Мисливці всміхаються, молодо (За “Мисливськими усмішками” О. Вишні)
Остап Вишня зробив значний внесок в українську літературу. Його доля склалася дуже непросто, але почуття гумору ніколи не зраджувало цього веселого й дотепного письменника.
“Мисливські усмішки” — це збірка досить коротких оповідань, у яких мова йде про складні взаємини між мисливцями, а також між мисливцями й дичиною, тобто про полювання. Дійсно полювання не є спортом або здобуванням їжі: це особливий стан чоловічої душі. Адже мисливця оточують такі прекрасні краєвиди, він чує стільки пташиного співу і відчуває такі пахощі квітів, що рушниця дуже часто так і лишається закинутою на плечі.
Хочете знати секрет? Рушниця на полюванні не найважливіше. А найважливіша — “стопка”, тобто чарка? Якщо прочитати оповідання “Як варити і їсти суп з дикої качки”, можна зрозуміти, чому такі різні чоловіки марять цим чарівним словом — “полювання”. У цьому творі автор, який достатньо знав про полювання, прискіпливо перелічує знаряддя справжнього мисливця. Треба ще знати, де шукати тих качок, у який час починати полювання й ще безліч життєво важливих речей… А як же їсти суп з дикої качки? Дуже просто — ложкою!
Що іще звертає на себе увагу в оповіданні “Як варити і їсти суп з дикої качки”? Те, що Остап Вишня ставиться до рідної природи спостережливо, з обережністю, навіть ніжністю. Для нього саме полювання перетворюється на процес спілкування між людиною та природою. Мисливці Остапа Вишні — добрі люди, і в жодному оповіданні немає сцени вбивства тварини. До того ж Вишня вмів озвучувати голоси природи: в оповіданні каченята плачуть, дикий селезень пише листа-скаргу, де обвинувачує мисливців у браконьєрстві. Проте тут уже сатира, а не гумор.
“Особливості національного полювання” — так хочеться назвати “Мисливські усмішки” Остапа Вишні. Звірі, на яких полюють герої його оповідань, дуже різні: крім качки, зайця або кабана та ведмедя тут можна прочитати навіть про техніку полювання на тигра. Письменник шукав нові прийоми і засоби комічного. Наприклад, Вишня майстерно користувався таким прийомом, як мовна характеристика персонажів. Читач ніби чує стрімку говірку наших земляків. Але й сам письменник, як то кажуть, своя людина, яка знає не лише вади, а й чесноти свого народу. Узагалі “Мисливські усмішки” мають вигляд веселої енциклопедії нашого життя. Кожен з героїв оповідань — жива, непересічна й цікава людина.
Остап Вишня зображував життя засобами комічного, і це йому дуже добре вдавалося. Письменник був людиною комунікабельною: він багато спілкувався з найрізноманітнішими людьми, вів листування з робітниками та селянами. Звичайно, це позитивно позначилося на його творчості, і, мабуть, чимало сюжетів Остап Вишня запозичив просто з розмов та листів, тобто просто з життя.
Звичайно, можна вважати гумористів і сатириків людьми несерйозними, але дуже легко довести протилежне: адже існували Езоп, Мольєр, Вольтер. Що зближує нашого славетного Остапа Вишню й ці могутні постаті? Те, що автор “Мисливських усмішок” також любив людей і писав свої твори так, що в кожному рядку бринить почуття поваги й захоплення людською особистістю. У кожної людини є багато рис та якостей, завдяки яким вона заслуговує на повагу. Не обов’язково бути мисливцем, щоб проводити дозвілля на природі, але ж обов’язково бути захопленим, щоб відчути захват від споглядання чарівних краєвидів. Ось чому вчить нас один із засновників школи української гумористики, перший серед найперших мисливців — Остап Вишня. І тому на фотопортретах письменника завжди сяє молода лукава посмішка: ну що, пополюємо, чи як?
“Мисливські усмішки” — це збірка досить коротких оповідань, у яких мова йде про складні взаємини між мисливцями, а також між мисливцями й дичиною, тобто про полювання. Дійсно полювання не є спортом або здобуванням їжі: це особливий стан чоловічої душі. Адже мисливця оточують такі прекрасні краєвиди, він чує стільки пташиного співу і відчуває такі пахощі квітів, що рушниця дуже часто так і лишається закинутою на плечі.
Хочете знати секрет? Рушниця на полюванні не найважливіше. А найважливіша — “стопка”, тобто чарка? Якщо прочитати оповідання “Як варити і їсти суп з дикої качки”, можна зрозуміти, чому такі різні чоловіки марять цим чарівним словом — “полювання”. У цьому творі автор, який достатньо знав про полювання, прискіпливо перелічує знаряддя справжнього мисливця. Треба ще знати, де шукати тих качок, у який час починати полювання й ще безліч життєво важливих речей… А як же їсти суп з дикої качки? Дуже просто — ложкою!
Що іще звертає на себе увагу в оповіданні “Як варити і їсти суп з дикої качки”? Те, що Остап Вишня ставиться до рідної природи спостережливо, з обережністю, навіть ніжністю. Для нього саме полювання перетворюється на процес спілкування між людиною та природою. Мисливці Остапа Вишні — добрі люди, і в жодному оповіданні немає сцени вбивства тварини. До того ж Вишня вмів озвучувати голоси природи: в оповіданні каченята плачуть, дикий селезень пише листа-скаргу, де обвинувачує мисливців у браконьєрстві. Проте тут уже сатира, а не гумор.
“Особливості національного полювання” — так хочеться назвати “Мисливські усмішки” Остапа Вишні. Звірі, на яких полюють герої його оповідань, дуже різні: крім качки, зайця або кабана та ведмедя тут можна прочитати навіть про техніку полювання на тигра. Письменник шукав нові прийоми і засоби комічного. Наприклад, Вишня майстерно користувався таким прийомом, як мовна характеристика персонажів. Читач ніби чує стрімку говірку наших земляків. Але й сам письменник, як то кажуть, своя людина, яка знає не лише вади, а й чесноти свого народу. Узагалі “Мисливські усмішки” мають вигляд веселої енциклопедії нашого життя. Кожен з героїв оповідань — жива, непересічна й цікава людина.
Остап Вишня зображував життя засобами комічного, і це йому дуже добре вдавалося. Письменник був людиною комунікабельною: він багато спілкувався з найрізноманітнішими людьми, вів листування з робітниками та селянами. Звичайно, це позитивно позначилося на його творчості, і, мабуть, чимало сюжетів Остап Вишня запозичив просто з розмов та листів, тобто просто з життя.
Звичайно, можна вважати гумористів і сатириків людьми несерйозними, але дуже легко довести протилежне: адже існували Езоп, Мольєр, Вольтер. Що зближує нашого славетного Остапа Вишню й ці могутні постаті? Те, що автор “Мисливських усмішок” також любив людей і писав свої твори так, що в кожному рядку бринить почуття поваги й захоплення людською особистістю. У кожної людини є багато рис та якостей, завдяки яким вона заслуговує на повагу. Не обов’язково бути мисливцем, щоб проводити дозвілля на природі, але ж обов’язково бути захопленим, щоб відчути захват від споглядання чарівних краєвидів. Ось чому вчить нас один із засновників школи української гумористики, перший серед найперших мисливців — Остап Вишня. І тому на фотопортретах письменника завжди сяє молода лукава посмішка: ну що, пополюємо, чи як?
