"Скрипка Ротшильда" аналіз

“Скрипка Ротшильда” Чехов аналіз

Оповідання А.П. Чехова «Скрипка Ротшильда» написане в 1894 році і відноситься до пізньої творчості письменника.

Головні герої “Скрипка Ротшильда”: трунар Яків, його дружина Марфа й Ротшильд.

Проблематика «Скрипка Ротшильда»:

1. Проблема духовності та людяності.
2. Проблема марно прожитого життя.
3. Проблема співіснування людини.

Сюжет “Скрипка Ротшильда” дуже незвичайний і цікавий. Він складний для розуміння і осмислення. Після прочитання залишається неприємний післясмак, якось важко на душі. Жалко головних персонажів, того, що нічого не можна змінити. Жалко безглуздо прожитих життів, адже показник того, як ти прожив своє життя, зовсім не гроші, а емоції, почуття, переживання, те, що ти можеш забрати з собою.

Розповідь починається з експозиції, де автор знайомить з дійовими особами, їх світоглядом і характерами. Розвиток сюжет отримує зі смертю Марфи, яка штовхає Якова на переживання безглуздо прожитого життя. Якби цього не сталося, то життя день у день так би і йшло своєю чергою. Яків після переосмислення свого існування, настільки збентежений ідейною «сліпотою», що навіть на пропозицію заробітку на весіллі реагує рішучою відмовою.

Чому оповідання називається “Скрипка Ротшильда”? Яків заповів скрипку Ротшильду, щоб той зберіг щось більше, ніж просто скрипку, скрипка стає символом духовного переродження, переосмислення. Скрипка – це зовсім не шматок дерева з декількома лісками, це душа Якова, необтяжена підрахунком його збитків, які все життя застеляють йому очі. Лише вона може подарувати тимчасове заспокоєння Якову, і в ці моменти видно, що він дає собі звіт, наскільки ж безглузде його життя, наскільки дурне і безглузде, що й смерть здається позбавленням.

Яків Матвійович, на прізвисько Бронза – це простий мужик сімдесяти років, сильний, високий, трохи кремезний. Працює трунарем, а за сумісництвом грає на скрипці. Його дуже засмучує, коли трапляється, що знайома багата людина помирає в іншому місті – для Якова це пристойний збиток. Навіть, розуміючи, що його дружина Марфа вмирає, він не шкодує її, не проводить з нею останні години, а оцінює коли ж краще зробити труну: «… завтра Іоанна Богослова, післязавтра Миколи Чудотворця, а потім неділя потім понеділок – важкий день. Чотири дні не можна буде працювати, … значить, труну треба робити сьогодні ». Спочатку героя не зрозуміти – здається, що він убогий, зациклений на своїх підрахунках й трунах. Але читаючи історію далі, в душі прокидається жалість, адже щось повинно було вплинути на нього, можливо смерть дитини, про яку стає відомо в передсмертному монолозі Марфи. Яків розуміє нікчемність свого життя, його вражає, скільки було інших можливостей заробити гроші і отримувати з них прибуток, а він вибрав сумну професію трунаря. У цьому і криється конфлікт характеру героя.

Марфа – поступлива, ніжна і цнотлива хранителька домашнього вогнища, яка жодного разу не докоряла чоловіка і бездоганно йому підпорядковувалася, навіть побоювалася. Автор робить Марфу прообразом мучениці, яка пронесла свій хрест не нарікаючи ні на життя, ні на чоловіка, і отримала позбавлення від всього цього блаженною для неї смертю. Вона прозора, її немов немає, але після того як Марфи не стало, Яків розуміє, що за все життя не приголубив її і ставився як до собаки або кішки. Другорядний образ Марфи не еволюціонує в оповіданні, але вона принципово важлива для сюжету.

Ротшильд – це єврей, у якого спільного з відомим кланом банкірів лише прізвище. Він боязкий і надмірно емоційний. Ротшильд грав в оркестрі, в який зрідка запрошували Якова. Відносини у них не склалися з ініціативи Бронзи, якому й самому невтямки було, чому до Ротшильду стільки презирства, жовчі і бажання побити його міцніше.

Кінцівка сильна за змістом, але дуже складна для інтерпретації. Отже, врешті-решт, герой отримує усе, про що думав в останні дні свого життя: користь для іншого (для Ротшильда), визнання і пам’ять, увічнена награною Яковом мелодією і Ротшильдом, якому дісталася ця скрипка. І нехай не всі знають, що мелодію склав Яків – музикант, а не грубий трунар, зате всі вони отримують задоволення від її прослуховування. Пісня улюблена і зрозуміла кожному. Передаючи скрипку Ротшильду, Яків заповідає йому разом з нею і свою душу, але вже звільнену від забобонів.