"Фуга смерті" читати
“Фуга смерті” Пауль Целан читати
Чорне молоко світання ми п´ємо його вечорами ми п´ємо його вдень і зрання ми п´ємо його уночі ми п´ємо і п´ємо ми копаєм могилу в повітрі там лежати нетісно В цій хаті живе чоловік він змій приручає він пише він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста коса Маргарите він пише отак і виходить надвір і виблискують зорі він посвистом псів своїх кличе він свистить і скликає євреїв своїх і велить їм копати могилу в землі він наказує нам грайте хутко до танцю
Чорне молоко світання ми п´ємо тебе уночі ми п´ємо тебе зрання і вдень ми п´ємо тебе вечорами ми п´ємо і п´ємо
В цій хаті живе чоловік він змій приручає він пише він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста коса Маргарито Твоя попеляста коса Суламіт ми копаєм могилу в повітрі там лежати нетісно Він гукає ви перші копайте-но глибше ви другі співайте і грайте він вийма з кобури залізяку він розмахує нею очі його голубі глибше вганяйте лопати ви перші ви другі продовжуйте грати танцю Чорне молоко світання ми п´ємо тебе уночі ми п´ємо тебе вдень і зрання ми п´ємо тебе вечорами ми п´ємо і п´ємо в цій хаті живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито твоя попеляста коса Суламіт він змій приручає
Він гукає смерть потребує ніжнішої гри смерть це з Німеччини майстер він гукає жагливіш водіте смичками тоді ви полинете димом в повітря тоді ви могилу дістанете в хмарах там лежати нетісно
Чорне молоко світання ми п´ємо тебе уночі ми п´ємо тебе вдень смерть це з Німеччини майстер ми п´ємо тебе вечорами і зрання ми п´ємо і п´ємо смерть це з Німеччини майстер очі його голубі він поцілить свинцевою кулею прямо в серце тобі в цій хаті живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито він спускає на нас своїх псів він дає нам могилу в повітрі він змій приручає і марить смерть це з Німеччини майстер твоя золотиста коса Маргарито твоя попеляста коса Суламіт
(Перекл. з нім. Петра Рихла)
“Фуга смерті” скорочено
Події відбуваються під час Другої світової війни в Німеччині: “смерть-це з Німеччини майстер”. Вірш написаний від імені в’язнів фашистського концтабору. Крізь моторошну “хуртовину метафор” прозирають реалії табірного життя: масові страти репресованих, їх спалення у печах крематоріїв, німецькі вівчарки, що охороняли територію табору, комендант, який слідкував за роботою ввіреної йому “фабрики смерті”, навіть – сумнозвісні оркестри, набрані з тих же в’язнів, що під їхню музику тисячі мучеників прощалися з життям.
