Доробок Миколи Куліша як видатне явище української літератури
Найскладніші, переломні моменти буття українського села драматург відтворив і в наступних п’єсах – «Комуна в степах» та «Прощай, село». Куліш дорожив цими драмами як творами, у котрі вклав частину своєї душі, своєї любові до землі та її трудівників. «Без брехні і фальші даю – от що головне», – писав він. У «Комуні в степах» – комуна горить серед дикого степу. У п’єсі з промовистою назвою «Прощай, село» колона незаможників вирушає в новий колгосп, а групу середняків виселяють за межі України. Перед нами постає пореволюційне село, у якому посіяно антагонізм, протиставлено біднякам селян-куркулів і середняків, розгорнулася класова боротьба, що вела до виродження, духовного зубожіння трудового селянства.
Драматург логічно підводить до висновку, що державна політика несе горе, призводить до трагедії: гинуть комнезами, комуни, голод і злидні панують на селі, і нарешті «торжествує» колгосп, який насиллям зламав селянина.
Не про все Куліш міг сказати відкрито і відверто. Іноді доводилося користуватися езопівською мовою. У вуста негативних начебто персонажів драматург вкладає страшну правду про причини голоду 1921-1922 років.
У п’єсі «Комуна в степах» Куліш використовує такий же прийом.
Крах ідеї побудови суспільства рівності, достатку, про яке мріяли борці за новий світ, розкривається і устами іншого персонажа – Ахтительного.
Остання п’єса сільського циклу «Прощай, село» була написана в трагічному 1933 р. Впродовж 20-х рр, після годомору, село почало оживати, працьовиті господарі повірили, що боролися недарма, що відкриваються якісь перспективи. Та на їхню долю знову звалилося лихо: суцільна примусова колективізація. Знову було штучно створено голод, який забрав життя мільйонів людей, розпочався процес розкулькулювання, депортації кращих господарів за межі України. Накотилася нова хвиля руйнації села, його традицій, духовності, гуманістичних засад, яка практично зламала трудівників. Ця трагедія і змальована в п’єсі. У цей час вже вершилася розправа над митцями, які намагалися сказати хоч слово правди, розпочалися арешти. Куліш був змушений зовні показати нібито торжество нового. Та за ідеєю політики торжества колективізації проступала ідея внутрішня – наруга над селянином, попрання його елементарних прав, відчуження від землі, злам психології, формованої віками.
Драматург логічно підводить до висновку, що державна політика несе горе, призводить до трагедії: гинуть комнезами, комуни, голод і злидні панують на селі, і нарешті «торжествує» колгосп, який насиллям зламав селянина.
Не про все Куліш міг сказати відкрито і відверто. Іноді доводилося користуватися езопівською мовою. У вуста негативних начебто персонажів драматург вкладає страшну правду про причини голоду 1921-1922 років.
У п’єсі «Комуна в степах» Куліш використовує такий же прийом.
Крах ідеї побудови суспільства рівності, достатку, про яке мріяли борці за новий світ, розкривається і устами іншого персонажа – Ахтительного.
Остання п’єса сільського циклу «Прощай, село» була написана в трагічному 1933 р. Впродовж 20-х рр, після годомору, село почало оживати, працьовиті господарі повірили, що боролися недарма, що відкриваються якісь перспективи. Та на їхню долю знову звалилося лихо: суцільна примусова колективізація. Знову було штучно створено голод, який забрав життя мільйонів людей, розпочався процес розкулькулювання, депортації кращих господарів за межі України. Накотилася нова хвиля руйнації села, його традицій, духовності, гуманістичних засад, яка практично зламала трудівників. Ця трагедія і змальована в п’єсі. У цей час вже вершилася розправа над митцями, які намагалися сказати хоч слово правди, розпочалися арешти. Куліш був змушений зовні показати нібито торжество нового. Та за ідеєю політики торжества колективізації проступала ідея внутрішня – наруга над селянином, попрання його елементарних прав, відчуження від землі, злам психології, формованої віками.
