Маруся Чурай — втілення українського жіночого характеру (За романом Л. Костенко “Маруся Чурай”)
Ліна Василівна Костенко — одна з найвидатніших українських поетес XX століття. Її перу належать кілька відомих поетичних збірок. До сьогодні Ліна Костенко веде активну публіцистичну й громадську діяльність. Твір поетеси, який заслуговує на особливу увагу, називається “Маруся Чурай”. “Історичний роман у віршах”, — так сама авторка визначила жанр цього твору.
Історія Марусі Чурай відома нам з історичних джерел XVII століття. Дівчина — авторка багатьох пісень — отруїла свого коханого, покаравши його таким чином за зраду. Її судили, але виправдали. Таким взагалі є суто історичне підґрунтя роману у віршах. Ліна Костенко по-новому осмислила історію Марусі, відтворивши в чудових ліричних рядках глибину цієї непересічної натури.
Маруся Чурай — художня, високообдарована натура. Це вона створила чарівні пісні, які співає народ. І це ж вона, керована палким коханням, нині звинувачена в страшному злочині — вбивстві. За версією Ліни Костенко, Маруся приготувала отруту для себе, а Гриць Бобренко, її коханий, отруївся помилково: доля вчинила туг на власний розсуд. Дівчину було притягнено до суду, але тут судді неспроможні винести справедливий вирок. Перед судом по черзі виступили дуже розумні й поважні люди. Виявилося, що за всіма писаними й неписаними законами Маруся винна, і її присудили до страти на шибениці.
Проте люди дивляться на Марусю з повагою. Жінка з натовпу зауважує:
Якась вона не схожа на убивць.
Злочинниця, — а так би й зняв би шапку.
На смерть іде, — а так би й наклонивсь.
Людей вражають передусім краса та спокій засудженої Марусі Чурай:
Стояли люди злякані, притихлі.
Вона ішла туди, як до вершин.
Були вже риси мертві і застиглі,
і тільки вітер коси ворушив.
І тільки якось страшно, не до речі,
ні тлі тих хмар і зашморгу була
ота голівка точена, ті плечі
той гордий обрис чистого чола.
Але доля знову вчинила справедливо: своєю високою владою гетьман Богдан Хмельницький помилував Марусю. Зокрема в посланні гетьмана було сказано от що:
Чурай Маруся винна у в одному:
вчинила злочин в розпачі страшному.
Вчинивши зло, вона не є слочинна,
бо тільки зрада є тому причина.
Важливо, що Богдан Хмельницький нагадав про чесноти дівчини. Він зауважив, що “її пісні — як перло многоцінне”. Своє послання славетний гетьман закінчив так:
Таку співачку покарать на горло, —
та це ж не що, а пісню задушить!
Так поступово стає зрозумілим причина помилування. І мов у дзеркалі відбивається багатогранна натура Марусі Чурай — пристрасної в коханні і талановитої у творчості.
І не було ні радості, ні чуда.
Лиш тихий розпач: вмерти не дали.
Марусю Чурай можна вважати втіленням української жіночого характеру. Вона вірна в коханні і вимагає того ж самого від свого коханого. Коли ж той зрадив Марусю, дівчина зрозуміла, що жити далі просто неможливо. Проте отрута відшукала свою справжню жертву, і зрадливий Гриць знайшов свою смерть. З точки зору звичаїв людських це дійсно є досить справедливим. “Геній і злочин — речі несумісні”, — твердить відомий вираз. Творчість Марусі — це те, що робить злочин просто неможливим.
Ліна Костенко доводить, що жіночність і творчість — поняття неподільні, тим більш якщо йдеться про українську жіночність і українську творчість. Пісні Марусі Чурай живуть у народі, і ми пам’ятаємо про цю непересічну співачку і мужню вольову жінку.
Історія Марусі Чурай відома нам з історичних джерел XVII століття. Дівчина — авторка багатьох пісень — отруїла свого коханого, покаравши його таким чином за зраду. Її судили, але виправдали. Таким взагалі є суто історичне підґрунтя роману у віршах. Ліна Костенко по-новому осмислила історію Марусі, відтворивши в чудових ліричних рядках глибину цієї непересічної натури.
Маруся Чурай — художня, високообдарована натура. Це вона створила чарівні пісні, які співає народ. І це ж вона, керована палким коханням, нині звинувачена в страшному злочині — вбивстві. За версією Ліни Костенко, Маруся приготувала отруту для себе, а Гриць Бобренко, її коханий, отруївся помилково: доля вчинила туг на власний розсуд. Дівчину було притягнено до суду, але тут судді неспроможні винести справедливий вирок. Перед судом по черзі виступили дуже розумні й поважні люди. Виявилося, що за всіма писаними й неписаними законами Маруся винна, і її присудили до страти на шибениці.
Проте люди дивляться на Марусю з повагою. Жінка з натовпу зауважує:
Якась вона не схожа на убивць.
Злочинниця, — а так би й зняв би шапку.
На смерть іде, — а так би й наклонивсь.
Людей вражають передусім краса та спокій засудженої Марусі Чурай:
Стояли люди злякані, притихлі.
Вона ішла туди, як до вершин.
Були вже риси мертві і застиглі,
і тільки вітер коси ворушив.
І тільки якось страшно, не до речі,
ні тлі тих хмар і зашморгу була
ота голівка точена, ті плечі
той гордий обрис чистого чола.
Але доля знову вчинила справедливо: своєю високою владою гетьман Богдан Хмельницький помилував Марусю. Зокрема в посланні гетьмана було сказано от що:
Чурай Маруся винна у в одному:
вчинила злочин в розпачі страшному.
Вчинивши зло, вона не є слочинна,
бо тільки зрада є тому причина.
Важливо, що Богдан Хмельницький нагадав про чесноти дівчини. Він зауважив, що “її пісні — як перло многоцінне”. Своє послання славетний гетьман закінчив так:
Таку співачку покарать на горло, —
та це ж не що, а пісню задушить!
Так поступово стає зрозумілим причина помилування. І мов у дзеркалі відбивається багатогранна натура Марусі Чурай — пристрасної в коханні і талановитої у творчості.
І не було ні радості, ні чуда.
Лиш тихий розпач: вмерти не дали.
Марусю Чурай можна вважати втіленням української жіночого характеру. Вона вірна в коханні і вимагає того ж самого від свого коханого. Коли ж той зрадив Марусю, дівчина зрозуміла, що жити далі просто неможливо. Проте отрута відшукала свою справжню жертву, і зрадливий Гриць знайшов свою смерть. З точки зору звичаїв людських це дійсно є досить справедливим. “Геній і злочин — речі несумісні”, — твердить відомий вираз. Творчість Марусі — це те, що робить злочин просто неможливим.
Ліна Костенко доводить, що жіночність і творчість — поняття неподільні, тим більш якщо йдеться про українську жіночність і українську творчість. Пісні Марусі Чурай живуть у народі, і ми пам’ятаємо про цю непересічну співачку і мужню вольову жінку.
