Образи ватажків гайдамацького руху в поемі „Гайдамаки”

   І день, і ніч гвалт, гармати;

   Земля стогне, гнеться,

   Сумно, страшно, а згадаєш —

   Серце усміхнеться...

   Т. Шевченко

Постать Шевченка — це постать пророка, співця народного. Він був гнівним словом цілого поневоленого народу, у пам'яті якого дотлівали останні задимлені головешки з гайдамацьких пожеж. А бурхлива епоха відлунювала в змучених душах сліпих бандуристів, та й сама Україна була схожа на потрощену бандуру з обірваними струнами.

Відомо, що той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього. Звідки ж можна зачерпнути знання про життя наших предків? З пісень та переказів, літописів, наукових праць істориків. До таких джерел належить і художня література. Великий Кобзар досить багатогранно висвітлив історичне минуле України у своїй творчості. Поема Т. Г. Шевченка „Гайдамаки” є одним з таких історичних творів. Вона змальовує селянське повстання 1768 року, що відоме під назвою Коліївщина. Це було одне з найбільших повстань пригнобленого українського народу проти польсько-шляхетської влади. Не в силах терпіти жахливі умови життя, протестуючи проти насильства і несправедливості, український народ піднявся на боротьбу за свою волю і незалежність.

З великою симпатією зображує Т. Шевченко повсталий народ, серед представників якого особливо виділяються мужні ватажки повстанців Максим Залізняк та Іван Гонта. Це особи історичні. Змальовуючи їх, Т. Шевченко спирався на народні перекази, історичні пісні, думи, надаючи героям своїх поем особливого героїчного пафосу.

Залізняк — ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. Навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують і уславлюють його: „У нас один старшина — батько Максим”. Ця людина виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює в душах повстанців іскру святого вогню, піднімає їх на боротьбу. Це щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв'язана. Кобзар Волох співає про нього:

   ...Наш отаман,

   Орел сизокрилий!

   Нема в його ні оселі,

   Ні саду, ні ставу...

Родиною йому були гайдамаки, найбільшим багатством — любов і повага товаришів. Залізняк — це втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів.

Суворими кольорами змальовано Івана Гонту. Головна його риса — почуття обов'язку перед народом, відданість його інтересам. Автор навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його характеру — мужність, незалежність, силу волі. Приєднавшись до повстанців, узявши в руки „свяченого ножа”, Гонта ні перед чим не зупиняється. Особливо яскраво це показано у глибоко трагічній сцені вбивства Гонтою своїх дітей. Образ Гонти Т. Шевченко змальовує в дусі народних традицій. Своїх дітей, що стали католиками, він убиває в ім'я того, щоб „не було поговору, щоб не було зради”. Саме цим зумовлені його слова, звернені до мертвих синів:

   Сини мої, сини мої!

   На ту Україну

   Дивіться: ви за неї

   Й я за неї гину.

   Слухайте, щоб дітям потім розказать,

   Щоб і діти знали, внукам розказали,

   Як козаки шляхту тяжко покарали...

Змальовуючи боротьбу українського народу в минулому, Шевченко прагнув збудити героїчний дух народних мас, підняти їх на боротьбу проти самодержавно-кріпосницького ладу. Приклад ватажків гайдамацького руху, на думку поета, повинен нагадувати сучасникам про славні традиції народного опору панівним класам. Їх імена не повинні забуватись. І для нас вони завжди будуть прикладом мужності і вірного служіння рідній землі.