А родовід — то дерево старе…
Щасливий той, хто може
простежити свій родовід,
одного предка за іншими,
і обгорнути сивий час
простирадлом юності.
І. Ріхтер
Колись давно я запитав у матері: «Мамо, а що таке родовід?» Вона загадково посміхнулася і підійшла до вікна. «Дивись, сину, яке велике дерево росте на нашому подвір’ї».
Я поглянув у вікно і побачив знайому картину, яка постає перед моїми очима щодня. Міцний високий клен із розлогим гіллям, на якому ось-ось з’явиться лапате зелене листя. Люблю це дерево, бо влітку воно дарує мені прохолодну тінь від своєї затишної крони, а взимку чарує суворою величчю.
Трохи здивовано я подивився на матір. Вона продовжила: «Родовід — це дерево, яке дуже старе, але міцне. Гілки, яких з кожним роком стає все більше, — це наші рідні, а міцне коріння, що тримає на собі цього велетня, — засновники нашого роду».
Я замислився над словами матері і ще пильніше придивився до знайомого і водночас незнайомого дерева. Дебелий стовбур тримав на собі сотні гілок, великих та малих. Раптом дмухнув сильний вітер. Він почав розхитувати гілки в різні боки. Але ті так міцно трималися за стовбур, що ніяка сила не могла порушити цю єдність. І я зрозумів: як гілка не може існувати без дерева, так і людина не може жити без родоводу, без знань про його історію.
У мене дуже велика родина. Деяких родичів я ніколи не бачив, а тільки чув про них. Це і не дивно, бо живуть вони за кордоном. А розповім я про найближчих мені людей.
Бабуся моєї мами — з польської шляхти. Тисяча дев’ятсот тридцять дев’ятого року Польща віддала Україні її землі, і полякам, які жили біля Львова, запропонували обрати країну для подальшого проживання. Прабабуся була одружена з українцем, а він любив свій рідний край. Тому подружжя залишилось жити в Україні. А1946 року молода полька народила дівчинку, мою бабусю Катерину, маму моєї мами.
Батьки мого дідуся з російських поміщиків. Після революції 1917 року вся їхня родина вирушила до Криму, щоб сісти на пароплав та емігрувати за кордон. Але з якихось причин сім’я залишилась в Криму. Батько мого дідуся одружився з Софією Шереметьєвою, а в 1939 році народився мій дідусь Анатолій. Він дуже мало пам’ятає про своїх батьків, бо його тато загинув у 1942 році на Курській дузі, а мати померла в 1947 році. Виховувала мого дідуся його старша сестра. Ставши дорослим, мій дід знайшов усі дані про своїх батьків в архіві.
У 1962 році дідусь Анатолій і бабуся Катерина одружилися, а 1964 року народилася моя матуся Ірина.
Батьки мого тата з Івано-Франківська. Мій дідусь Василь народився 1935 р. Виховували його батько і мачуха. Маму дідуся німці відправили до Німеччини, звідти вона не повернулася…
Бабуся Наталка народилася 1936 року в селянській родині. Одружились батьки мого тата в 1960 році, а 1961 року народився мій тато Ігор.
У 1990 році зустрілись і одружились мої батьки — Ігор та Ірина. А в 1994 році народився я. При народженні мені дали ім’я Станіслав на честь старої назви міста Івано-Франківськ. З великим інтересом слухаю, коли моя мама розповідає про своїх дідусів і бабусь, показує фотокартки і листівки. А ще змалку я дуже люблю розглядати і читати старий Кобзар, який їй дістався в спадок від діда Івана. Обожнюю спілкуватися з бабусею Наталкою. Вона шанує і знає всі релігійні та народні свята, цікаво про них розповідає. А ще вона дуже смачно готує традиційні страви. На Великдень бабуся розмальовує надзвичайно красиві писанки, навчила і мене. Я з повагою ставлюсь до членів своєї родини. Щасливий, бо маю можливість простежити свій родовід. Сподіваюся, що і мої діти із захопленням слухатимуть розповіді про наших предків.
простежити свій родовід,
одного предка за іншими,
і обгорнути сивий час
простирадлом юності.
І. Ріхтер
Колись давно я запитав у матері: «Мамо, а що таке родовід?» Вона загадково посміхнулася і підійшла до вікна. «Дивись, сину, яке велике дерево росте на нашому подвір’ї».
Я поглянув у вікно і побачив знайому картину, яка постає перед моїми очима щодня. Міцний високий клен із розлогим гіллям, на якому ось-ось з’явиться лапате зелене листя. Люблю це дерево, бо влітку воно дарує мені прохолодну тінь від своєї затишної крони, а взимку чарує суворою величчю.
Трохи здивовано я подивився на матір. Вона продовжила: «Родовід — це дерево, яке дуже старе, але міцне. Гілки, яких з кожним роком стає все більше, — це наші рідні, а міцне коріння, що тримає на собі цього велетня, — засновники нашого роду».
Я замислився над словами матері і ще пильніше придивився до знайомого і водночас незнайомого дерева. Дебелий стовбур тримав на собі сотні гілок, великих та малих. Раптом дмухнув сильний вітер. Він почав розхитувати гілки в різні боки. Але ті так міцно трималися за стовбур, що ніяка сила не могла порушити цю єдність. І я зрозумів: як гілка не може існувати без дерева, так і людина не може жити без родоводу, без знань про його історію.
У мене дуже велика родина. Деяких родичів я ніколи не бачив, а тільки чув про них. Це і не дивно, бо живуть вони за кордоном. А розповім я про найближчих мені людей.
Бабуся моєї мами — з польської шляхти. Тисяча дев’ятсот тридцять дев’ятого року Польща віддала Україні її землі, і полякам, які жили біля Львова, запропонували обрати країну для подальшого проживання. Прабабуся була одружена з українцем, а він любив свій рідний край. Тому подружжя залишилось жити в Україні. А1946 року молода полька народила дівчинку, мою бабусю Катерину, маму моєї мами.
Батьки мого дідуся з російських поміщиків. Після революції 1917 року вся їхня родина вирушила до Криму, щоб сісти на пароплав та емігрувати за кордон. Але з якихось причин сім’я залишилась в Криму. Батько мого дідуся одружився з Софією Шереметьєвою, а в 1939 році народився мій дідусь Анатолій. Він дуже мало пам’ятає про своїх батьків, бо його тато загинув у 1942 році на Курській дузі, а мати померла в 1947 році. Виховувала мого дідуся його старша сестра. Ставши дорослим, мій дід знайшов усі дані про своїх батьків в архіві.
У 1962 році дідусь Анатолій і бабуся Катерина одружилися, а 1964 року народилася моя матуся Ірина.
Батьки мого тата з Івано-Франківська. Мій дідусь Василь народився 1935 р. Виховували його батько і мачуха. Маму дідуся німці відправили до Німеччини, звідти вона не повернулася…
Бабуся Наталка народилася 1936 року в селянській родині. Одружились батьки мого тата в 1960 році, а 1961 року народився мій тато Ігор.
У 1990 році зустрілись і одружились мої батьки — Ігор та Ірина. А в 1994 році народився я. При народженні мені дали ім’я Станіслав на честь старої назви міста Івано-Франківськ. З великим інтересом слухаю, коли моя мама розповідає про своїх дідусів і бабусь, показує фотокартки і листівки. А ще змалку я дуже люблю розглядати і читати старий Кобзар, який їй дістався в спадок від діда Івана. Обожнюю спілкуватися з бабусею Наталкою. Вона шанує і знає всі релігійні та народні свята, цікаво про них розповідає. А ще вона дуже смачно готує традиційні страви. На Великдень бабуся розмальовує надзвичайно красиві писанки, навчила і мене. Я з повагою ставлюсь до членів своєї родини. Щасливий, бо маю можливість простежити свій родовід. Сподіваюся, що і мої діти із захопленням слухатимуть розповіді про наших предків.
