"Сом" Остап Вишня аналіз
“Сом” Остап Вишня аналіз твору наведений в цій статті.
“Сом” Остап Вишня аналіз
Рік написання: 1956.
Збірка: «Мисливські усмішки». Присвята: «Максиму Рильському».
Літературний рід: епос
Жанр “Сом” Остап Вишня: усмішка
Тема “Сом” Остап Вишня: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл і міг з’їсти гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера.
Головна ідея “Сом” Остап Вишня: виховання любові до природи.
Образи: людей: оповідач; дід Панько; пан; Христя; рибалка; письменник Сабанеев; природи: річка, сом, гуси, собака Джой; предметів і явищ: човен, катер, риболовля, розповідь.
Час: царські часи — радянські часи (20-ті роки XX ст.). Місце подій: заплава річки Оскіл за славним містом Енськом на Харківщині.
“Сом” Остап Вишня композиція
Композиція: 4 частини.
1 частина – читача запрошують побувати на річці Оскіл і помилуватися краєвидами.
2 частина – дід Панас застерігає туристів бути обережними біля ковбані, в якій живе сом.
3 частина – розповідь про сома, який тягав за собою паровий катер.
4 частина – розповідь героя-оповідача про те, як живляться соми і як їх ловити.
У гуморесці “Сом” як і у всіх “Мисливських усмішках” О. Вишня широко використав гротеск та гіперболу, контраст між справжнім і вигаданим, змішування ліричного, сатиричного й фантастичного.
Дід Панас – знавець безлічі мисливських вигадок і побрехеньок, але разом з тим щирий любитель й охоронець природи.
Уперше цю усмішку було надруковано в 1953 р. в журналі «Дніпро» з підзаголовком «З мисливських усмішок».
“Сом” Остап Вишня сюжет
Починається твір із запрошення побувати «на річці на Осколі», ніби спонукаючи читача до довірливої розмови. Оповідач перейнятий щирим захватом від краси довколишнього світу — своєрідної ідилії гармонійного поєднання людини й природи. Мова живописного пейзажного опису чарівних місць лагідна, ніжна. Такий ліризм посилюється змалюванням появи на річковому плесі сім’ї чирят: матері й «манісіньких чиряточок», а далі — «качка-крижень з криженятами», легесенькі «болотяні курочки». Усе тут рухається, міниться барвами, звуками, з-поміж яких пробиваються дівочі «різні чудові пісні». Створюється враження від великого живого рухливого організму, яким є природа, і в якому все взаємопов’язане, а людина — її невід’ємна частка.
Від лагідних описів оповідач плавно переходить до перестороги небезпеки (вустами діда Панька) — наприклад, про «велику ковбаню», у яку може і «дзвіниця пірнути».
Далі дід розповідає якусь неймовірну історію, яка відбулася «ще за панів» з величезним сомом, який проковтнув і гусака, і собаку панського, і навіть «парового катера». Ця історія змінюється наступною, знову про сома, її розповідає вже «дуже заядлий і дуже справедливий рибалка», й акценти тут інакші — про те, який сом сильний і могутній. Нарешті, картина остання, завершальна, — у цій історії образ сома цілком реалістичний, приземлений — на перший погляд, вона нагадує своєрідну інструкцію з риболовлі сомів. Мабуть, нею можна було б і скористатися, якби не наявний тут відвертий гумор, насмішка з довірливого читача, знову гіперболізація образів і прикметні фантастичні деталі (наприклад, у череві сома може виявитися копчена ковбаса, варений рак і пара «цілісіньких шпротів»).
Як бачимо, у цій усмішці акварельний український краєвид змінюється майстерним діалогом, влучні деталі супроводжують репліки, описи комічних і фантастичних ситуацій. І скрізь є «всюдисущий автор» — усміхнений, іронічний, проникливий. Він кидає одну-дві деталі й мовби спостерігає реакцію читача. Є його щирий захват красою рідної природи, неприхована залюбленість у неї, відчуття казки з дитинства, святковості. Так в Остапа Вишні гумористичний жанр усмішки справді більше нагадує «ліричну поезію в прозі».
Такі риси індивідуального почерку письменника з роками дедалі більше про яштлися. Свій, безперечно, тяжкий душевний стан після заслання Остап Вишня вміло приховував, ніколи не втрачаючи почуття гумору. Він надзвичайно любив жиніг щоб марнувати його в плачах і печалі, любив людей» а без цього взагалі кайма жудожня творчість. А її письменник також дуже цінував,
