Образ народного співця в поезії Тараса Шевченка
Завжди, в усі віки, в усі часи, поети намагаються збагнути, усвідомити, у чому ж полягає призначення їхнього таланту, яким чином вони можуть примножити духовні здобутки свого народу. Образ народного співця не новий у літературі, він відомий ще з часів «Слова о полку Ігоревім». В творчості ж нашого світоча Шевченка ця тема – одна з наскрізних.
Це той образ, який дав назву й першій збірці Тараса Григоровича, і подарував йому творчий титул, який зберігається у пам’яті вже численних поколінь українців. Окрім того, образ Кобзаря – народного співця – для нас в першу чергу асоціюється із Шевченком, і вже лише потім це слово набуває свого первісного значення.
Де ж вперше з’являється цей образ кобзаря-співця? Вперше його було накреслено в поезії «Думи мої, думи мої…», якою відкривався «Кобзар» Шевченка 1840 р. Проте повністю цей образ розкривається в баладі «Перебендя». Саме завдяки цьому твору ми усвідомлюємо, що цей народний співець назавжди з народом. За словами Івана Франка – це «постать наскрізь реальна, живцем вихоплена з дійсного українського життя, вповні національна, типово українська в кожній деталі». Народний співець знає, як розрадити в тузі й горі, як потішити й розважити, як донести якусь думку до людей.
У поемі «Катерина» образ співця здається епізодичним, неважливим, другорядним. Проте це лише на перший погляд, насправді ж саме через нього Тарасові Григоровичу вдається влаштувати зустріч батька із сином і звернути увагу читача на тему матері-покритки («кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями»). Тобто кобзар – це не просто співець, він є голос народу, голосом національного сумління.
Шевченківський образ народного співця – є охоронцем народної пам’яті, він не дає забути нам про козацькі походи, про звитягу та лицарство козацької України. Народна пам’ять – вічна. Україна – незнищенна. Про це нагадує нам Кобзар… Може, варто прислухатись?
Це той образ, який дав назву й першій збірці Тараса Григоровича, і подарував йому творчий титул, який зберігається у пам’яті вже численних поколінь українців. Окрім того, образ Кобзаря – народного співця – для нас в першу чергу асоціюється із Шевченком, і вже лише потім це слово набуває свого первісного значення.
Де ж вперше з’являється цей образ кобзаря-співця? Вперше його було накреслено в поезії «Думи мої, думи мої…», якою відкривався «Кобзар» Шевченка 1840 р. Проте повністю цей образ розкривається в баладі «Перебендя». Саме завдяки цьому твору ми усвідомлюємо, що цей народний співець назавжди з народом. За словами Івана Франка – це «постать наскрізь реальна, живцем вихоплена з дійсного українського життя, вповні національна, типово українська в кожній деталі». Народний співець знає, як розрадити в тузі й горі, як потішити й розважити, як донести якусь думку до людей.
У поемі «Катерина» образ співця здається епізодичним, неважливим, другорядним. Проте це лише на перший погляд, насправді ж саме через нього Тарасові Григоровичу вдається влаштувати зустріч батька із сином і звернути увагу читача на тему матері-покритки («кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями»). Тобто кобзар – це не просто співець, він є голос народу, голосом національного сумління.
Шевченківський образ народного співця – є охоронцем народної пам’яті, він не дає забути нам про козацькі походи, про звитягу та лицарство козацької України. Народна пам’ять – вічна. Україна – незнищенна. Про це нагадує нам Кобзар… Може, варто прислухатись?
