"Я стужився мила за тобою" аналіз

“Я стужився мила за тобою” аналіз вірша – ідея, художні засоби, жанр

“Я стужився, мила, за тобою” Дмитро Павличко аналіз

Жанр – інтимна лірика з елементами пейзажної.

Провідний мотив твору – туга нещасливого кохання, що спонукає до творення краси, мистецтва.

Композиція вірша чітка, виразна, це підкреслює про­зорість думки, довершеність емоційного малюнка.

• Вихідний момент – сум ліричного героя за коханою (1-й рядок);
• роз­виток почуття — ліричний герой стає явором, що росте й співає яворині, мріє про її кохання;
• кульмінація — смерть явора (передостанній рядок);
• резюме — яворова туга пе­ревтілюється у Скрипку (останній рядок).

Система образів вірша будується на основі фольклорного паралелізму: герой і героїня – явір і яворина.

“Я стужився, мила, за тобою” художні засоби

Поруч з паралелізмом наскрізним художнім засобом у творі є пер­соніфікація: явір набуває прикмет людини. У такий спосіб увиразнюється думка про одухотвореність, здатність усього сущого почувати.
Піднесено-трагічна історія кохання розгортається в по­етовому рідному краю. Здогадуємося про це завдяки гірським, лісовим та лicoрубівським мотивам, а також діалектизмам (що поодинокі — не перевантажують текст і влучно вжиті): «трина» — тирса, колюча остюкувата поло­ва; «бескиди» — гірські урвища, провалля.
Авторський задум вміло увиразнюється досить різно­манітними тропами і синтаксичними фігурами. Тугу самоти, розлуки з коханою, силу почуття підкреслюють метафори (явір «палений журбою», «згорає від сльози роса»), пер­соніфікації «яворові сниться яворина»), просте двочленне порівняння («А в душі печаль, як небеса», «Сніг летить колю­чий, ніби трина»), метонімічний епітет («печальні груди»), інверсія («І згорає від сльози роса» — саме згорає). Риторичне звертання («мила»), літота («яворонька») промовисто увираз­нюють ніжність ліричного героя у ставленні до коханої А ме­тафоричний епітет «кохання молоде» розкриває безсмертя, красу, свіжість, цноту й пристрасть цього почуття в душах ге­роїв.

Найбільше смислове навантаження падає на останній ря­док вірша. Символ«скрипка» остаточно розкриває мотив тво­ру: скрипка — це краса тужливої мелодії, краса рукотворна, уможливлена людською творчістю, чий ширше — просто кра­са душі людини, але саме краса, народжена, вигранена шляхетним почуттям кохання, хай навіть, нещасливого. Інверсія ще раз виділяє серцевинний символ твору. До речі, останній рядок є чіткою логічною крапкою, цілком вичерпує тему, після нього не можна додати до сказаного жодного слова.
Виразний звуковий, музичний супровід емоційного ма­люнка створює фоніка вірша. Надто ж у 2-й строфі, де вісім разів повторюється звук [с] (що передає шум вітру у кроні дерева, символізує сум, смерть), а також у 4-й строфі, де звук [р], повторений сім разів, посилює суворість, трагізм зображуваного (алітерація).

Тип римування- перехресне: абаб (тобою \ мимохіть \ журбою \ стоїть).

Віршовий розмір: п’ятистопний хорей:

Вид строфи: катрени

Поезія Дмитра Павличка справила на мене велике враження. Вона дещо сумна, мінорна, сповнена печальних передчуттів. Своєю ліричністю, мелодійністю схожа на народну пісню. Мені сподобався вірш, хоча було дуже шкода ліричного героя, бо добре, коли кохання – взаємне й щасливе почуття…

“Я стужився, мила, за тобою” вірш

Я стужився, мила, за тобою,
З туги обернувся мимохіть
В явора, що, палений журбою,
Сам-один між буками стоїть.
Грає листя на веснянім сонці,
А в душі — печаль, як небеса.
Він росте й співає явороньці,
І згорає від сльози роса.
Сніг летить, колючий, ніби трина,
Йде зима й бескидами гуде.
Яворові сниться яворина
Та її кохання молоде.
Він не знає, що надійдуть люди,
Зміряють його на поруби,
Розітнуть йому печальні груди,
Скрипку зроблять із його журби.