"Пригоди Олівера Твіста" головні герої та їх характеристика
“Пригоди Олівера Твіста” герої твору – Олівер Твіст, Бідл Бамбл, Білл Сайкс, Ненсі, містер Браунлоу, Фейгін, Монкс.
“Пригоди Олівера Твіста” герої
| «Вищий клас», дворянство | Чиновники | Ремісники, слуги | Знедолені | Злочинці |
| Містер Браунлоу; місіс Мейлі; Роза; лікар Лосберн; Гаррі | Містер Бамбл; судді; рада робітного дому | Місіс Менн — власниця ферми; сажотрус Гемфілд; трунар Соуерберрі; Джайлз — слуга місіс Мейлі | Олівер Твіст; Дік; діти й мешканці робітного дому | Проноза; Феджін; Сайкс; Ной; Чарлі Бейтс; Ненсі; Монкс |
Персонажі “Пригоди Олівера Твіста” легко поділяються на героїв і лиходіїв, причому перші обов’язково піднесено ідеальні, безгрішні та правильні, а другі — зловісні, похмурі й маніакальні.
“Пригоди Олівера Твіста” характеристика героїв
До позитивних героїв роману належать, крім самого Олівера Твіста, містер Браунлоу, місіс Мейлі та її названа дочка Роза, доктор Лосберн, місіс Бедвін. Усіх їх об’єднують одні й ті самі риси: жертовність, сентиментальність, чутливість, м’яка, неагресивна вдача й добрий гумор. Вони милі, приємні люди, які вміють співчувати й відгукуватися на чужий біль. Разом із тим ці герої різні.
- Місіс Мейлі — практична, розсудлива, зі становими забобонами (забороняє синові одружуватися з Розою через її невідоме, «темне» походження);
- Роза — чиста, наївна, самовіддана дівчина, готова пожертвувати щастям заради спокою своєї благодійниці;
- Містер Браунлоу — дивак (посеред вулиці читає книгу, нічого не помічаючи навколо себе, «наче сидів у кріслі у своєму кабінеті» замість того, щоб вимагати для Олівера покарання чи принаймні хоча б підозрювати його, він залишає хлопчика у себе).
- Лікар Лосберн — детектив за покликанням, діяльний, енергійний, може потрапляти через це навіть у небезпечні ситуації.
Героям позитивним протистоять негідники: Фейгін, Білл Сайкс, Монкс, містер Бамбл та ін. Злодії, награбувавши грошей, здатні тільки пиячити або битися одне з одним. Вони боягузи й здатні на зраду. Їх побут, кімната з павуками й мишами, з трухлявими віконницями, хаосом і занедбаністю найкраще характеризують примітивізм їх духовного світу.
Незважаючи на багато спільних рис, ці герої також усі різні.
Фейгін — хитрий лицемір, який очолює банду кишенькових злодіїв. Його мова улеслива, коли заманює новачків, удавано ласкава («Старий єврей усміхнувся, низько вклонився Оліверові й, стискаючи його руку, сказав, що сподівається з часом ближче зійтися з ним»; «— Любі хлоп’ята, любі! — сказав єврей.— Що ж ти приніс, Пронозо? — Двоє гаманів,— відповів молодий джентльмен») Разом із тим він радіє, що повісили п’ятьох його спільників, і тепер не треба ні з ким ділити здобич, ніхто його не викаже поліції.
Білл Сайкс — грубий, жорстокий убивця, у якого не залишилося нічого людського. Навіть його пес такий самий «злочинний». Злочинець не має жалю ні до жінки, яка його віддано кохала, ні до своїх спільників («Ти ніколи нічого не чуєш,— злісно засміявся Сайкс,— підкрадаєшся і зникаєш нечутно, щоб ніхто не помітив. Шкода мені, що ти не був тим собакою, Феджіне, за півхвилини до цього!», «Із мене тобі не вдасться насміятись, хіба що на шибениці. Я тебе тримаю за хвіст, і щоб я пропав, коли випущу. Пам’ятай! Як я встрягну, то потягну й тебе за собою!»)
