Особливості творчості Євгена Маланюка
Хоча творчість Євгена Маланюка і різнорідна, та можна поділити її на дві тематичні групи, які тісно пов’язані між собою: тема втраченої батьківщини та тема розбитого особистого життя.
Причиною всіх нещасть для поета була втрата батьківщини, тому головним мотивом поезії Євгена Маланюка стає потреба здобуття держави. Розробляється цей мотив у кількох площинах. Поет показує історію українського буття від початків до сьогодення. Маланюк то оспівує Україну-жінку, то показує її у непривабливому аспекті.
У «Псалмах степу» поет пише:
Ні. Ти – не мати! Шал коханки
У чорнім полум’ї коси,
В обличчі степової бранки
Хміль половецької краси.
Складну долю України поет у багатьох віршах пояснює географічним розташуванням країни. Так у поезії «Із полину» він говорить:
На узбіччі дороги – з Європи в Азію,
Головою на захід і лоном на схід –
Розпростерла солодкі смагляві м’язи
На поталу, на ганьбу земних огид.
У тому ж творі Євген Маланюк розкриває байдужість країни до своєї долі, говорить про це з іронією:
Не стомилась лежати шляхом,
Кочовничий крок, видно, легкий,
Так тепер – зі сходу на захід,
Як тоді – із варяг у греки.
Поет навчився любити й ненавидіти одночасно. І чим більше любові до рідної землі, тим більше ненависті до її бездержавності. На цьому рівні виникає мотив любові до України в образах сина і матері. Якщо «Псалмах світу» поет пише:
Прости, що я не син, не син Тобі іще,
Бо й Ти – не мати, бранко степова! –
То пізніше у збірці «Серпень» він написав:
… не треба заплутано метикувати
В залежності від нагод і годин –
Тільки знати:
Вона – Мати,
Ти – син.
Причиною всіх нещасть для поета була втрата батьківщини, тому головним мотивом поезії Євгена Маланюка стає потреба здобуття держави. Розробляється цей мотив у кількох площинах. Поет показує історію українського буття від початків до сьогодення. Маланюк то оспівує Україну-жінку, то показує її у непривабливому аспекті.
У «Псалмах степу» поет пише:
Ні. Ти – не мати! Шал коханки
У чорнім полум’ї коси,
В обличчі степової бранки
Хміль половецької краси.
Складну долю України поет у багатьох віршах пояснює географічним розташуванням країни. Так у поезії «Із полину» він говорить:
На узбіччі дороги – з Європи в Азію,
Головою на захід і лоном на схід –
Розпростерла солодкі смагляві м’язи
На поталу, на ганьбу земних огид.
У тому ж творі Євген Маланюк розкриває байдужість країни до своєї долі, говорить про це з іронією:
Не стомилась лежати шляхом,
Кочовничий крок, видно, легкий,
Так тепер – зі сходу на захід,
Як тоді – із варяг у греки.
Поет навчився любити й ненавидіти одночасно. І чим більше любові до рідної землі, тим більше ненависті до її бездержавності. На цьому рівні виникає мотив любові до України в образах сина і матері. Якщо «Псалмах світу» поет пише:
Прости, що я не син, не син Тобі іще,
Бо й Ти – не мати, бранко степова! –
То пізніше у збірці «Серпень» він написав:
… не треба заплутано метикувати
В залежності від нагод і годин –
Тільки знати:
Вона – Мати,
Ти – син.
