Конфлікт поета і натовпу в поезії Бодлера «Альбатрос»

Збірка «Квіти зла» складається з шести розділів. Перший, найбільший, має назву «Сплін та ідеал». У ньому ідеалу протиставлена не сама дійсність, а сплін — важкий хворобливий душевний стан поета, з усім його скептицизмом, зневірою та тугою. Багато найбільш відомих творів поета належать саме до цього розділу, серед них і поезія «Альбатрос».

Вірш був написаний 1842 року під час поїздки поета на острів Маврикій, куди направив Бодлера вітчим, щоб виправити, як він вважав за необхідне, юнака. У Марля, що перебував 10 місяців на кораблі під наглядом капітана і спостерігав за птахами, було багато часу для міркувань над власного долею. Наслідком цих роздумів став вірш «Альбатрос».

У поезії два антиподи: поет і натовп, уособлені в образах альбатроса та моряків. Саме між ними відбувається конфлікт. Перед читачем розгортається картина знущань мандруючих матросів з птаха, якого спіймано заради розваг. Величний птах, «що люблять пролітати слідами кораблів», на палубі виглядає дуже безпорадним:

На палубу несуть ясних висот владику,

І сумно тягне він приборкане крило,

Що втратило свою колишню міць велику,

Мов серед буйних вод поламане весло.

Моряки у цьому творі уособлюють людство, яке пливе на своєму судні у безмежжі Всесвіту, не дуже утруднюючи себе роздумами про високе. А альбатрос ( символом поета, творчої особистості, духовної людини.

Автор жаліє альбатроса. На цю думку наштовхує постійне намагання автора підкреслити велич птаха. Хоча в нього поламані крила і він смішно шкутильгає дошками палуби, альбатрос залишається тим самим володарем блакиті, яким був у небі. Його трагедія у тому, що птах опинився не в своїй стихії. Цей персонаж набуває символічного значення — стає образом самого поета і символом його долі в суспільстві. Так само, як не знаходив порозуміння з людьми (навіть рідними) Шарль Бодлер, і це відбивалося на його творчій долі, так і величний альбатрос серед ворожого до нього натовпу «волочить... крила велетня по землі»:

Поет подібний теж до владаря блакиті,

Що серед хмар, мов блискавка в імлі.

Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій

Він крила велетня волочить по землі.

Конфлікт між юрбою і поетом — не новина для літератури. І те, що митці ставали жертвами насильства з боку тих, хто їх не розумів, також не новина. Але в це протистояння поета і натовпу Шарль Бодлер вклав широкий зміст. По-перше, це конфлікт усього духовного, творчого, талановитого з невіглаством, бездуховністю, безкультур'ям та відсутністю людяності. По-друге, це протистояння піднесеного і буденного, високого і низького, добра і зла. По третє, це протиставлення прекрасного і потворного, гуманізму і жорстокості. Доля поета у суспільстві трагічна. Такого висновку дійшов поет. Душа ліричного героя «жадає висоти», але змушена ходити по землі.

В «Альбатросі» стверджується божественна сила мистецтва. Вона втілена у постаті поета. Його душа жадає високого ідеалу, краси, в ньому «міць велика». Але найчастіше саме поету намагаються обрізати крила, приборкати. А у разі спротиву — вбити або змусити надовго замовкнути. Таких прикладів у світовій літературі — безліч. Так само, як птах не може протистояти матросам, поет не може сам боротися з суспільством. Бодлерзмальовує сумну картину перемоги зла. Але поет однаково вивищується над натовпом. Так стверджує Бодлер.

І хоча становище митця в суспільстві, в якому він приречений на нерозуміння, здається Бодлеру безправним і трагічним, самого автора це не зупиняє, як не зупиняло багатьох митців і до, і після нього. Це правда, і підтвердженням цієї істини є велика кількість поезій, які свідчать про духовні злети, котрі роблять ці твори, осяяні духовністю, безсмертними.