М. Некрасов - «співець страждань народних» (за поезією «Роздуми біля парадного під’їзду»)

Лейтмотивом усієї творчості Миколи Некрасова можуть стати його слова: «Я лиру посвятил народу своєму...»

Беззаперечною заслугою російського поета М. Некрасова є те, що він увів у літературу тему народу. В цьому він був новатором, адже першим звернувся до соціально-конкретного зображення народу. Поезія Некрасова містить безліч картин народного життя, але вони нічим не нагадують ті пасторальні замальовки, з якими був знайомий російський читач: навпаки, сцени за участю народу сповнені болю та страждань. Поет з усією майстерністю показав особливості життя і побуту російського селянства. Інший російський поет, Аполлон Григор'єв, писав, що Некрасов поєднав у своїх творах «усі жахи бідності, голоду, холоду». Як справжній реаліст, Некрасов помічає типове: його поезії властива соціальна визначеність створюваних характерів і соціальна зумовленість їхніх переживань та почуттів. І підтвердженням цього є конкретні приклади з поезії «Роздуми біля парадного під'їзду».

Вірш, за спогадами А. Я. Панаєвої, був написаний Некрасовим, «когда он находился в хандре. Он лежал тогда целый день на диване, почти ничего не ел и никого не принимал к себе. [...] На другое утро я встала рано и, подойдя к окну, заинтересовалась крестьянами, сидевшими на ступеньках лестницы парадного подъезда в доме, где жил министр государственных имуществ. Была глубокая осень, утро было холодное и дождливое. По всем вероятиям, крестьяне желали подать какое-нибудь прошение и спозаранку явились к дому. Швейцар, выметая улицу, прогнал их; они укрылись за выступом подъезда и переминались с ноги на ногу, прижавшись у стены и промокая на дожде. Я пошла к Некрасову и рассказала ему о виденной мною сцене. Он подошел к окну в тот момент, когда дворники дома и городовой гнали крестьян прочь, толкая их в спину. Некрасов сжал губы и нервно пощипывал усы; потом быстро отошел от окна и улегся опять на диване. Часа через два он прочел мне стихотворение «У парадного подъезда»».

Некрасов переробив реальний матер,іал, який запропонувало йому саме життя. У вірші з'явилися теми світового зла, біблійні асоціації, мотиви вищого суду та розплати. Все це надало творові узагальнено-символічного змісту. Ідея «порятунку в народі» поєдналася з роздумами про його трагічну долю.

Твір має складну композицію. У ньому можна виділити три частини, які відрізняються тематикою та пафосом. Перша частина поезії розповідає про сцени біля під'їзду «вельможі», говорячи словами Гоголя, «значної особи». Пафос цієї частини можна визначити як драматичний. Друга частина твору — роздуми ліричного героя про народ і про тих, у чиїх руках знаходиться його доля. Це звернення-роздуми героя до вельможі, рідної землі, російської річки Волга, народу. Пафос цієї частини викривальний, сатиричний. Третя частина — це роздуми про російський народ: його минуле, сьогодення та майбутнє. Ця частина лірично-скорботна. Усі частини об'єднані образом ліричного героя, його громадянською позицією щодо того, про що ідеться у творі. Отже, є чітка авторська позиція, яка є характерною рисою творчості М. Некрасова.

У вірші поет зображує три групи персонажів: «мужики... Деревенские русские люди»; «убогие лица», «просители», гості, «одержимы холопськимнедугом»; «владелец роскошных палат».

Симпатії поета на боці народу. Некрасов створює узагальнений образ російського мужика:

Русые головы...

Загорелые лица и руки,

Армячишка худой на плечах,

По котомке на спинах согнутых,

Крест на шее и кровь на ногах,

В самодельные лапти обутых.

«Сеятель» і «хранитель» руської землі, що прийшов здалеку з якимось проханням, змушений ні з чим повертатися додому, тому що хазяїн розкішних палат «не побит оборванной черни».

Поет обурений тим, що в країні немає навіть кутка, в якому б не страждав мужик. «Вельможа» не хвилюється, бо знає, що мужик «потерпит».Поведінка «пілігримів» свідчить про те, що чиновник не помиляється: коли селян женуть від під'їзду, вони лише безнадійно розводять руками після невдалої спроби підкупити швейцара. Ідучи геть, вони повторюють: «Суди його Бог». Некрасов передбачає їхню подальшу поведінку: підуть в трактир і «всё пропьют бедняки до рубля / И пойдут, побираясь дорогой, / И застонут».

Ця покірність властива не тільки селянам: «убогие люди» поводяться так само. До них у поета немає співчуття, хоча й іронії також немає. Щодо «гостей», які по-холопськи принижують себе, тут ситуація інша. Поет з іронією розповідає про їхні візити до парадного під'їзду, стверджуючи, що підлабузництво і чиношанування — їх «призванье».

Некрасов констатує: «великою скорбью народной / Переполнилась наша земля / — Где народ, там и стон». Саме тому обурений покірністю та пасивністю замученого народу, поет закінчує вірш зверненням до нього:

Ты проснешься ль, исполненный сил,

Иль, судеб повинуясь закону,

Всё, что мог, ты уже совершил, —

Создал песню, подобную стону,

И духовно навеки почил?..

Вірші Некрасова на тему страждань народу перегукуються з поезією Шевченка. Український поет, так само як російський, вболівав душею за страждаюче селянство і прагнув розбудити його від моральної сплячки, закликати «до сокири». Можна стверджувати, що звільнення селянства від кріпацтва було деякою мірою підготовлено тим впливом, який мали твори цих двох видатних поетів.