Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…
В найважчі моменти в житті українського народу, в житті нашої держави, коли могутні, деспотично-жорстокі імперії розділили Україну між собою й методично знищували нашу волю, звичаї, дух народний та прагнули за будь-яку ціну стерти нашу націю з лиця землі, з’явився Шевченко. Його поезія стала натхненням для всіх тих українців, що не могли звестись із колін, усіх пригноблених, усіх закріпачених. Люди потягнулись до нього, як спраглі до кришталево-чистого джерела.
Тарас Григорович Шевченко постає перед нами не лише неперевершеним генієм української літератури. Він також заслужено вважається просвітителем нашого народу. Свою просвітительську місію поет глибоко усвідомлював і звершував її до останнього подиху. Натхненне слово пророк Батьківщини нашої звертає «і мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм». Для Шевченка Україна – це не лише тогочасне її населення, а вічна українська громада, яка має спільну мову, культуру, історію, народну творчість.
Високими почуттями сповнені звертання до України, яку поет називає «ненькою», «вдовою-сиротиною», «небогою». Та не злидні найбільше тривожать поета, а те, що «Україна навіки, навіки заснула, для нього незрозумілою є та нестерпною є пасивність та байдужість українців.
Шевченко звертається до освічених людей України, звертається до патріотичного почуття свідомих українців, свідомих громадян.
Поет не знає компромісів у тому, що стосується нашої Батьківщини. Шевченко гнівно таврує політику національної зради.
Однак оптимізм палкого співця України перемагає. Шевченко вірить у незнищенний духовний потенціал рідної країни.
Шевченко – поет завжди актуальний, таким він був вчора, є сьогодні й буде завжди!
Тарас Григорович Шевченко постає перед нами не лише неперевершеним генієм української літератури. Він також заслужено вважається просвітителем нашого народу. Свою просвітительську місію поет глибоко усвідомлював і звершував її до останнього подиху. Натхненне слово пророк Батьківщини нашої звертає «і мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм». Для Шевченка Україна – це не лише тогочасне її населення, а вічна українська громада, яка має спільну мову, культуру, історію, народну творчість.
Високими почуттями сповнені звертання до України, яку поет називає «ненькою», «вдовою-сиротиною», «небогою». Та не злидні найбільше тривожать поета, а те, що «Україна навіки, навіки заснула, для нього незрозумілою є та нестерпною є пасивність та байдужість українців.
Шевченко звертається до освічених людей України, звертається до патріотичного почуття свідомих українців, свідомих громадян.
Поет не знає компромісів у тому, що стосується нашої Батьківщини. Шевченко гнівно таврує політику національної зради.
Однак оптимізм палкого співця України перемагає. Шевченко вірить у незнищенний духовний потенціал рідної країни.
Шевченко – поет завжди актуальний, таким він був вчора, є сьогодні й буде завжди!
