Характеристика Матильди де Ла-Моль

Образ Матильди де Ла-Моль у романі “Червоне і чорне” – образ гордої, освідченої, екстравагантної, дотепної і глузливої дівчини. Цитати до образу Матильди де Ла-Моль ви можете доповнювати в коментарях.

Матильда — дочка маркіза зі звичками нещирості, гри, позування, вона горда, самолюбна, переконана в своїй перевазі над людьми (іноді навіть жорстока і безжальна).

Характеристика Матильди де Ла-Моль “Червоне і чорне”

Матильда – дочка маркіза де Ла-Моля, на службу до якого надійшов головний герой роману Жюльєн Сорель. Матильда є найбагатшою спадкоємицею в Сен-Жерменському передмісті. Її любов до плебея Жюльєна Сореля виникла як результат неприйняття молодих людей її кола з їх дрібними пристрастями, дріб’язковими душами. Героїня нудьгувала, перебуваючи в оточенні бездоганно важливих маркізів і графів. Всі вони домагалися її руки, і всі вони ставали об’єктами її насмішок.

Матильда, як і Жюльен, презирливо ставиться до свого століття і тужить по духовній величі минулих сторіч. Вона трепетно зберігає в пам’яті сімейний переказ про любов Маргарити де Валуа, що стала згодом королевою Наваррською, до Боніфасу де Лa-Молю, відважній і непересічній людині свого часу. Боніфас був страчений на Гревской площі, а його кохана Маргарита, заволодівши відрубаною головою, своїми руками поховала її в каплиці. Ця трагічна подія, яка сталася 30 квітня 1574, Матильда відзначає трауром.

Палка, романтична уява молодої аристократки наділило Жюльєна Сореля всіма достоїнствами Боніфаса де Ла-Моля. Для неї безперечним залишається той факт, що Жюльєн, подібно Боніфасом, – людина видатного розуму і видатних здібностей. Потай Матильда пишається своєю любов’ю, тому що бачить у цьому героїзм: полюбити сина теслі, знайти в ньому щось гідне любові і зневажити думкою світу, – хто б міг зробити таке? Однак ця любов іноді поєднувалася з презирством: Матильда дозволяла собі принижувати і ображати коханого. Загроза втратити все, що вона знайшла, все, що було задумано, змусила її мучитися і навіть, може бути, полюбити по-справжньому.

Гордість і зарозумілість змінилися вираженнями рабської покірності, вона молить про прощення і зізнається: «Я не можу жити без твоєї любові!» Жюльєн вдоволений тим, що дівчина із старовинного і знатного роду принесла йому в жертву свою молодість і красу. Йому важко усвідомити, чи любить він Матильду, зате сама героїня переконана, що зустріла «справжню людину», заради якої вона готова ризикнути своїм ім’ям і положенням в суспільстві.

Їх таємний союз являє собою виклик цьому суспільству, «щось величне і сміливе», до чого завжди прагнула невгамовна душа Матильди Але Жюльєн не може забути свою першу і єдину любов до пані де Реналь. Матильда не просто ображена, вона випробовує нестерпні муки ревнощів. Історія їх взаємин завершується в дусі сімейного переказу. Матильда поцілувала в лоб відрубану голову Жюльєна і поховала її власними руками – так само, як Маргарита Наваррська голову Боніфаса де Лa-Моля. Героїня вважає, що її обов’язок у тому, щоб здійснити поховальний обряд.

Цитатна характеристика Матильди де Ла-Моль

“… Він (Жюльєн Сорель) зауважив молоду особу, дуже світлу блондинку, незвичайно струнку. Вона підійшла до столу і сіла навпроти нього. Вона йому зовсім не сподобалася, а проте, подивившись уважніше, він подумав, що ніколи ще не бачив таких гарних очей; але тільки вони викривали незвичайно холодну душу. Потім Жюльєн вловив в них вираз нудьги, яка допитливо придивляється, але невпинно пам’ятає про те, що їй належить бути величною. «Ось у пані де Реналь були дуже гарні очі, – думав він, – їй все говорили про це, але в них немає нічого спільного з цими очима ». у Жюльєна було ще занадто мало досвідченості, щоб зрозуміти, що вогники, які видно іноді в очах мадмуазель Матильди, – він чув, що її так називали, – були не чим іншим, як вогнем дотепності. А коли спалахували очі пані де Реналь, – це було полум’я пристрасті або вогонь благородного обурення, що охоплював її, якщо при ній розповідали про який-небудь обурливий вчинок. До кінця обіду Жюльєн знайшов слівце, яке добре характеризувало особливу красу очей мадемуазель де Ла-Моль. «Вони у неї колючі», – сказав він про себе. А загалом, вона була страшенно схожа на матір, яка здавалася Жюльену все більш і більш гидкою, – і він перестав на неї дивитися. “

Чорне плаття на Матильді Жюльєн бачить пізніше, навіть не при другій або третій зустрічі.

“Жюльєн проводив її поглядом. Його захопив цей контраст: простота її сьогоднішнього туалету в порівнянні з вишуканою розкішшю вчорашнього наряду. І обличчя її майже настільки ж разюче відрізнялося від того обличчя, яке в неї було вчора. Ця молода дівчина, така пихата на балу у герцога де Реца, зараз дивилася якимось майже благальним поглядом. «Мабуть, це чорне плаття, – подумав Жюльєн, – ще більше підкреслює красу її фігури. у неї воістину царська постава; тільки чому вона в жалобі? Якщо запитати у кого-небудь , що означає цей траур, не вийшло б знову який-небудь незручності ».”