Особливості натури корнелівського героя
Доволі довго, впродовж читання творів Корнеля, ми погано їх розуміли. Ми бачили в корнелівських героях втілення холодної та твердої волі, цілком спрямованої на виконання того, що вони вважали своїм першочерговим, святим обов’язком. Таке розуміння їхньої натури, на мою думку, є хибним. Герої Корнеля – це люди, наділені пристрастями. Для Родріго в трагедії «Сід» моральність та честь цінні так само, як і Хімена, у молодого Горація любов до батьківщини – це не лише усвідомлення свого морального обов’язку, а й сильна, висока пристрасть.
У цьому світлі ми й маємо розглядати трагедії Корнеля, саме це є ключем до розуміння характерів, світосприйняття та мотивації вчинків героїв його трагедій. Лише тоді перед нами відкриється життя в усій його чудовій та трагічній напруженості. Величні фігури корнелівських персонажів не менш людяні, аніж натовпи багатьох тисяч інших героїв. Вони людяніші навіть набагато більше за інших, оскільки, жорстоко страждаючи та проходячи крізь численні випробування, вони долають свої сумніви, вагання, муки з мужністю та стійкістю, на яку здатні лише дійсно сильні натури.
Як можна погоджуватися з думкою про те, що герой Корнеля – це цілісний, проте холодний образ, коли перед нашими очима постає сцена, де Родріго та Хімена зустрічаються вперше після смерті графа? Це змучене ячання серця – пристрасна суперечка героїчного самозречення та любові, крізь яку зненацька проривається ніжність, з великими труднощами отримана перемога – все це свідчення такої високої, моральної людяності, що ця сцена просто вражає душу, а на очі накочуються сльози. Невже після цього хтось ще може сказати, що герої корнелівських трагедій не людяні, не багатостраждальні, не моральні? Гадаю, лише одна описана мною сцена може довести протилежне.
У цьому світлі ми й маємо розглядати трагедії Корнеля, саме це є ключем до розуміння характерів, світосприйняття та мотивації вчинків героїв його трагедій. Лише тоді перед нами відкриється життя в усій його чудовій та трагічній напруженості. Величні фігури корнелівських персонажів не менш людяні, аніж натовпи багатьох тисяч інших героїв. Вони людяніші навіть набагато більше за інших, оскільки, жорстоко страждаючи та проходячи крізь численні випробування, вони долають свої сумніви, вагання, муки з мужністю та стійкістю, на яку здатні лише дійсно сильні натури.
Як можна погоджуватися з думкою про те, що герой Корнеля – це цілісний, проте холодний образ, коли перед нашими очима постає сцена, де Родріго та Хімена зустрічаються вперше після смерті графа? Це змучене ячання серця – пристрасна суперечка героїчного самозречення та любові, крізь яку зненацька проривається ніжність, з великими труднощами отримана перемога – все це свідчення такої високої, моральної людяності, що ця сцена просто вражає душу, а на очі накочуються сльози. Невже після цього хтось ще може сказати, що герої корнелівських трагедій не людяні, не багатостраждальні, не моральні? Гадаю, лише одна описана мною сцена може довести протилежне.
