"Українське альфреско" аналіз вірша

Ліна Костенко «Українське альфреско» аналіз поезії – тема, ідея, художні засоби, віршовий розмір.

“Українське альфреско” Ліна Костенко аналіз

Альфреско — це фреска, виконана на стіні водяними фарбами но свіжій сирій штукатурці. Часто такий малюнок мав ідилічний сюжет. У творі «Українське альфреско» Ліна Костенко малює традиційну картину українського селянського світу, використовуючи фольклорні образи-архетипи: шлях, долина, біла чайка, дід і баба, курочка ряба, лелека. Та з розвитком сюжетної лінії за милою пастораллю сільського життя читач угадує страшну трагедію старого подружжя: воно не має дітей.

Рік написання: 1987.

Збірка: «Сад нетанучих скульптур».

Напрям: модернізм. Течія: неоромантизм з елементами символізму.

Тема “Українське альфреско”: бездітна старість; вимираюче село.

Ідея “Українське альфреско”: ідилічне змалювання-переживання самотньої старості як «останньої казки», яка, на жаль, не зігріта голосами дітей чи онуків.

Вид лірики: філософська.

Жанр “Українське альфреско” : ліричний вірш.

Провідний мотив “Українське альфреско”. У творі звучить мотив розриву між поколіннями, коли до діда і баби, які живуть у селі, не приїжджають онуки, які або забули стареньких, або дітей у подружжя ніколи не було. отже, й онуків нема шілки чекати.

Римування – перехресне: граба ряба, на самоті — золоті (абаб)

Віршовий розмір “Українське альфреско”

Вірш написано семистопним ямбом із пірихієм з перебивкою ритму у кінці; сьома стопа усічена за рахунок другого й четвертого рядків. Цей ритм властивий для епічних творів фольклору і допомагає довершити картину пасторального життя — воно наче у казці.

Композиція “Українське альфреско”. Поезія «Українське альфреско» — це розповідь про життя селянської родини. У першій строфі поетеса створює ідилічну картину, і тільки слово «самота» дешо порушує гармонію. У другій строфі перспектива картини наближається до читача: ми бачимо «вишні чорноокі» на гіллі. Ідилія перших строф різко переходить у драму: самотня старість відчувається в усьому.

Образи “Українське альфреско”. У творі є два головних образи — дід і баба, які тихо доживають свій вік серед чудової природи. Подружжя не має дітей – і в цьому найбільша трагедія старих селян. Крім цих образів у вірші є багато фольклорних образів-архетипів.

“Українське альфреско” художні засоби

• епітети – золоті яєчка, «вишні чорноокі», «шлях золотий»
• метафори – хатка стоїть на самоті, «дорога лежить», «казка сидінь, жоржини виглядають» зображують застиглість картини:
• уособлення «навшпиньки виглядають жоржини через тин» створює конкретний зоровий образ, шо дозволяє уявити висоту тину, вигляд квітів.

У вірші «Українське альфреско» Ліна Костенко, використавши пасторальний малюнок і контрастне до нього життя, зобразила трагедію діда й баби, їхню самотність, яку прикрашають тільки квіти, лелека й сусідські діти. Повз їхню хату «хтось до когось їде тим шляхом золотим», а старе подружжя асоціюється з останньою у світі казкою, яка сидить під образами. Сумно, але коли не стане діда й баби, зникне і той казковий світ, у якому поїси що живуть ці лагідні люди.

Історія написання “Українське альфреско”

Чорнобилська трагедія (1986 р.) справила на поетесу надзвчиайне враження: людство з його амбіціями й прагненням владарювати над світом виявилося насправді таким слабким… На очах Ліни Костенко благословенний край на берегах Прип’яті перетворюється на пустелю, тож не дивно, що в ліриці поетеси в цей час з’являються мотиви прощання із селянською Атлан-тидою, «останньою в світі казкою». У збірці «Сад нетанучих скульптур» є низка віршів, у яких запеклися біль порожніх хат, самотня печаль останніх жителів «неперспективних» сіл («Затінок, сутінок, день золотий», «Дзвенять у відрах крижані кружальця», «На спиляному осокорі»). Тема селянської Атлантиди прийшла до Ліни Костенко разом зі спогадами, пронизливим відчуттям проминання часу, який тече, як пісок крізь пальці, з напружено-драматичними пошуками «слідів роду», що їх поетеса сподівається знайти «у плачах і легендах», з усім комплексом питань, пов’язаних із роздумами про те, що залишає по собі людина на землі та в пам’яті нащадків. До речі, і сьогодні Ліна Костенко чи не найбільше переймається долею «пустелі» Чорнобильського краю, організовуючи в ті місця експедиції, постійно ставлячи цю проблему перед очі загалу.