розвинутих зарубіжних країн (порівняльний аналіз) // Фінанси України. – 1998. – № 6. – С. 75–82.
7.Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України: Основи теорії та практики. – К.: НДФІ, 1997. – 276 с.
8.Кравченко И.А. Налоговые реформы 80-х годов в США: социально-зкономический аспект. – М.: НИФИ, 1989. – 284 с.
9.Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. – Харьков: Консум, 1997. – 432 с.
10.Кучерявенко Н.П. Основы налогового права. – Харьков: Издательст-во “Константа”, 1996. – 320 с.
11.Маршалл А. Принципы зкономической науки: В 3 т. – М.: “Прогресс Универс”, 1993. – 1076 с.
12.Мельник В.М. Контроль і ревізія діяльності підприємств (короткий курс): Навчальний посібник. – Одеса-Астропринт, 1999. – 108 с.
13.Мельник В.М. Оподаткування та податкове регулювання виробництва: Монографія. – Одеса: Астропринт, 1999. – 124 с.
14.Мельник В.М. Основи економічного аналізу (короткий теоретико-методологічний курс): Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2000. – 183 с.
15.Мещерякова О.В. Налоговьіе системи развитых стран мира (справочник). – М.: Фонд “Правовая культура”, 1995. – 240 с.
16.Налоги и налоговое право. Учебное пособие. / Под ред. А.В. Брызгалина. – М.: “Аналитика-Пресс”, 1997. – 600 с.
17.Налоговые системы зарубежных стран: Учебник для вузов. / Под. ред. проф. В.Г. Князева, проф. Д.Г. Черника. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. – 191 с.
18.Основи оподаткування. Навчальний посібник / Руммо В.В., Поповенко Н.С., Кубліков В.К. та ін. / За ред. акад. І.П. Продіуса, проф. Н.С. Поповенка. – Одеса: ОКФА, 1996. – 272 с.
19.Податкова система України: Підручник/ В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О. П’ятаченко та ін. / За ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1994. – 464 с.
20.Рикардо Д. Сочинения: В 5 т. // т. 1. Начала политической экономии и налогового обложения: Пер. с англ. – М.: ОГИЗ Госполитиздат, 1941. – 288 с.
21.Розпутенко І.В. Податкова політика і економічні реформи: Навчальний посібник. – К.: УАДУ при Президентові України, 1996. – 223 с.
22.Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. М: “Экоперспектива”, 1997.
23.Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: В 3т. – СПб: типография Глазунова, 1866. – 464 с.
24.Теорія фінансів: Навч. посібник / За загальною редакцією Чернявського О.П., Мельника П.В., Мельника В.М. – К.: ДІЯ, 2000. – 235 с.
25.Черник Д.Г. Налоги в рыночной зкономике. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. – 383 с.
26.Эклунд К. Зффективная зкономика – шведская модель: (Экономика для начинающих и не только для них...): Пер. со швед. – М.: Экономика, 1991. – 349 с.
