Аналіз новели "Фавст" Косинки

Аналіз новели “Фавст” Косинки та характеристика головного героя допоможе підготуватися до уроку.

Аналіз новели “Фавст” Косинки

Рік написання – 1923

Жанр – новела.

Григорій Косинка брав участь у громадянській війні, три місяці був ув’язненим, саме тюремні спогади відображені в новелі «Фавст». Новела «Фавст» лишилася незакінченою. Твір дуже довго не друкували, бо події у творі, відбуваються у в’язниці перших пореволюційних часів (1918–1919).

Тема: показ трагічної долі подільського селянина Прокопа Конюшини, який загинув у муравйовсько-більшовицьких застінках, але залишив незнищенну віру в щасливе майбутнє українського народу, витерпів нелюдські муки, але не став зрадником.

Ідея: уславлення бунтарства проти насильства з боку влади, прагнення до незалежності України не тільки інтелігенції, а й простих селян; усвідомлення власної гідності і честі; пошуки сенсу свого існування.

“Фавст” проблематика

1. Г.Косинка показує в “Фавстi”, що муравйовцi горнули попереду себе представникiв будь-якої нацiї i нове життя уявляли собi не iнакше, як режим карцерного типу. Тому в зображеному письменником карцерi “успiшно” конають разом з українцями також росiяни, поляки, євреї, хтось iз мусульман та iншi народи. У муравйовськi застiнки посаджено не лише сучаснiсть, а й iсторiю, не одну якусь особу, а цiлий народ.
2. Фiлософiя буття українського народу: “Слiпе село лютує, а Україна кров’ю харка”. Село України справдi “лютувало” в роки громадянської вiйни, але нерiдко залишалось “слiпим”, бо не мало чiтких соцiальних орiєнтирiв i до того ж ставало на бiй стихiйно, в дусi партизанщини. Як наслiдок — утворення в багатьох селах так званих “своїх” республiк, якi по черзi були потопленi в кровi.

“Фавст” – один з найбільш “ідеологічних” Косинчиних творів, в тому сенсі, що для героїв тут стає важливим осмислення й відстоювання якраз, свого політичного статусу, своєї громадянської позиції як приналежності до якогось з протиборствуючих таборів.

“Фавст” загалом один з найбільш “ідеологічних” Косинчиних творів, в тому сенсі, що для героїв тут стає важливим осмислення й відстоювання якраз, свого політичного статусу, своєї громадянської позиції як приналежності до якогось з протиборствуючих таборів.

“Фавст” характеристика головного героя

Портрет Прокіпа Конюшини: «…з обличчя був сивий, схожий на Фавста, що його звикли бачити у виставах оперових театрiв. Губи Конюшини спухли, вiн ловив i ковтав тепле й важке повiтря камери, а сам робив тремтячими руками якiсь дивнi рухи, нiби збирався шугнути в якусь безодню».

Білогвардійський офіцер Клєнцов одразу помітив його подібність до героя відомого твору: «Фауста привели. Посидим больше — Гете увидим». Головний герой твору, дядько з Поділля, не лише зовнішньо схожий на літературного персонажа твору Гете, він теж, як Фауст, шукає життєву істину.

Причини, що спонукали селянина стати борцем за незалежність України:

• Звірства більшовиків
• Наступ Муравйова на село.
• Руїни, десятий відповідає.
• Смерть Фавствого батька.
• Скрині.
• Хлипало в бур’янах зотліле село.
• Образ матері.

Боротьба проти насильства за честь і людську гідність: Не стерпівши наруги, «свідомий» селюк Конюшина створює загін і бореться проти нападників. У в’язниці слідчі домагаються від селянина зізнання — де його «бандити». Місяцями Конюшину тримають у «чорному, як ніч, холодному й мокрому карцері», його катують, б’ють, але він не зізнається: «Так знайте — …нікого не продаватиму. Юдою не буду!».

Навіть у стані божевілля, до якого його довели тюремники, він мчав по камері на своєму коні Іскрі й, розбивши до крові руки, намалював на стіні велику літеру «У», що , очевидно, мало означати «Україна».

Патріотизм, душевна доброта Прокопа: Ідучи в небуття, на страту, Фавст хоче кожному в камері залишити щось добре на згадку. Останні свідомі слова його: « Не радійте, офіцере, з моєї страти… — сотня поляже, тисячі натомість стануть до боротьби…».

«Ой, радуйся, земле, Син Божий народився…» Фавст стає зовсім іншою людиною, існуючою для поколінь, а також і в пам’яті такого ж, як він, селюка Конончука: «А Конончук держав у руках шматок хліба, що його дав йому Фавст з Поділля, і ридав». У сусідній «етапній» камері студенти-новаки співають колядку, яка символічно може бути знаменням невмирущості ідеї Фавста.

Трагедiя Конюшини, зображеного Г.Косинкою, полягає в тому, що муравйовцi бачать у ньому “самостiйника”, а вiн вважає себе щирим i свiдомим борцем за свободу свого народу. Фiнал цiєї трагедiї i закономiрний, i художньо вмотивований: герой гине в бiльшовицьких “секретках”, а письменник бачить у цiй загибелi не випадок, а типовi обставини, в якi потрапив соцiально i нацiонально поневолений народ.