Краса людини на тлі українських краєвидів (За автобіографічною повістю О. Довженка “Зачарована Десна”)

 
Олександр Довженко зазначав, що в його “реальний по всякденний світ що не день, то частіше починають вторгатися спогади”. Їх виникнення він пояснив бажанням “усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі, коло са­мих її первих джерел”. Таке відбувається не обов’язкове на схилі років, але завжди тоді, коли життєвий і духовний досвід цього потребує.

Повість “Зачарована Десна” зворушує. Довженкові вдалося передати читачеві світлу тугу за краєвидами дитин­ства, чарівну мальовничими й надихаючими на життя. Автор згадує діда Семена, який пахнув “теплою землею і трохи млином”. Цей старий “був письменний по-церковному й за неділю любив урочисто читати Псалтир”. Дід полюбляв рибалити, казали, що він навіть “знав таке сло­во”, що риба до нього йшла. Ще Довженко з теплотою згадує бабусю, яка “хрестилася в небо з такою пристрастю, аж торохтіла вся од хрестів”. Велично постає в спогадах письменника батько-трудар, чоловік непокірної козацької вдачі. “З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, — він годився на все”. Наддеснянські селяни існували “в певній гармонії” із силами природи. Цікава деталь: коли навесні Десна розли­валася, малий з батьком і дідом “рятували людей, корів і коней”, уважаючи це за свій громадський обов’язок. І є розважливістю справжнього філософа Довженко зазначає. “Тоді ще не знав я, що все проходить, усе минає, забуваєть­ся й губиться в невпинній зміні годин, що всі наші приго­ди і вчинки течуть, як вода, між берегами часу”. Час — це ріка, а Десна — це сам час. Ось до такого висновку при­ходить автор, ідучи за течією спогадів.

Олександр Довженко зазначає, що він не вважає себе прихильником усього старого. Він критично розглядає ті часи, коли було “багато плачу, темряви й жалю”. Але ж той, хто позбавлений спогадів, зазнає страшної кари: “висихає й сліпне уява”. З часом спогади тьмянішають. “Одна лише Десна зосталася нетлінною в стомленій уяві. Свята, чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій”.

Розповідь Олександра Довженка є справжнім гімном красі й духовній насназі людини. На тлі фантастично пре­красних наддеснянських краєвидів розгорталася найкра­ща частина життя тих людей, про яких зараз лишився лише спогад. Ліричне почуття автора наскрізь пронизує повість. Здається, “Зачарована Десна” могла бути написана віршованою мовою — такі чудові описи природи вміще­но в ній. Довженкові не бракувало спостережливості: найменші подробиці, найдрібніші деталі, важливі для формування цілісного художнього образу, не пройшли повз його увагу. Адже коли письменник укладав свої спогади в тісні рукописні рядки, він був тим самим хлопчиком, який ось допише сторінку й помчить разом з друзями до Десни, де можна купатися, скільки забажаєш, адже ріка така велика, а літо таке довге, майже безкінечне. “Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим”, — говорить Довженко.

У читача “Зачарованої Десни” поступово складається впевненість, що сам Олександр Довженко був духовно красивою людиною. Байдужа чи черства людина нізащо не змогла б ось так щиро й без зайвих прикрас розповісти про найдорожче, найпотаємніше. Інколи ця розповідь на­гадує освідчення в коханні, де кохана — повноводна Десна: “Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі… що лічив у тобі зорі на перекинутому небі”. Замилувано вдивляючись у річкові простори, Олександр Дов­женко ніби вдивляється в душу кожного з нас: а чи є в цій душі місце для безмежної, сповитої туманом річкової до­лини? Це той хлопчик “із широко розкритими зеленими очима” придивляється до сьогодення, намагаючись зрозу­міти нас.

Такі твори, як “Зачарована Десна”, входять до скарб­ниці вітчизняної літератури скоро після свого написання, і це можна вважати проявом справедливості, вищої за людсь­ку. Олександр Довженко був не лише тонким прозаїком, а ще й кінорежисером світового рівня. І ці таланти, поєднавшись, дали нам неповторний у своїй красі й величі твір. Так, Десна дійсно зачарована: ще за часів створення світу Творець зачарував її, щоб через багато тисячоліть вона навіки, як русалка, причарувала Олександра Петровича Довженка.
Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы