«Людська комедія» Оноре Бальзака — грандіозна енциклопедія життя Франції першої половини XIX століття

Кожен з нас ознайомлюється з творами Оноре Бальзака у різному віці. Тому й сприймаються вони по-різному. Адже осмислити всі складнощі людського життя вдається лише з часом. Утім, «Людська комедія» Бальзака належить до тих витворів людського генія, які стосуються насамперед вічних цінностей.

«Людська комедія» Оноре де Бальзака була й досі залишається чи не наймасштабнішим твором, у якому автор зобразив життя французького суспільства першої половини XIX століття у всіх його проявах. Ця справжня енциклопедія життя має чітко виражену структуру і складається з трьох циклів, у яких автор осмислив життя тогочасної Франції: «Етюди про мораль»,«Філософські етюди» й «Аналітичні етю­ди». Загалом «Людська комедія» об’єднує 97 повістей і романів зі 143 задуманих.

Назвавши твір «Людська комедія», Бальзак заявив у такий спосіб про свій на­мір написати дещо справді грандіозне, те, що мало б таке саме значення, як і «Божественна комедія» Данте. При цьому колам Дантового пекла у Бальзака мали протистояти «кола» соціального життя. Свій твір Бальзак сприймав як своєрідний науково-художній матеріал, що мав допомогти у вивченні психології тогочасного французького суспільства.

Аби створити ілюзію справжньої реальності зображуваного, автор вводить у романи реальних історичних осіб тієї епохи. Наполеон, Талейран, Людовік XVIII, різні маршали і міністри також виконують ролі в «Людській комедії».

Не менш цікавим є й інший характерний для «Людської комедії» прийом — так звані перехідні персонажі, серед яких Ежен Растіньяк, Вотрен, Анастазі де Ресто, Дервіль, Дельфіна Нусінген, лікар Бьяншон і багато інших. У Бальзака розв’язка одного сюжету стає зав’язкою нового або пов’язана з попередніми романами, а наскрізні персонажі створюють ілюзію безперервності того, що відбувається.

За окремими проявами життя, починаючи від неоплаченого бідняком рахун­ку квартирній господині і закінчуючи історією лихваря, що збагатився нечесним шляхом, Бальзак намагається побачити цілу картину. Адже головний герой «Людської комедії» — суспільство, тому приватні долі цікаві Бальзаку не самі по собі, а як складові цієї структури.

Найбільш відомими творами циклу «Етюдів про мораль» є «Гобсек» і «Бать­ко Горіо». Адже в них вивчення суспільства письменник розпочинає з аналізу родинного життя. Узагалі, родина в «Людській комедії» відіграє неабияку роль, адже, як показує у своїх творах Бальзак, руйнування сім’ї свідчить про те, у яко­му стані перебуває тогочасне суспільство. Читачі бальзаківських творів стають свідками десятків різноманітних сімейних драм, що відображають різні варіанти все тієї ж трагічної боротьби за владу і золото.

Як бачимо, у «Людській комедії» Бальзака, крім людей, діє могутня сила, що підкорила собі і політику, і родину, і мораль, і мистецтво. І ця сила — гроші. Все може стати предметом грошових угод, все підпорядковане закону купівлі-продажу, адже гроші дають владу, вплив у суспільстві, можливість задовольняти честолюбні задуми. У «Людській комедії» автор виводить доволі просту форму­лу успішної людини: щоб досягти рівня «обраних», треба повністю відмовитися від основних заповідей моралі. У такому суспільстві немає місця справжнім почуттям, все, що не пов’язане з розрахунком, зазвичай приречене на загибель. Утім, за такими законами, які давно вже стали нормою, живе все французьке суспільство XIX ст.

Герої Бальзака не жахливі злодії, а пересічні представники «вищого світу», які, по суті, ні в чому не порушують усталених в їх середовищі законів етики. Так, у «Батькові Горіо» Бальзак описує доволі звичну ситуацію, коли дочки старого Горіо, які, отримали все, що міг їм віддати батько, не тільки залишили йо­го помирати одного в жалюгідному пансіоні, але навіть не приїхали на похорон єдиної рідної людини. Анастазі та Дельфіна — типові представниці свого сере­довища. Власне, як і їхній батько Горіо, який все нажите поклав до ніг дочок, ви­давши одну заміж за графа, а другу — за банкіра. Розбещені, егоїстичні Анаста­зі та Дельфіна так і не навчилися бути вдячними. І лише перед смертю старому відкривається страшна істина: «За гроші можна купити все, навіть дочок… Як­що б я залишав у спадок скарби, дочки ходили б за мною, лікували б мене…»

Схожі думки висловлює і Гобсек, проникливий скнара-філософ, який вважає, що «головним рушієм, що визначає суспільне життя в цьому світі, є гроші, золото, оскільки «в золоті сконцентровані всі сили людства… що таке життя, якщо не машина, яку рухають гроші? Золото — ось духовна сутність усього суспільства». Достатньо згадати, наприклад, як графиня де Ресто, втративши го­лову через коханця, готова розорити власних дітей, а потім навіть вчиняє погром у кабінеті щойно померлого чоловіка, аби знайти необхідні документи на спадок. Очевидно, щоб зробити висновок про всевладність золота і розробити власну життєву філософію, Гобсек спочатку доволі багато спостерігав за людьми і вивчав їхню психологію. Тож можна сказати, що він не примітивний лихвар, а доволі розумна людина, неспроможна, однак, протистояти владі золота, хоча й в інших її проявах.

Спостереження за людьми, що потрапили у безвихідь, стає для нього розвагою. Адже скрутне матеріальне становище означає втрату не просто грошей — цілого життя. І Гобсек цілком свідомо вступає в цю гру, аби, заволодівши стат­ками чергового графа чи графині, зайвий раз переконатися, що жити заради чогось іншого, крім грошей, немає сенсу. «Чи є у цієї людини Бог?» — риторич­но запитує інший герой твору, Дервіль. Звісно, є: бог Гобсека — це гроші, яким і подаровано все його життя.

На мою думку, наскрізною ідеєю «Людської комедії» є утвердження думки про цінність моральності в суспільстві, яку автор увиразнює, користуючись ме­тодом «від протилежного». Автор взагалі вважав за краще не ставити крапок у «Людській комедії». Даючи масштабний опис становлення і збагачення фран­цузької буржуазії XIX ст., Бальзак по суті створив драматичну картину зіткнен­ня пристрастей, що ведуть до зубожіння душ. Мабуть, тому цей твір існує поза часом, спонукаючи нас повертатися до нього протягом життя.