Співзвучність поезії Івана Франка з народнопісенною творчістю
Про силу духу все співав.
Іван Франко
Говорячи про зв’язок поезії з народною піснею, не можна оминути проблеми жанрових особливостей лірики як одного з літературних родів. Власне, поезія виникла як пісня. Недвозначно свідчить про це походження й первісне значення слова «лірика», яке в нашому контексті сприймається як синонім слова «поезія». Отож «лірика» походить від грецького «ліра» із значенням «музичний інструмент, у супроводі якого виконувалась мелічна поезія». Пізніше в Давній Греції лірикою називали пісні, що виконувалися під акомпанемент флейти або ліри. Глибинний зв’язок пісні і ліричного вірша пояснює таку вільну в поезії, навіть інтелектуальній – так званих віршах для читання, – взаємозаміну понять «писати-співати». Поети всіх часів виспівують свої думи, свої мрії, свої почуття, хоч часто-густо мають перед собою лише чистий аркуш паперу й олівець.
Іван Франко також не заперечував зв’язку своєї поезії з піснею. Більше того, саме народну пісню він, як і чимало інших поетів, вважав своїм першим вчителем і головним натхненником поетичної творчості. Ще під час навчання в Дрогобицькій гімназії Франко написав вірш з промовистою назвою «Народна пісня».
Іван Франко широко використовував у своїй творчості поетику народної пісні, її символіку та форму. Прикладом цього може бути вірш «Червона калина, чого в лузі гнешся?» , яка навіть назвою нагадує народну пісню «Червона калина, чого в лузі стоїш?». Франкова пісня написана теж у формі діалогу з використанням риторичних запитань і відповідей. Проте вірш не є наслідуванням чи переспівом, адже народнопісенні образи набувають у Франка нового значення; калина-дівчина бідна, беззахисна, над усе любить сонце, світло, прагне повнокровного життя, людського щастя, а дуб-парубок – гордий, пихатий, зарозумілий, бездушний. Парубок кепкує з дівчини-сироти, гонористо запитує її, чого вона в лузі гнеться й до сонця не пнеться; чи, може, не любить світла або боїться грому, що така засмучена. У зворушливій відповіді калини – і її чарівність, і трагедія.
Зв’язок творчості поета з народною піснею завжди взаємний. Адже поет, збагнувши всі чари пісні й від неї навчившись тих чар, втілює свій досвід у власних віршах найкращі з яких згодом стають народними піснями. У цьому нас переконує й доля поезій Івана Франка.
Іван Франко
Говорячи про зв’язок поезії з народною піснею, не можна оминути проблеми жанрових особливостей лірики як одного з літературних родів. Власне, поезія виникла як пісня. Недвозначно свідчить про це походження й первісне значення слова «лірика», яке в нашому контексті сприймається як синонім слова «поезія». Отож «лірика» походить від грецького «ліра» із значенням «музичний інструмент, у супроводі якого виконувалась мелічна поезія». Пізніше в Давній Греції лірикою називали пісні, що виконувалися під акомпанемент флейти або ліри. Глибинний зв’язок пісні і ліричного вірша пояснює таку вільну в поезії, навіть інтелектуальній – так званих віршах для читання, – взаємозаміну понять «писати-співати». Поети всіх часів виспівують свої думи, свої мрії, свої почуття, хоч часто-густо мають перед собою лише чистий аркуш паперу й олівець.
Іван Франко також не заперечував зв’язку своєї поезії з піснею. Більше того, саме народну пісню він, як і чимало інших поетів, вважав своїм першим вчителем і головним натхненником поетичної творчості. Ще під час навчання в Дрогобицькій гімназії Франко написав вірш з промовистою назвою «Народна пісня».
Іван Франко широко використовував у своїй творчості поетику народної пісні, її символіку та форму. Прикладом цього може бути вірш «Червона калина, чого в лузі гнешся?» , яка навіть назвою нагадує народну пісню «Червона калина, чого в лузі стоїш?». Франкова пісня написана теж у формі діалогу з використанням риторичних запитань і відповідей. Проте вірш не є наслідуванням чи переспівом, адже народнопісенні образи набувають у Франка нового значення; калина-дівчина бідна, беззахисна, над усе любить сонце, світло, прагне повнокровного життя, людського щастя, а дуб-парубок – гордий, пихатий, зарозумілий, бездушний. Парубок кепкує з дівчини-сироти, гонористо запитує її, чого вона в лузі гнеться й до сонця не пнеться; чи, може, не любить світла або боїться грому, що така засмучена. У зворушливій відповіді калини – і її чарівність, і трагедія.
Зв’язок творчості поета з народною піснею завжди взаємний. Адже поет, збагнувши всі чари пісні й від неї навчившись тих чар, втілює свій досвід у власних віршах найкращі з яких згодом стають народними піснями. У цьому нас переконує й доля поезій Івана Франка.
