Я і моя совість
О солодкий шлях життя, коли совість чиста!
Г. Сковорода
Життя прожити — не поле перейти. Так говорить народна мудрість. А мій дідусь, уста цієї самої мудрості, не втомлюється повторювати, що жити треба по совісті. Донедавна я навіть не замислювався над цими словами. Проте насправді є над чим подумати. Адже совість — це така моральна категорія, наявність чи відсутність якої характеризує і саму людину. Або істоту, яка лише називає себе людиною. Одне латинське прислів’я говорить: «Совість — це глядач і суддя доброчесності». З цим не можна не погодитися, адже саме совість є стоголосим свідком людських діянь, що заслуговують на повагу чи, навпаки, викликають осуд оточення.
Безперечно, дуже цікаво зазирнути в глибини своєї душі, прислухатися до власного «я» і віднайти ті найпотаємніші куточки свого єства, де причаїлася та сама совість. Проте я не обмежився лише зануренням у свій такий начебто знайомий і водночас зовсім незнайомий внутрішній світ. Відкрив безліч книг, з яких дізнався, що люди у різні часи замислювалися над цим поняттям, намагалися пояснити його сутність.
Виявляється, у грецькій міфології прояв совісті пов’язувався з образом богинь помсти Ериній, завдання яких було відшукувати гріхи людей. Саме їм, богиням, належало право покарання за скоєне зло. У сімнадцятому столітті наш земляк, філософ Г. Сковорода, закликав людей жити чесно, по совісті. У вірші « Всякому місту — звичай і права» поет розмірковує над тим, що багато людей перебуває у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачає дорогоцінний час, відведений для життя на землі, обманює інших, наживається за їхній рахунок. Ліричний герой знає: смерть нікого не пощадить — ані царя, ані мужика.
Постати перед нею спокійно, зневаживши страшну її сталь, може лише «той, в кого совість, як чистий кришталь».
Минули століття, проте й сьогодні ми розуміємо, що саме совість виявляється єдиним моральним суддею людини, який карає суворо, але справедливо. Тож як жити в ладу зі своєю совістю? На мою думку, перш за все треба робити добро. Або хоча б не чинити зла оточуючим. А велика мета добра починається із малого — з бажання добра своїм близьким. Але, розширюючись, вона захоплює все ширше коло питань. Це як кола на воді. Проте водяні кола, розходячись, поволі зникають. Любов же, дружба, розум, доброта, мудрість, вірність та щирість, розростаючись і поширюючись, знаходять нові сили і стають невід’ємною частиною життя кожного з нас.
Тож озирнімося навколо, погляньмо назад у прожиті роки, придивімося уважно до власних вчинків, прислухаймося до слів, що їх говоримо. Що там побачимо? Що почуємо з вуст найсуворішого та найсправедливішого судді? Сподіваюся, що вирок буде виправдувальний.
Г. Сковорода
Життя прожити — не поле перейти. Так говорить народна мудрість. А мій дідусь, уста цієї самої мудрості, не втомлюється повторювати, що жити треба по совісті. Донедавна я навіть не замислювався над цими словами. Проте насправді є над чим подумати. Адже совість — це така моральна категорія, наявність чи відсутність якої характеризує і саму людину. Або істоту, яка лише називає себе людиною. Одне латинське прислів’я говорить: «Совість — це глядач і суддя доброчесності». З цим не можна не погодитися, адже саме совість є стоголосим свідком людських діянь, що заслуговують на повагу чи, навпаки, викликають осуд оточення.
Безперечно, дуже цікаво зазирнути в глибини своєї душі, прислухатися до власного «я» і віднайти ті найпотаємніші куточки свого єства, де причаїлася та сама совість. Проте я не обмежився лише зануренням у свій такий начебто знайомий і водночас зовсім незнайомий внутрішній світ. Відкрив безліч книг, з яких дізнався, що люди у різні часи замислювалися над цим поняттям, намагалися пояснити його сутність.
Виявляється, у грецькій міфології прояв совісті пов’язувався з образом богинь помсти Ериній, завдання яких було відшукувати гріхи людей. Саме їм, богиням, належало право покарання за скоєне зло. У сімнадцятому столітті наш земляк, філософ Г. Сковорода, закликав людей жити чесно, по совісті. У вірші « Всякому місту — звичай і права» поет розмірковує над тим, що багато людей перебуває у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачає дорогоцінний час, відведений для життя на землі, обманює інших, наживається за їхній рахунок. Ліричний герой знає: смерть нікого не пощадить — ані царя, ані мужика.
Постати перед нею спокійно, зневаживши страшну її сталь, може лише «той, в кого совість, як чистий кришталь».
Минули століття, проте й сьогодні ми розуміємо, що саме совість виявляється єдиним моральним суддею людини, який карає суворо, але справедливо. Тож як жити в ладу зі своєю совістю? На мою думку, перш за все треба робити добро. Або хоча б не чинити зла оточуючим. А велика мета добра починається із малого — з бажання добра своїм близьким. Але, розширюючись, вона захоплює все ширше коло питань. Це як кола на воді. Проте водяні кола, розходячись, поволі зникають. Любов же, дружба, розум, доброта, мудрість, вірність та щирість, розростаючись і поширюючись, знаходять нові сили і стають невід’ємною частиною життя кожного з нас.
Тож озирнімося навколо, погляньмо назад у прожиті роки, придивімося уважно до власних вчинків, прислухаймося до слів, що їх говоримо. Що там побачимо? Що почуємо з вуст найсуворішого та найсправедливішого судді? Сподіваюся, що вирок буде виправдувальний.