«Мисливські усмішки» Остапа Вишні
Друг людини, друг природи й праці,
Грізний ворог нечисті і зла
(М. Рильський).
Відомий український письменник Остав Вишня дуже любив полювання. Своє мисливське кредо він відзначав гаслом «Нехай живуть зайці!». Показовим у цьому відношенні є запис письменника у щоденнику: «Були на полюванні. І не вбили, не застрілили нічого. Для мене це – типове явище».
Подібно до того, як М. Рильський мав природу за вічне джерело натхнення, а молодий Тичина відчував себе на лоні природи, як у соборі, Остап Вишня з теплом і ніжністю, усією душею любив українську природу, її красу, її чудові створіння,– трави, листя, дерева, гаї, ліси, тварин і птахів.
За післявоєнні часи Остап Вишня створив багато невеликих за розміром, наснажених ласкавою лірикою, поетичних за звучанням і більше схожих на вірші у прозі, ніж на гуморески, творів. Саме він став творцем нового літературного жанру – усмішки. Усмішка відрізняється від звичайної гуморески чудовими описами природи і тонким ліризмом, не притаманним традиційним гумористичним творам. Більша частина усмішок Остапа Вишні – оповіді про пригоди рибалок і мисливців.
Найповніше видання «Мисливських усмішок» вийшло у 1958 році. За жанровими ознаками цикл цих творів являє собою унікальне явище в українській літературній скарбниці, своєрідний синтез пейзажної лірики і народного анекдоту. За структурними, композиційними і сюжетними особливостями в них можна виділити декілька окремих груп. Перша група – це усмішки ознайомлювального характеру, в яких письменник, вдаючись до іронічних, жартівливих і гумористичних порад, з неабиякою винахідливістю і дотепністю веде мову про особливості зброї мисливців і розкриває «секрети» полювання. («Ружжо», «Заєць»). Друга група – це усмішки, які змальовують відпочинок на природі і спроби повного пізнання її й досі незбагненного буття («Перепілка», «Вальдшнеп»). До третьої групи можна віднести усмішки, які засуджують звіроловів і браконьєрів та відображають усі «можливі» мисливські успіхи («Каченята плачуть», «Бенгальський тигр», «Дика коза»).
Творчість Остапа Вишні доводить нам, наскільки досконало письменник знав живий світ озер, рік, степів, лісів, наскільки добре розумів рух природи, як усе це прагнув передати читачам. За усміхненим лукавим образом оповідача усмішок добре упізнається сам автор, відчувається мисливець тієї рідкісної вдачі, який відправляється на полювання з метою якомога обережніше поводитися на природі і уникнути над нею насильства, а не навпаки – вбити тварину чи знищити дерево.
Ліричний герой-оповідач – людина оптимістична, дотепна і завжди знаходиться в життєрадісному настрої. Він з повагою ставиться до всіляких розповідей про чудернацькі випадки і до мисливських небилиць, бо для справжнього мисливця подібні оповіді майже святі. «Мисливські усмішки» Остапа Вишні являють собою унікальне художнє явище не тільки в українській, а й і в світовій літературі. Хоча вони і «мисливські», але навчають нас дбати про наступні покоління, берегти природу і не знищувати тварин. В усмішках знаходить своє поетичне виявлення ставлення нашого народу до багатств рідної природи і осмислюються у художньому вигляді найголовніші гуманістичні цінності, серед яких «людина і вічність земного життя», «людина і пам’ять», «людина і природа».
У «Мисливських усмішках» Остапа Вишні немає гасел і закликів про потребу збереження природи, про любов до неї. Як сказав М. Рильський, у Остапа Вишні «в душі поезія цвіла». Саме через ліричні відступи і описи природи письменник залишив читачам свій заповіт – берегти природу і бути для неї справжнім другом.
Найповніше Остапа Вишню характеризує присвячений йому вірш М. Рильського:
«По полях ми з Вишнею бродили
Восени, шукаючи зайців,
І бур’ян пожовклий, посивілий
Під ногами срібно хрускотів.
Скільки доброти було в обличчі,
Скільки мудрості в очах було,
Як дивився приятелю в вічі
Любий наш Михайлович Павло!
Без гучних прожив він декламацій,
А в душі поезія цвіла!
Друг людини, друг природи и праці,
Грізний ворог нечисті і зла».
Грізний ворог нечисті і зла
(М. Рильський).
Відомий український письменник Остав Вишня дуже любив полювання. Своє мисливське кредо він відзначав гаслом «Нехай живуть зайці!». Показовим у цьому відношенні є запис письменника у щоденнику: «Були на полюванні. І не вбили, не застрілили нічого. Для мене це – типове явище».
Подібно до того, як М. Рильський мав природу за вічне джерело натхнення, а молодий Тичина відчував себе на лоні природи, як у соборі, Остап Вишня з теплом і ніжністю, усією душею любив українську природу, її красу, її чудові створіння,– трави, листя, дерева, гаї, ліси, тварин і птахів.
За післявоєнні часи Остап Вишня створив багато невеликих за розміром, наснажених ласкавою лірикою, поетичних за звучанням і більше схожих на вірші у прозі, ніж на гуморески, творів. Саме він став творцем нового літературного жанру – усмішки. Усмішка відрізняється від звичайної гуморески чудовими описами природи і тонким ліризмом, не притаманним традиційним гумористичним творам. Більша частина усмішок Остапа Вишні – оповіді про пригоди рибалок і мисливців.
Найповніше видання «Мисливських усмішок» вийшло у 1958 році. За жанровими ознаками цикл цих творів являє собою унікальне явище в українській літературній скарбниці, своєрідний синтез пейзажної лірики і народного анекдоту. За структурними, композиційними і сюжетними особливостями в них можна виділити декілька окремих груп. Перша група – це усмішки ознайомлювального характеру, в яких письменник, вдаючись до іронічних, жартівливих і гумористичних порад, з неабиякою винахідливістю і дотепністю веде мову про особливості зброї мисливців і розкриває «секрети» полювання. («Ружжо», «Заєць»). Друга група – це усмішки, які змальовують відпочинок на природі і спроби повного пізнання її й досі незбагненного буття («Перепілка», «Вальдшнеп»). До третьої групи можна віднести усмішки, які засуджують звіроловів і браконьєрів та відображають усі «можливі» мисливські успіхи («Каченята плачуть», «Бенгальський тигр», «Дика коза»).
Творчість Остапа Вишні доводить нам, наскільки досконало письменник знав живий світ озер, рік, степів, лісів, наскільки добре розумів рух природи, як усе це прагнув передати читачам. За усміхненим лукавим образом оповідача усмішок добре упізнається сам автор, відчувається мисливець тієї рідкісної вдачі, який відправляється на полювання з метою якомога обережніше поводитися на природі і уникнути над нею насильства, а не навпаки – вбити тварину чи знищити дерево.
Ліричний герой-оповідач – людина оптимістична, дотепна і завжди знаходиться в життєрадісному настрої. Він з повагою ставиться до всіляких розповідей про чудернацькі випадки і до мисливських небилиць, бо для справжнього мисливця подібні оповіді майже святі. «Мисливські усмішки» Остапа Вишні являють собою унікальне художнє явище не тільки в українській, а й і в світовій літературі. Хоча вони і «мисливські», але навчають нас дбати про наступні покоління, берегти природу і не знищувати тварин. В усмішках знаходить своє поетичне виявлення ставлення нашого народу до багатств рідної природи і осмислюються у художньому вигляді найголовніші гуманістичні цінності, серед яких «людина і вічність земного життя», «людина і пам’ять», «людина і природа».
У «Мисливських усмішках» Остапа Вишні немає гасел і закликів про потребу збереження природи, про любов до неї. Як сказав М. Рильський, у Остапа Вишні «в душі поезія цвіла». Саме через ліричні відступи і описи природи письменник залишив читачам свій заповіт – берегти природу і бути для неї справжнім другом.
Найповніше Остапа Вишню характеризує присвячений йому вірш М. Рильського:
«По полях ми з Вишнею бродили
Восени, шукаючи зайців,
І бур’ян пожовклий, посивілий
Під ногами срібно хрускотів.
Скільки доброти було в обличчі,
Скільки мудрості в очах було,
Як дивився приятелю в вічі
Любий наш Михайлович Павло!
Без гучних прожив він декламацій,
А в душі поезія цвіла!
Друг людини, друг природи и праці,
Грізний ворог нечисті і зла».
