Антикріпосницька спрямованість повісті Марка Вовчка «Інститутка»
Своєю «єдиною донею» назвав цю письменницю Т. Г. Шевченко. Єднала їх обох спільність політичних переконань, життєвої мети, ненависть до самодержавства, до будь-якого пригнічення, а головне – любов до України. Любила Марко Вовчок свій народ «… во врем’я люте». Своїми творами боролася проти соціального та національного гноблення українців. Хіба могла вона спокійно спостерігати за тим, що нація з величезними традиціями національно-визвольної боротьби, нація волелюбних людей опинилася в кріпацькій неволі? Тому основними темами творів Марка Вовчка є непримиренність між кріпосниками та поневоленим народом, трагізм його становища, непереборне прагнення до визволення. Цій темі присвячена й знаменита повість марка Вовчка «Інститутка». За глибиною й правдивістю зображення життя, художньою досконалістю повість порівнювали з творами Шекспіра.
У творі протиставляються два світи – поневолюваних і поневолювачів, які існували поруч, але ніколи не зближувалися. Важка праця кріпаків контрастує з неробством, паразитичним існуванням панства. Душевна доброта селян протистоїть жорстокості, свавіллю кріпосників. Навіть і кохання в панів не таке, як у простих людей. «Чудне панське кохання», бо навіть між чоловіком та жінкою, які начебто кохають одне одного, немає взаємоповаги, людяності, щирості.
Галерею прекрасних образів жінок-кріпачок створила Марко Вовчок. Серед цих жінок – Устина, чутлива, чиста душею, покірна долі. Природжений гумор, життєрадісність, аналітичний розум допомагають їй перебути всі біди, ще й інших підтримувати. Її несказанно тішить, що може покинути службу в будь-яку мить. І в цьому виявляється безмежне волелюбство дівчини. До стихійних бунтарів належить і Катря. Судилося їй покохати кріпака. Усе життя вона прагне щасливо прожити з чоловіком і донечкою. Сподівання на щастя при жорстокій кріпосниці виявилося марним. Після смерті дитини Катря втрачає страх перед будь-чим і відверто стає на шлях протесту.
Найактивніший серед персонажів – Прокіп. Він уособлює тип кріпака-протестанта. Допитливий і вдумливий, переконався він, що всі страждання трудового люду породжені кріпацтвом. Протест проти сваволі вважає закономірним, а боротьбу з нею необхідною, бо вона – єдиний спосіб здобути волю. Символічно, що всі кріпаки, крім бабусі, мають імена, а всі кріпосники безіменні. Тут виявилися і зневага авторки до дрібнодушних тиранів, і підкріплення типовості подібних характерів серед тих, хто вважає себе володарем людських душ.
Типовою душевласницею показана в повісті інститутка. Закладені в ній самою природою лише владолюбність, лютість, зажерливість. В умовах кріпосництва ті риси розцвіли пишним цвітом. Свавільна й жорстока поміщиця занапащає не тільки кріпаків, а й власного чоловіка. Не має щастя й сама. Не зазнала ясного, щирого кохання, тихих сімейних радощів, насолоди від приязних стосунків із людьми. Отже, перетворюється молода пані на бездуховного ідола, втрачає людську подобу.
Немає шляхетнішої мети, ніж віддане служіння пригнобленій нації. І саме цю ідею сповідувала протягом усього свого життя Марко Вовчок.
У творі протиставляються два світи – поневолюваних і поневолювачів, які існували поруч, але ніколи не зближувалися. Важка праця кріпаків контрастує з неробством, паразитичним існуванням панства. Душевна доброта селян протистоїть жорстокості, свавіллю кріпосників. Навіть і кохання в панів не таке, як у простих людей. «Чудне панське кохання», бо навіть між чоловіком та жінкою, які начебто кохають одне одного, немає взаємоповаги, людяності, щирості.
Галерею прекрасних образів жінок-кріпачок створила Марко Вовчок. Серед цих жінок – Устина, чутлива, чиста душею, покірна долі. Природжений гумор, життєрадісність, аналітичний розум допомагають їй перебути всі біди, ще й інших підтримувати. Її несказанно тішить, що може покинути службу в будь-яку мить. І в цьому виявляється безмежне волелюбство дівчини. До стихійних бунтарів належить і Катря. Судилося їй покохати кріпака. Усе життя вона прагне щасливо прожити з чоловіком і донечкою. Сподівання на щастя при жорстокій кріпосниці виявилося марним. Після смерті дитини Катря втрачає страх перед будь-чим і відверто стає на шлях протесту.
Найактивніший серед персонажів – Прокіп. Він уособлює тип кріпака-протестанта. Допитливий і вдумливий, переконався він, що всі страждання трудового люду породжені кріпацтвом. Протест проти сваволі вважає закономірним, а боротьбу з нею необхідною, бо вона – єдиний спосіб здобути волю. Символічно, що всі кріпаки, крім бабусі, мають імена, а всі кріпосники безіменні. Тут виявилися і зневага авторки до дрібнодушних тиранів, і підкріплення типовості подібних характерів серед тих, хто вважає себе володарем людських душ.
Типовою душевласницею показана в повісті інститутка. Закладені в ній самою природою лише владолюбність, лютість, зажерливість. В умовах кріпосництва ті риси розцвіли пишним цвітом. Свавільна й жорстока поміщиця занапащає не тільки кріпаків, а й власного чоловіка. Не має щастя й сама. Не зазнала ясного, щирого кохання, тихих сімейних радощів, насолоди від приязних стосунків із людьми. Отже, перетворюється молода пані на бездуховного ідола, втрачає людську подобу.
Немає шляхетнішої мети, ніж віддане служіння пригнобленій нації. І саме цю ідею сповідувала протягом усього свого життя Марко Вовчок.
