Світ твору Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків»
Маріччин світ – це світ гуцульських співанок: «Марічка обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з’явились – не змогла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самостійні по сіножатях, як смереки ростуть у горах…». Під чарівні звуки Іванової сопілки Марічка думає про бога-сонце і про сонце як праве боже лице. І в цьому обожненні небесного світила злиті воєдино і язичницькі уявлення й християнська віра. А ще в ньому – своєрідна гірська природа. Адже саме природні явища стають джерелом народження фантастичних образів. «Так було тепло, самотньо і лячно у віковічній тиші, яку беріг ліс, – розповідає автор про переживання Іванка й Марічки під час прогулянок, – що діти чули власне дихання. Але вухо уперто ловило й побільшало до найбільших розмірів усякий згук, що мусив жить в лісі, і їм здавалось, що вони чують чийсь хід потайний, глухе гупання барди, хекання втомлених грудей».
Іванкова стихія – то гори й високі смереки, що аж червоні від променів сонця, і небо, й та сама єдина зірочка, яку віднайде з-поміж інших – зірка їхнього з Марічкою кохання, що так ясно засяяла, проте швидко скотилася за небокрай.
Багата палітра життя Гуцульщини – неповторна говірка, пісні, звичаї та обряди, краса гір, полонин, Черемоша, долин, сіл, житла, хатнього начиння вбрання – у всій своїй повноті віддзеркалилась у повісті. Вона не тільки дала Коцюбинському матеріал для сюжетної канви твору, а й прислужилася для його композиційного вирішення, підказала авторові поетичні засоби творення образів. Адже «Тіні забутих предків» – літературний твір, що постав на засадах модерного мистецтва. Повість позначена виразними прийомами імпресіоністичного компонування матеріалу.
Народ без коріння приречений на виродження. Єдиний порятунок – тіні забутих предків. Вони, незримі, здатні розворушити душу, збудити той правічний голос, що зветься голосом крові. Перо Михайла Коцюбинського озвучило його, піднесло до вершин нев’янучої поезії. І переконливо розв’язало суперечку в царині культури: тільки глибоко національне мистецтво цікаве світу.
Іванкова стихія – то гори й високі смереки, що аж червоні від променів сонця, і небо, й та сама єдина зірочка, яку віднайде з-поміж інших – зірка їхнього з Марічкою кохання, що так ясно засяяла, проте швидко скотилася за небокрай.
Багата палітра життя Гуцульщини – неповторна говірка, пісні, звичаї та обряди, краса гір, полонин, Черемоша, долин, сіл, житла, хатнього начиння вбрання – у всій своїй повноті віддзеркалилась у повісті. Вона не тільки дала Коцюбинському матеріал для сюжетної канви твору, а й прислужилася для його композиційного вирішення, підказала авторові поетичні засоби творення образів. Адже «Тіні забутих предків» – літературний твір, що постав на засадах модерного мистецтва. Повість позначена виразними прийомами імпресіоністичного компонування матеріалу.
Народ без коріння приречений на виродження. Єдиний порятунок – тіні забутих предків. Вони, незримі, здатні розворушити душу, збудити той правічний голос, що зветься голосом крові. Перо Михайла Коцюбинського озвучило його, піднесло до вершин нев’янучої поезії. І переконливо розв’язало суперечку в царині культури: тільки глибоко національне мистецтво цікаве світу.
