Значення атмосфери трудового життя для морального відродження людини (за романом „Марія”) - варіант 2
Що б робила людина, якби не працювала, навіть не підозрювала, що щось подібне існує? Я думаю, вона неодмінно почала б щось робити, бо сидіти весь час без діла, мабуть, не зможе навіть найзапекліший ледар. Як не дивно, у ледарів є якісь незрозумілі нам виправдання щодо свого неробства. Вони намагаються нас переконати, що не працюють через якісь свої уподобання, звички, чи ще щось. А причиною неробства є звичайнісінька лінь. Через неї людина уподібнюється до тваринного існування і мріє лише про гарно проведений час. Як це було з Корнієм Перепутьком з роману Уласа Самчука „Марія”.
На початку роману перед нами постає людина, яка тільки і мріє про свою гармонь, та ще про те, як було би непогано потанцювати з якоюсь кралею. Праця кучера, вочевидь, не влаштовує гонористого парубка, тому він, здається, навіть радіє, коли його забирають у москалі матросом аж на сім років. І хоча він обіцяв дівчині Марії, що ніколи її не забуде, але жодного разу не написав їй листа. Коли ж прийшов у відпустку, селяни бачили його з молоденькою сусідкою. Забуває Корній про обіцянки, не цінує спокій інших людей.
Повернувшись назавжди додому, вирішує поки що особливо не працювати, тільки й чутно „что да как” — набрався мови чужої і дивує цим усіх селян. Незрозуміла простим людям і дивна для них звичка Корнія сякати носа в хустинку. І хоча знову повернула його стежина до Марії, проте повсякчас ображає її, кепкує. Наче підмінили чоловіка на матроській службі, навчили його інших правил.
Коли Марія отримала розлучення і переселилася до Корнія, той наче і не відчув зміни. Не хотілося йому працювати, розтрачуючи свої сили. Головне було пограти на гармоні, надягти матроські штани та сорочку з викладеним коміром. Оце життя, про яке він так мріяв! На диво, дуже скоро Корній зрозумів, що без праці селянину жити неможливо, інакше називатимуть тебе жебраком та ледарем. А горда людина не схоче такого про себе почути. Праця змінила світогляд Корнія. З ледаря він перетворився на невтомного трудівника, який вважає за честь працювати на землі. „Обкрутився” з Марією, народився син. І, головне, земля кличе до себе: „Все більше пізнається смак і радість праці”. Перероджується людина майже на очах, зростає достаток у хаті. І гріє душу радість господарювання. Є що поставити на стіл зараз, і є чим прогодуватися протягом зими.
Корній став господарем, якого цінують односельці, вправним, працьовитим майстром. І навітьчас, проведений у війську під час японської війни, не вбив тяги чоловіка до праці, до землі. Тільки-но повернувся, відразу кинувся господарювати. Ніхто би ніколи не впізнав у цій працьовитій людині того дужого парубка, який нічого не бачив, окрім своєї гармоні.
„Минуло п’ять років — і Корній господар”. Він навіть молиться на своє поле; має і корів, і коней. Здається, що вже і не пам’ятає він тих часів, коли подобалося йому фати на гармоні, вихвалятися перед дівчатами та працювати на чужих людей. А роки летять, не жаліють людей. Молиться Марія у церкві, а поряд з нею Корній: „На чолі його багато глибоких рис. Це роки і праця вирізьбили їх...” Так змінився Корній, що навіть не дозволяє матросам, забувши, що й сам колись був таким, смалити у церкві. Він зрозумів, що існують людські цінності, нехтувати якими ніяк не можна.
Революція змінилася громадянською війною, а потім їм на зміну прийшли „п’ятилітка” та „індустріалізація”. Корнія ще тягне на поле, не хоче він розставатися з рідною землею, бо зрослася вона з ним, знає працю його рук, відчуває його думки та бажання. Як і він припав душею до неї, бо віддав стільки років життя, щоб нарешті відчути себе хазяїном. Але з приходом Радянської влади втратив Корній надію на краще, боляче йому втрачати те, на що витратив стільки років життя. Але тепер він став зватися „кулачнею”, хоча усе його добро зароблено важкою працею власних рук. Та коли подивився він на землю, раптом йому здалося, що вона переможе і „цих”, більшовиків.
Але ставало усе гірше і гірше. Люди вмирали кожного дня від голоду. Та й у Корнія „останнє тепло кипучого родинного життя випаровується на очах”. Забрали Лавріна за націоналістичну пропаганду, втратила розум Надія, Демка давно вбито. А Максим, що перестав працювати і тільки що і робить промови, втратив людське обличчя. Після того, як Надія вбила і з’їла свою дочку, Корній не витримав і „сік, як малий хлопчина січе кропиву чи бур’ян, поки не втомилася рука”, тіло свого сина Максима. Мабуть, хотів ще побачити щось людське...
Праця перетворює ледаря на справжню людину, робить її щасливою, бо людина відчуває свою потрібність, розуміє, що робота дасть їй не тільки моральне задоволення, а й принесе достаток у хату. Хіба не про це мріє кожен з нас? Про це мріяв і Корній Перепутька, і не тільки мріяв, а робив усе, що міг. І вірив, що з часом перетвориться на справжнього хазяїна, забезпечить свою старість і залишить спадщину своїм дітям. Праця змінила життя Корнія. Дійсно, так буває в житті: нероба перетворюється на трударя, блюзнір — на доброго парафіянина, розпусник — на вірного чоловіка. І таке диво з людиною здатна зробити лише праця на власному клаптику землі під щедрим сонцем України.
