Поняття та класифікація природних ресурсів
Поняття та класифікація природних ресурсів
Під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища і процеси, які людина використовує в своїй діяльності.
Природні ресурси дуже різноманітні, як і можливості їх застосування в господарстві і побуті, вони є складовою частиною матеріально-технічної бази суспільного виробництва.
Природні ресурси - категорія історична, їх використан-ня пов'язане з розвитком технології виробництва. Був час, коли людина не знала, як використати кам'яне вугілля, виплавляти метал з руди, одержувати і використовувати електроенергію. Металургія античності і середніх віків роз-вивалась на деревному вугіллі. За створення періодичної системи хімічних елементів королівство Великобританії нагородило Д. І. Менделєєва алюмінієвою медаллю, оскільки на той час алюміній був дорожчий за золото. В епоху НТР з 7 млн відомих хімічних сполук більше половини використовується у виробництві, медицині, побуті. Сучасне виробництво здатне не лише переробляти природні ресурси в знаряддя праці і товари широкого вжитку, а й створю-вати матеріали з наперед заданими властивостями синте-тичним шляхом замість використання запасів деяких традиційних копалин, що скорочуються.
Співвідношення між природними ресурсами і природ-ними умовами може бути представлено за аналогією до співвідношення між засобами праці і матеріальними умовами трудового процесу. Природні ресурси не можуть існували і використовуватись поза природними умовами, які є їх природно-історичною .базою. Причому для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови. Природні ресурси мають соціальну значущість і корисність і є склад-ною сукупністю матеріальних елементів і процесів, що постійно розвиваються в часі та в просторі як точка .дотику людського суспільства і природи, сфера прикла-дення розуму і сил.
Оскільки звичайно під природними ресурсами розумі-ють природні тіла, явища та процеси, що експлуатуються для задоволення потреб окремих людей і суспільства за-галом, їх можна віднести до категорії речей. Однак таке розуміння поняття в сучасних умовах є надто вузьким. Адже з розширенням потреб суспільства все частіше в ролі природних ресурсів виступають не лише природні об'єкти, які є джерелами сировини і палива, а й властивості при-роди, які не мають речового змісту. Наприклад, цінним ре-сурсом стають чиста вода і повітря; набувають статусу ре-сурсу естетичні властивості ландшафту.
Поняття «природні ресурси» — соціально-економічна категорія. Це означає, що коли ми оперуємо поняттям «ресурси», то оцінюємо природні тіла і явища з того чи ін-шого боку, стосовно можливостей їх використання люди-ною. Водночас не можна розцінювати природні ресурси лише з економічної (господарської) точки зору. Справді, економіка е основою відносин людини і природи. Ця осно-воположна тема сприяла поширенню визначення природ-них ресурсів як елементів природи, які є засобами існуван-ня людського суспільства і використовуються в господар-стві.
Однак ставлення людини до природи не можна зводити тільки до утилітарного (прагматичного), вбачаючи в при-роді лише джерело матеріальних благ. Існують і неутилі-тарні форми, а саме: адаптивна, інтимна, естетична.
Під адаптивною формою ставлення людини до природи розуміється ставлення до неї як до звичного життєвого середовища. Люди використовують повітря, тепло, світло як звичні життєві умови і виявляють своє ставлення до них лише, коли відчувають нестачу цих благ, коли пору-шується звичний ритм життя людини. Інакше кажучи, коли людина відчуває дефіцит чого-небудь або її зусилля спря-мовані на ліквідацію цього дефіциту, то умова життя (діяльності) може переходити в ресурс. Наприклад, в умо-вах забрудненого середовища чисте повітря стає ресурсом (причому життєво необхідним). З цього випливає, що нема .чіткої межі між природними ресурсами і природними умо-вами, за певних об'єктивних умов природні умови перехо-дять у ресурси.
Інтимна форма ставлення людини до природи (психо-логічний аспект) грунтується на любові людини до приро-ди, і вона розцінюється як одна з основ здорової психіки. Любов до природи не може зводитись лише до її спогля-дання, а проявляється в дійовому ставленні до її охорони, е основою суспільного руху на захист природи.
Естетична форма грунтується на сприйнятті людиною прекрасного в природі, тобто гармонії, порядку, звуків, за-пахів, певних визначених форм тощо. В умовах глобальних масштабів руйнування пейзажів порушується естетика життєвого середовища, що негативно впливає на психіку.
Аналіз різних «неутилітарних» форм взаємовідносин людини з природою дає змогу дійти висновку, що природні умови часто переходять у розряд ресурсів, тому потрібно долати уявлення (одностороннє, традиційне) про ресурси як тіла і сили природи, що використовуються як засоби і предмети праці, джерела енергії.
Людина використовувала ресурси (харчі, воду, повітря) з само-го початку свого існування,, однак на перших порах вона не докла-дала зусиль для їх відтворення. Наявність ресурсів визначала ареа-ли розселення ранньої людини. Під ресурсами для простого відтво-рення доіндустріального суспільства розуміємо природні продук-тивні сили традиційних багатовікових форм ведення господарства, коли переважно використовувались речовини, що не зазнали глобальної об-робки — камінь, дерево, натуральні волокна тощо.
Індустріальне суспільство базується на природних ре-сурсах, потрібних не стільки для підтримання життя людей, скільки для виробництва товарів і послуг, що забезпечу-ють більш розвинуті потреби окремих людей і суспільства. Переважна частина цих ресурсів використовується в про-цесі розширеного відтворення. Якщо з ресурсами поперед-нього типу пов'язане виділення людини з царства тварин, то використовувані сьогодні ресурси, насамперед енерге-тичні, забезпечили людині величезну потужність, ніби по-ставили її над природою. Діалектика суспільного розвитку, однак, полягає в усе більшому «включенні» суспільства в природу, в зрощенні з природою і послабленні залежно-сті від неї.
Залучення природних ресурсів у суспільне виробництво озна-чає перетворення їх в складову продуктивних сил суспільства, внаслідок чого природні продуктивні сили пере-творюються в суспільні продуктивні сили. При цьому одні природні ресурси, які переходять до складу суспільних про-дуктивних сил, видозмінюються і втрачають зв'язок з природою (природні ресурси, перетворені в знаряддя праці), інші ж — хоча й залучаються в суспільне виробництво, але продовжують зберігати свої первісні зв'язки з природним середовищем (земельні чи водні ресурси).
Великий теоретичний інтерес становить класифікація природних ресурсів, яка дає змогу оцінити масштаби їх запасів, можливість використання і комплекс необхідних охоронних заходів (рис. 3). Невідновлювані ресурси харак-теризуються обмеженими запасами, використовувати їх можна лише раз. Поповнення цих ресурсів на Землі прак-тично неможливе через відсутність умов, в яких вони ви-никли багато мільйонів років тому, або відбувається над-звичайно повільно. До таких ресурсів належать насампе-ред багатства надр.
Охорона цих ресурсів зводиться до економного витра-чання і розвідки нових запасів, заміни більш дефіцитних ресурсів менш дефіцитними. Причому економне витрачан-ня передбачає не зменшення видобутку, а його раціоналі-зацію — запобігання втрат під час видобутку, транспорту-вання і при переробці. При раціональному використанні ресурси надр можуть служити людині практично безконеч-но. Останнім часом навіть переглядається питання про ви-черпність цих видів ресурсів. Завдяки прогресу в техніці геолого-розвідувальних робіт і технології видобутку і об-робки руд, а також повторному використанні металів в майбутньому вони, очевидно, зможуть класифікуватись як невичерпні.
До відновлюваних ресурсів належать: грунт, рослинний і тваринний світ, деякі мінеральні ресурси, наприклад солі, які осідають в озерах і морських лагунах. Вони можуть відтворюватись у природних процесах і підтримуватись у деякій постійній кількості, що визначається рівнем їх щорічного відтворення і споживання.
Однак іноді при безгосподарному використанні деякі ви-ди відновлюваних ресурсів можуть перейти в розряд невід-новлюваних або їх відновлення потребує порівняно більше" часу. Наприклад, родючість грунтів, яка підвищується при Їх раціональному використанні, може значно погіршитися при неправильних методах обробки, а ерозія, яка при цьо-му виникає, часто фізично зменшує ґрунтовий покрив. Те ж саме можна сказати і про ресурси рослинного і тварин ного світу. При хижацькому використанні порушується здатність біологічних систем до самовідтворення, і тоді ці ресурси стають практично невідновлюваними.
Класифікація природних ресурсів
Отже, в багатьох випадках відновлюваність або невiдновлю-ваність природних ресурсів залежить від ставлення до них людини.
Головне в охороні відновлюваних ресурсів — забезпе-чити постійну можливість їх відновлення, тоді вон-и служи-тимуть людині практично безконечно. Можливість неви-черпного використання цих ресурсів забезпечується тим, що в кожний певний відрізок часу (скажімо, за рік) вон.и розглядаються як обмежені ресурси, користуватися якими слід суворо регламентовано. В цьому полягає основний принцип їх охорони.
Збереження відновлюваних ресурсів може здійснюва-тись кількома шляхами, насамперед раціонально викори-стовуючи ресурси на основі їх планування з урахуванням швидкості відновлення. Крім того, необхідно постійно за-лучати в експлуатацію нові ресурси, а також штучно від-новлювати ресурси (лісопосадки, риборозведення тощо).
До невичерпних природних ресурсів належать водні» пов'язані єдиним кругообігом, ресурси атмосферного по-вітря і космічні ресурси. Вони невичерпні як фізичне тіло. Однак такі ресурси, як вода і повітря, підвладні впливу технічного прогресу, а при сильному забрудненні можливе якісне виснаження цих видів ресурсів. Космічні ресурси,. до яких належать сонячна енергія, енергія морських, при-пливів, також можуть змінюватися під впливом господар-ської активності людини (зокрема, зміна складу атмосфе-ри може/спричинити зміни площі сонячної радіації), Заходи по охороні невичерпних ресурсів повинні бути спрямовані на попередження і боротьбу з їх якісним висна-женням.
Реальні природні ресурси використовуються у виробництві на певному рівні розвитку продуктивних сил сус-пільства. Можна виділити ще таку категорію, як потенцій-ні ресурси, які, хоч і потрібні суспільству, не можуть бути залучені з якихось причин, наприклад, через недостатню технічну оснащеність виробництва. Яскравий приклад тому — водні ресурси. Вода дефіцитна не тому, що її мало (величезні запаси води містить Світовий океан), а тому, що не вся вона може бути поки що використана у вироб-ництві (наприклад, солоні води морів і океанів). Потен-ційні ресурси можуть переходити в реальні. Та ж морська вода там, де є опріснювачі, вже стала реальним ресур. сом. Ліси — реальні ресурси, але в деяких недоступних районах вони є потенційними. Природні ресурси, залишаю-чись величиною постійною, можуть набувати нового зна-чення залежно від зміни технічного рівня виробництва і з потенційних перетворюватися в реальні.
Природна та економічна класифікація ресурсів. В осно-ві природної класифікації лежить приналежність ресурсів до того чи іншого компонента географічної оболонки (ко-палини, водні, грунтові тощо). В основі економічної класи-фікації — їх поділ за характером використання в основних секторах матеріального виробництва або в невиробничій сфері. Основними класами ресурсів, за цим принципом, є ресурси матеріального виробництва' (промисловості і сіль-ського господарства) і ресурси невиробничої сфери (пря-мого і непрямого використання).
Своєю чергою, ресурси промисловості і сільського госпо-дарства поділяються залежно від їх технологічної диферен-ціації. До ресурсів прямого споживання належать такі види природних ресурсів, як життєві засоби, а до ресурсів не-прямого споживання — елементи природного комплексу, які важливі для задоволення різноманітних фізичних і мо-ральних потреб людини (відпочинок, спорт, естетичне сприйняття природи та ін.), але не використовуються без-посередньо.
Усі види ресурсів пов'язані між собою петлями зворот-них зв'язків на основі термодинамічних принципів (закону збереження маси та енергії). Нарощування використання якогось з ресурсів понад доцільний норматив спричиняє різні зміни в інших ресурсних групах і зміни їх інтеграль-ної сукупності, що завжди супроводжуються втратою якихось ресурсних груп, на які було розраховано господарство. Так, надмірна експлуатація водних ресурсів річкового басейну не лише призводить до нестачі води для ведення господарства в розташованих нижче ділянках і басейнах аж до виснаження рибних та інших ресурсів внутрі морів, а й різко впливає на рослинність, тваринний світ, навіть клімат навколишніх територій, що, своєю чергою, погіршує умови життя людей.
Усе це зумовлює необхідність вивчення інтегральної су-купності всіх ресурсних складових у регіоні, а також про-ведення інвентаризації всіх ресурсів за народногосподар-ськими потребами і складання кадастрів. Кадастр — це систематичне зведення даних, яке включає якісний і кіль-кісний опис об'єктів і явищ ресурсного характеру з їх еко-номічною та соціально-економічною оцінкою. В окремих країнах (Канада, скандинавські країни та ін.) ведуться ро-боти з інвентаризації ресурсів і складання їх кадастрів.
Зокрема, практикується водний, детеріораційний (зведен-ня відомостей про погіршення природного середовища), .земельний, ландшафтний, лісовий, медико-біологічний (ступінь впливу природних комплексів на здоров'я люди-ни), природних територій та об'єктів під особливою охоро-ною, ґрунтовий (вужчий, ніж земельний, стосується лише орних угідь), промисловий (окремо мисливсько-промисло^-вий, дичини, водно-біологічної дичини тощо), рекреаційний (ресурсів відпочинку, лікування), стану навколишнього се-редовища, фізичного простору та інші види кадастрів.
Щоб забезпечити просування вперед у вивченні при-родних ресурсів, необхідно володіти різними методами оцінки ресурсів.
Під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища і процеси, які людина використовує в своїй діяльності.
Природні ресурси дуже різноманітні, як і можливості їх застосування в господарстві і побуті, вони є складовою частиною матеріально-технічної бази суспільного виробництва.
Природні ресурси - категорія історична, їх використан-ня пов'язане з розвитком технології виробництва. Був час, коли людина не знала, як використати кам'яне вугілля, виплавляти метал з руди, одержувати і використовувати електроенергію. Металургія античності і середніх віків роз-вивалась на деревному вугіллі. За створення періодичної системи хімічних елементів королівство Великобританії нагородило Д. І. Менделєєва алюмінієвою медаллю, оскільки на той час алюміній був дорожчий за золото. В епоху НТР з 7 млн відомих хімічних сполук більше половини використовується у виробництві, медицині, побуті. Сучасне виробництво здатне не лише переробляти природні ресурси в знаряддя праці і товари широкого вжитку, а й створю-вати матеріали з наперед заданими властивостями синте-тичним шляхом замість використання запасів деяких традиційних копалин, що скорочуються.
Співвідношення між природними ресурсами і природ-ними умовами може бути представлено за аналогією до співвідношення між засобами праці і матеріальними умовами трудового процесу. Природні ресурси не можуть існували і використовуватись поза природними умовами, які є їх природно-історичною .базою. Причому для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови. Природні ресурси мають соціальну значущість і корисність і є склад-ною сукупністю матеріальних елементів і процесів, що постійно розвиваються в часі та в просторі як точка .дотику людського суспільства і природи, сфера прикла-дення розуму і сил.
Оскільки звичайно під природними ресурсами розумі-ють природні тіла, явища та процеси, що експлуатуються для задоволення потреб окремих людей і суспільства за-галом, їх можна віднести до категорії речей. Однак таке розуміння поняття в сучасних умовах є надто вузьким. Адже з розширенням потреб суспільства все частіше в ролі природних ресурсів виступають не лише природні об'єкти, які є джерелами сировини і палива, а й властивості при-роди, які не мають речового змісту. Наприклад, цінним ре-сурсом стають чиста вода і повітря; набувають статусу ре-сурсу естетичні властивості ландшафту.
Поняття «природні ресурси» — соціально-економічна категорія. Це означає, що коли ми оперуємо поняттям «ресурси», то оцінюємо природні тіла і явища з того чи ін-шого боку, стосовно можливостей їх використання люди-ною. Водночас не можна розцінювати природні ресурси лише з економічної (господарської) точки зору. Справді, економіка е основою відносин людини і природи. Ця осно-воположна тема сприяла поширенню визначення природ-них ресурсів як елементів природи, які є засобами існуван-ня людського суспільства і використовуються в господар-стві.
Однак ставлення людини до природи не можна зводити тільки до утилітарного (прагматичного), вбачаючи в при-роді лише джерело матеріальних благ. Існують і неутилі-тарні форми, а саме: адаптивна, інтимна, естетична.
Під адаптивною формою ставлення людини до природи розуміється ставлення до неї як до звичного життєвого середовища. Люди використовують повітря, тепло, світло як звичні життєві умови і виявляють своє ставлення до них лише, коли відчувають нестачу цих благ, коли пору-шується звичний ритм життя людини. Інакше кажучи, коли людина відчуває дефіцит чого-небудь або її зусилля спря-мовані на ліквідацію цього дефіциту, то умова життя (діяльності) може переходити в ресурс. Наприклад, в умо-вах забрудненого середовища чисте повітря стає ресурсом (причому життєво необхідним). З цього випливає, що нема .чіткої межі між природними ресурсами і природними умо-вами, за певних об'єктивних умов природні умови перехо-дять у ресурси.
Інтимна форма ставлення людини до природи (психо-логічний аспект) грунтується на любові людини до приро-ди, і вона розцінюється як одна з основ здорової психіки. Любов до природи не може зводитись лише до її спогля-дання, а проявляється в дійовому ставленні до її охорони, е основою суспільного руху на захист природи.
Естетична форма грунтується на сприйнятті людиною прекрасного в природі, тобто гармонії, порядку, звуків, за-пахів, певних визначених форм тощо. В умовах глобальних масштабів руйнування пейзажів порушується естетика життєвого середовища, що негативно впливає на психіку.
Аналіз різних «неутилітарних» форм взаємовідносин людини з природою дає змогу дійти висновку, що природні умови часто переходять у розряд ресурсів, тому потрібно долати уявлення (одностороннє, традиційне) про ресурси як тіла і сили природи, що використовуються як засоби і предмети праці, джерела енергії.
Людина використовувала ресурси (харчі, воду, повітря) з само-го початку свого існування,, однак на перших порах вона не докла-дала зусиль для їх відтворення. Наявність ресурсів визначала ареа-ли розселення ранньої людини. Під ресурсами для простого відтво-рення доіндустріального суспільства розуміємо природні продук-тивні сили традиційних багатовікових форм ведення господарства, коли переважно використовувались речовини, що не зазнали глобальної об-робки — камінь, дерево, натуральні волокна тощо.
Індустріальне суспільство базується на природних ре-сурсах, потрібних не стільки для підтримання життя людей, скільки для виробництва товарів і послуг, що забезпечу-ють більш розвинуті потреби окремих людей і суспільства. Переважна частина цих ресурсів використовується в про-цесі розширеного відтворення. Якщо з ресурсами поперед-нього типу пов'язане виділення людини з царства тварин, то використовувані сьогодні ресурси, насамперед енерге-тичні, забезпечили людині величезну потужність, ніби по-ставили її над природою. Діалектика суспільного розвитку, однак, полягає в усе більшому «включенні» суспільства в природу, в зрощенні з природою і послабленні залежно-сті від неї.
Залучення природних ресурсів у суспільне виробництво озна-чає перетворення їх в складову продуктивних сил суспільства, внаслідок чого природні продуктивні сили пере-творюються в суспільні продуктивні сили. При цьому одні природні ресурси, які переходять до складу суспільних про-дуктивних сил, видозмінюються і втрачають зв'язок з природою (природні ресурси, перетворені в знаряддя праці), інші ж — хоча й залучаються в суспільне виробництво, але продовжують зберігати свої первісні зв'язки з природним середовищем (земельні чи водні ресурси).
Великий теоретичний інтерес становить класифікація природних ресурсів, яка дає змогу оцінити масштаби їх запасів, можливість використання і комплекс необхідних охоронних заходів (рис. 3). Невідновлювані ресурси харак-теризуються обмеженими запасами, використовувати їх можна лише раз. Поповнення цих ресурсів на Землі прак-тично неможливе через відсутність умов, в яких вони ви-никли багато мільйонів років тому, або відбувається над-звичайно повільно. До таких ресурсів належать насампе-ред багатства надр.
Охорона цих ресурсів зводиться до економного витра-чання і розвідки нових запасів, заміни більш дефіцитних ресурсів менш дефіцитними. Причому економне витрачан-ня передбачає не зменшення видобутку, а його раціоналі-зацію — запобігання втрат під час видобутку, транспорту-вання і при переробці. При раціональному використанні ресурси надр можуть служити людині практично безконеч-но. Останнім часом навіть переглядається питання про ви-черпність цих видів ресурсів. Завдяки прогресу в техніці геолого-розвідувальних робіт і технології видобутку і об-робки руд, а також повторному використанні металів в майбутньому вони, очевидно, зможуть класифікуватись як невичерпні.
До відновлюваних ресурсів належать: грунт, рослинний і тваринний світ, деякі мінеральні ресурси, наприклад солі, які осідають в озерах і морських лагунах. Вони можуть відтворюватись у природних процесах і підтримуватись у деякій постійній кількості, що визначається рівнем їх щорічного відтворення і споживання.
Однак іноді при безгосподарному використанні деякі ви-ди відновлюваних ресурсів можуть перейти в розряд невід-новлюваних або їх відновлення потребує порівняно більше" часу. Наприклад, родючість грунтів, яка підвищується при Їх раціональному використанні, може значно погіршитися при неправильних методах обробки, а ерозія, яка при цьо-му виникає, часто фізично зменшує ґрунтовий покрив. Те ж саме можна сказати і про ресурси рослинного і тварин ного світу. При хижацькому використанні порушується здатність біологічних систем до самовідтворення, і тоді ці ресурси стають практично невідновлюваними.
Класифікація природних ресурсів
Отже, в багатьох випадках відновлюваність або невiдновлю-ваність природних ресурсів залежить від ставлення до них людини.
Головне в охороні відновлюваних ресурсів — забезпе-чити постійну можливість їх відновлення, тоді вон-и служи-тимуть людині практично безконечно. Можливість неви-черпного використання цих ресурсів забезпечується тим, що в кожний певний відрізок часу (скажімо, за рік) вон.и розглядаються як обмежені ресурси, користуватися якими слід суворо регламентовано. В цьому полягає основний принцип їх охорони.
Збереження відновлюваних ресурсів може здійснюва-тись кількома шляхами, насамперед раціонально викори-стовуючи ресурси на основі їх планування з урахуванням швидкості відновлення. Крім того, необхідно постійно за-лучати в експлуатацію нові ресурси, а також штучно від-новлювати ресурси (лісопосадки, риборозведення тощо).
До невичерпних природних ресурсів належать водні» пов'язані єдиним кругообігом, ресурси атмосферного по-вітря і космічні ресурси. Вони невичерпні як фізичне тіло. Однак такі ресурси, як вода і повітря, підвладні впливу технічного прогресу, а при сильному забрудненні можливе якісне виснаження цих видів ресурсів. Космічні ресурси,. до яких належать сонячна енергія, енергія морських, при-пливів, також можуть змінюватися під впливом господар-ської активності людини (зокрема, зміна складу атмосфе-ри може/спричинити зміни площі сонячної радіації), Заходи по охороні невичерпних ресурсів повинні бути спрямовані на попередження і боротьбу з їх якісним висна-женням.
Реальні природні ресурси використовуються у виробництві на певному рівні розвитку продуктивних сил сус-пільства. Можна виділити ще таку категорію, як потенцій-ні ресурси, які, хоч і потрібні суспільству, не можуть бути залучені з якихось причин, наприклад, через недостатню технічну оснащеність виробництва. Яскравий приклад тому — водні ресурси. Вода дефіцитна не тому, що її мало (величезні запаси води містить Світовий океан), а тому, що не вся вона може бути поки що використана у вироб-ництві (наприклад, солоні води морів і океанів). Потен-ційні ресурси можуть переходити в реальні. Та ж морська вода там, де є опріснювачі, вже стала реальним ресур. сом. Ліси — реальні ресурси, але в деяких недоступних районах вони є потенційними. Природні ресурси, залишаю-чись величиною постійною, можуть набувати нового зна-чення залежно від зміни технічного рівня виробництва і з потенційних перетворюватися в реальні.
Природна та економічна класифікація ресурсів. В осно-ві природної класифікації лежить приналежність ресурсів до того чи іншого компонента географічної оболонки (ко-палини, водні, грунтові тощо). В основі економічної класи-фікації — їх поділ за характером використання в основних секторах матеріального виробництва або в невиробничій сфері. Основними класами ресурсів, за цим принципом, є ресурси матеріального виробництва' (промисловості і сіль-ського господарства) і ресурси невиробничої сфери (пря-мого і непрямого використання).
Своєю чергою, ресурси промисловості і сільського госпо-дарства поділяються залежно від їх технологічної диферен-ціації. До ресурсів прямого споживання належать такі види природних ресурсів, як життєві засоби, а до ресурсів не-прямого споживання — елементи природного комплексу, які важливі для задоволення різноманітних фізичних і мо-ральних потреб людини (відпочинок, спорт, естетичне сприйняття природи та ін.), але не використовуються без-посередньо.
Усі види ресурсів пов'язані між собою петлями зворот-них зв'язків на основі термодинамічних принципів (закону збереження маси та енергії). Нарощування використання якогось з ресурсів понад доцільний норматив спричиняє різні зміни в інших ресурсних групах і зміни їх інтеграль-ної сукупності, що завжди супроводжуються втратою якихось ресурсних груп, на які було розраховано господарство. Так, надмірна експлуатація водних ресурсів річкового басейну не лише призводить до нестачі води для ведення господарства в розташованих нижче ділянках і басейнах аж до виснаження рибних та інших ресурсів внутрі морів, а й різко впливає на рослинність, тваринний світ, навіть клімат навколишніх територій, що, своєю чергою, погіршує умови життя людей.
Усе це зумовлює необхідність вивчення інтегральної су-купності всіх ресурсних складових у регіоні, а також про-ведення інвентаризації всіх ресурсів за народногосподар-ськими потребами і складання кадастрів. Кадастр — це систематичне зведення даних, яке включає якісний і кіль-кісний опис об'єктів і явищ ресурсного характеру з їх еко-номічною та соціально-економічною оцінкою. В окремих країнах (Канада, скандинавські країни та ін.) ведуться ро-боти з інвентаризації ресурсів і складання їх кадастрів.
Зокрема, практикується водний, детеріораційний (зведен-ня відомостей про погіршення природного середовища), .земельний, ландшафтний, лісовий, медико-біологічний (ступінь впливу природних комплексів на здоров'я люди-ни), природних територій та об'єктів під особливою охоро-ною, ґрунтовий (вужчий, ніж земельний, стосується лише орних угідь), промисловий (окремо мисливсько-промисло^-вий, дичини, водно-біологічної дичини тощо), рекреаційний (ресурсів відпочинку, лікування), стану навколишнього се-редовища, фізичного простору та інші види кадастрів.
Щоб забезпечити просування вперед у вивченні при-родних ресурсів, необхідно володіти різними методами оцінки ресурсів.
