Причини трагічної долі Сореля (II варіант)

Головний герой роману — хлопець із провінції, наділений глибоким розумом і уявою, але бідний і незнатний. У сім'ї Жульєн почувався чужим, не було у нього друзів і серед однолітків. «Всі домашні зневажали його, а він ненавидів своїх братів і батька. У святкових іграх на міській площі він завжди був битий». І ображали його хлопці не лише за фізичну слабкість, а й за те, що він не був схожий на них, був розумніший. І тому Жульєн поринав у самотність, світ уяви, де він «володарював».

Жульєн мріяв вибитися в люди. Він бачив, що заможні пани мають більше, ніж він, — мають становище в суспільстві, гроші, пошану. Бажання домогтися, як Наполеон, високої посади заволоділо хлопцем. Він, звичайно, зрозумів, що можливість досягти успіху в суспільстві залежить не стільки від здібностей, скільки від сильних світу цього, тобто багатіїв. Це принижувало його самолюбство, звідси і його протест, але він намагався зберегти власну гідність навіть перед людьми, від яких він залежав. Жульєн ще не зрозумів, що новому суспільству потрібні не розумні особи, а бездумні виконавці.

Жульєн став гувернером дітей пана де Реналя. До вищої знаті хлопець відчуває лише «ненависть і відразу» і поводиться незалежно. Мабуть, завдяки цьому «менше ніж за місяць після його появи в сім'ї пана де Реналя навіть сам господар почав поважати Жульєна». Лише пані де Реналь ставилася до гувернера, як до рівного собі. Спочатку почуття, яке виникло між ним і пані де Реналь, Жульєн розцінював як перемогу над життям, але потім ці взаємини переросли у справжнє кохання. Для головного героя пані де Реналь стала єдиною людиною, яка його розуміла і з якою йому було легко і просто.

Бажаючи зробити кар'єру, Жульєн вступає в духовну семінарію. Він виділяється серед недоумкуватих семінаристів своєю начитаністю, знаннями, умінням мислити. За це його зненавиділи як абати, так і учні, і дали йому прізвисько «Мартін Лютер». Але Жульєн стійко все терпів, аби вивищитися в суспільстві.

За протекцією абата Пірара Жульєн їде до Парижа і стає секретарем і бібліотекарем маркіза де Ла-Моля. І тут, у вищому суспільстві, Жульєн зміг викликати до себе пошану в деяких його представників. «Цей повзати не буде», — подумала про нього Матильда де Ла-Моль.

Завдяки коханню Матильди мрія Жульєна могла б здійснитися. Маркіз де Ла-Моль призначив йому ренту, Жульєн дістав чин гусарського поручика та ім'я шевальє де Ла-Верне.

І раптом все летить шкереберть. Маркіз де Ла-Моль, отримавши від пані де Реналь листа, написаного під виливом духівника-єзуїта, в якому вона характеризувала Жульєна як лицеміра і спокусника, жадібного до багатства своєї жертви, — відмовляється від згоди на шлюб Матильди з ним. Жульєн мчить у Вер'єр, купує пістолети, входить в церкву, де молиться пані де Реналь, і стріляє в неї.

Його мрії і надії обірвали ці постріли. Ув'язнений Жульєн не боїться смерті і не відчуває потреби в каятті. Тверезий аналіз того, що він зробив, підказує йому логічний висновок: «Мене жорстоко образили, я убив, я заслуговую на смерть». Тут звучить обурення проти всього світу, який повстав проти Жульєна тому, що він, Сорель, наважився піднестися над своїм класом.

Жульєна страчено. Хто винен в трагедії юнака? Відповідь можна знайти в промові Жульєна на суді — винне несправедливе суспільство. Щоб зробити героя щасливим, потрібно або змінити суспільство, або позбавити героя, який живе в цьому суспільстві, порядності. І цей вибір залишається, на жаль, актуальним і досі.