Духовна краса селянки-трудівниці в романі „Марія” - варіант 2

Доля українки завжди була тернистим шляхом, скрутним, нелегким. Стійка і мужня, а водночас тендітна та лагідна жінка змушена була власними руками створити відчуття затишку в домі, ростити дітей. Господарювати, працювати, щоб забезпечити родину. А якщо врахувати безліч тяжких років, що випали Україні, кількість горя і бід, які вистраждав український народ, то її взагалі можна назвати героїнею. Люблячі матері, сестри, кохані та дружини винесли на тендітних плечах вагу лихоліть, підтримуючи в тяжку годину своїх чоловіків та дітей, не даючи згаснути вогникові надії на краще майбутнє в серцях близьких людей. І якщо жінка займає особливе місце в нашому житті, то не дивно, що вона часто стає головною героїнею якогось роману чи повісті. Багато діячів культури зверталися до жіночого образу. Не залишився байдужим до жіночої долі й Улас Самчук — письменник, роман-хроніка якого „Марія” став справжньою перлиною літератури, талановито, яскраво зобразив нелегку долю головної героїні, став втіленням найкращих національних якостей.

Від народження крізь біди, важкі випробування, які стали на Маріїному шляху, провів нас Улас Самчук за Марією аж до її смерті. Що то за життя було? Нелегке, спочатку вбоге, але завдяки притаманним Марії властивостям (надзвичайна любов до праці, наполегливість, доброта) воно поступово стає більш забезпеченим.

Так, ми можемо простежити, як Марія, що навіть перед вечіркою не покладає рук, перетворюється згодом на поважну господиню. Здавалося, тепер ніщо не може завадити її щастю, однак жила вона в такий час, коли руйнувалося все навкруги, коли близькі люди перетворювались на ворогів, руйнувалися самі основи життя. Не оминули трагедії й затишної Маріїної хати.

Голодомор і розкуркулення, які відібрали в Марії все зароблене протягом років, стали для жінки страшним ударом, але вона все витримує, намагається не занепадати духом. Автор наділяє свою героїню рисами, притаманними більшості українок, гарних матерів та дружин, — почуттям відповідальності за близьких людей, стійкістю в життєвих ситуаціях.

Своєрідний жанр твору, який обрав У. Самчук, дозволяє побачити Марію в різних її проявах: і як матір, і як дружину, і як людину. Ні, вона не була ні святою, ані занадто ідеалізованою. І в Маріїному житті траплялися помилки та недоліки. Наприклад, вона добряче поплатилася зате, що не дочекалася Корнія зі служби. Повернувшись додому, солдат Корній поводиться грубо, знущається над жінкою. Але завдяки вмінню підкорятися, слухатися чоловіка, завдяки жіночій силі, якою володіла Марія (як і більшість українських жінок), вона „відпрацювала” свою провину чуйністю, повагою до чоловіка.

А яка ж Марія як мати? Коли на початку подружнього життя вона втрачає своїх дітей, то, як і в кожної нормальної жінки, її серце розривається від болю, смутку. Далі, коли вже Марія мала доньку Надію та синів Максима і Лавріна, ми бачимо, що мати хвилюється за дітей, страждає при голодоморі, що їм нема чого їсти. І взагалі, я не уявляю, як було тяжко цій жінці, коли вона втратила Надію і Максима. Виснажена горем, пережитими трагедіями, Марія доживає до похилого віку і вмирає, утративши майже все, але не зламавшися.

Ось вона, спрацьована сумноока Марія, яка прожила життя, схоже на долю багатьох українських жінок, але водночас незвичайне, горде й сміливе. Ніколи не втрачала вона почуття власної гідності.