Влада золота та її філософія в повісті Оноре де Бальзака «Гобсек»
Деякі з творів Бальзака, зокрема «Батько Горіо», «Гобсек», побудовані за принципом поєднання двох рівних за своїм значенням сюжетів. Так, у «Гобсеку» адвокат Дервіль, сидячи у вітальні віконтеси де Гранльє, розповідає їй сумну історію сім’ї графа де Ресто.
Батько Ернеста, граф де Ресто, свого часу одружився з дочкою татуся Горіо — Анастазі, яка згодом розорила чоловіка, пустивши за вітром всі його статки заради світського авантюриста Максима де Трая. Дервілю, який тоді лише розпочинав свою адвокатську практику, ледь вдалося зберегти частину майна графа де Ресто для його сина. Такий, здавалося б, сюжет повісті. Але насправді це не так. Адже головну роль у цій історії виконує Гобсек, живе уособлення влади золота над людьми.
Перейнявшись довірою до Дервіля, Гобсек ділиться з ним своїми думками, а особливо філософією життя, яка, на перший погляд, відверто лякає своїм цинізмом. «З усіх земних благ, — говорив Гобсек, — є тільки одне, досить надійне, щоб людина прагнула його. Це… золото».
У всьому, що стосувалося грошей, Гобсек був аж надто неприємний: жадібний, жорстокий до боржників, безкомпромісний у розмові. З іншого боку, Гобсек — постать не тільки типова, але й певною мірою гіперболізована. Мені здається, що в оцінці Гобсека найбільше мав рацію Дервіль, який пізнав його краще, ніж хтось інший, і вирішив, що в цій людині співіснують «скнара і філософ, підле створіння і піднесене».
Саме Дервіль помітив, що в усьому, що не стосувалося грошових питань, Гобсек був людиною «найбільшої делікатної чесності в усьому Парижі». Зазнавши в дитинстві і молодості різних поневірянь, Гобсек, однак, зумів накопичити певний капітал, щоб жити так, як йому хотілося. Гобсек чудово усвідомив порочність і несправедливість світу, в якому він живе, тож, на його думку, «… краще вже самому утискувати, ніж дозволяти, щоб інші тебе утискували». Здійснити ж це прагнення йому дозволяє гроші, золото, що, за словами Гобсека, становить «духовну сутність всього нинішнього суспільства». Гроші і тільки гроші, вважає він, керують світом і людськими стосунками. На цьому ж принципі старий вибудовує стосунки з Дервілем, якому в скрутний для юнака момент допомагає грошима. А щоб Дервіль не відчував вдячності, оскільки це почуття неринкове і тільки заважає, за словами лихваря, справжній дружбі, він позичає гроші під великий відсоток. І в цьому — життєва істина Гобсека. Його безжалісне ставлення до кредиторів було цілком виправдане тим, що всі його клієнти постійно намагалися грати перед ним «комедії» і «трагедії». Пригадаймо хоча б, як графиня Анастазі де Ресто, увійшовши до кімнати померлого чоловіка ніби помолитися за нього, насправді взялася шукати ділові папери графа й навіть зіштовхнула тіло небіжчика з ліжка. Так Бальзак ще раз підкреслює, що чесність, щирість, відвертість були назавжди витіснені з життя більш звичними для нового суспільства хитрістю і підступністю.
Цікавий фінал повісті — смерть Гобсека. Живоглот у своїй маніакальній прихильності до грошей, що перетворилася «на порозі смерті Гобсека в якесь божевілля», не хотів «розлучитися ані з найменшою часткою своїх багатств». Йому все здавалося, що золото котиться по кімнаті. У його кімнаті «підношення, отримані нещодавно, лежали впереміш з ящиками різних розмірів, з цибиками чаю і мішками кави. На каміні, у срібній суповий мисці зберігалися накладні різних вантажів, що прибули на його ім’я в портові склади Гавра: тюків бавовни, ящиків цукру, діжок рому, кави, індиго, тютюну — цілого базару колоніальних товарів. Кімнату захаращували дорогі меблі, срібне начиння, лампи, картини, вази, книги, чудові гравюри без рам, згорнуті трубкою, і найрізноманітніші рідкісні речі… Він торгувався за кілька франків, а в цей час товар псувався». Для чого, для кого збирав він ці багатства? Накопичення перетворилося у Гобсека на самоціль. Опис сховищ Гобсека, де всі гниє та смердить, стає символом невиліковної хвороби не лише його душі, а всього суспільства. Старий усе вмів зважити, врахувати, ніколи не поступався своєю вигодою, однак, він «не врахував» тільки одного, що накопичення не може бути метою розумного людського життя.
У грошових відносинах Бальзак вбачав «нерв життя» свого часу. Новий кумир — гроші — спотворював людські життя, забирав дітей у батьків, дружин у чоловіків…
Таким був Гобсек: скнара і філософ, милосердний і безжальний, безпристрасний і захоплений (щоправда, це стосується тільки грошей), нескінченно економний і невимовно багатий. Людина свого часу, що жила за законами суспільства, засіюваного на соціальній нерівності і владі грошей.
Батько Ернеста, граф де Ресто, свого часу одружився з дочкою татуся Горіо — Анастазі, яка згодом розорила чоловіка, пустивши за вітром всі його статки заради світського авантюриста Максима де Трая. Дервілю, який тоді лише розпочинав свою адвокатську практику, ледь вдалося зберегти частину майна графа де Ресто для його сина. Такий, здавалося б, сюжет повісті. Але насправді це не так. Адже головну роль у цій історії виконує Гобсек, живе уособлення влади золота над людьми.
Перейнявшись довірою до Дервіля, Гобсек ділиться з ним своїми думками, а особливо філософією життя, яка, на перший погляд, відверто лякає своїм цинізмом. «З усіх земних благ, — говорив Гобсек, — є тільки одне, досить надійне, щоб людина прагнула його. Це… золото».
У всьому, що стосувалося грошей, Гобсек був аж надто неприємний: жадібний, жорстокий до боржників, безкомпромісний у розмові. З іншого боку, Гобсек — постать не тільки типова, але й певною мірою гіперболізована. Мені здається, що в оцінці Гобсека найбільше мав рацію Дервіль, який пізнав його краще, ніж хтось інший, і вирішив, що в цій людині співіснують «скнара і філософ, підле створіння і піднесене».
Саме Дервіль помітив, що в усьому, що не стосувалося грошових питань, Гобсек був людиною «найбільшої делікатної чесності в усьому Парижі». Зазнавши в дитинстві і молодості різних поневірянь, Гобсек, однак, зумів накопичити певний капітал, щоб жити так, як йому хотілося. Гобсек чудово усвідомив порочність і несправедливість світу, в якому він живе, тож, на його думку, «… краще вже самому утискувати, ніж дозволяти, щоб інші тебе утискували». Здійснити ж це прагнення йому дозволяє гроші, золото, що, за словами Гобсека, становить «духовну сутність всього нинішнього суспільства». Гроші і тільки гроші, вважає він, керують світом і людськими стосунками. На цьому ж принципі старий вибудовує стосунки з Дервілем, якому в скрутний для юнака момент допомагає грошима. А щоб Дервіль не відчував вдячності, оскільки це почуття неринкове і тільки заважає, за словами лихваря, справжній дружбі, він позичає гроші під великий відсоток. І в цьому — життєва істина Гобсека. Його безжалісне ставлення до кредиторів було цілком виправдане тим, що всі його клієнти постійно намагалися грати перед ним «комедії» і «трагедії». Пригадаймо хоча б, як графиня Анастазі де Ресто, увійшовши до кімнати померлого чоловіка ніби помолитися за нього, насправді взялася шукати ділові папери графа й навіть зіштовхнула тіло небіжчика з ліжка. Так Бальзак ще раз підкреслює, що чесність, щирість, відвертість були назавжди витіснені з життя більш звичними для нового суспільства хитрістю і підступністю.
Цікавий фінал повісті — смерть Гобсека. Живоглот у своїй маніакальній прихильності до грошей, що перетворилася «на порозі смерті Гобсека в якесь божевілля», не хотів «розлучитися ані з найменшою часткою своїх багатств». Йому все здавалося, що золото котиться по кімнаті. У його кімнаті «підношення, отримані нещодавно, лежали впереміш з ящиками різних розмірів, з цибиками чаю і мішками кави. На каміні, у срібній суповий мисці зберігалися накладні різних вантажів, що прибули на його ім’я в портові склади Гавра: тюків бавовни, ящиків цукру, діжок рому, кави, індиго, тютюну — цілого базару колоніальних товарів. Кімнату захаращували дорогі меблі, срібне начиння, лампи, картини, вази, книги, чудові гравюри без рам, згорнуті трубкою, і найрізноманітніші рідкісні речі… Він торгувався за кілька франків, а в цей час товар псувався». Для чого, для кого збирав він ці багатства? Накопичення перетворилося у Гобсека на самоціль. Опис сховищ Гобсека, де всі гниє та смердить, стає символом невиліковної хвороби не лише його душі, а всього суспільства. Старий усе вмів зважити, врахувати, ніколи не поступався своєю вигодою, однак, він «не врахував» тільки одного, що накопичення не може бути метою розумного людського життя.
У грошових відносинах Бальзак вбачав «нерв життя» свого часу. Новий кумир — гроші — спотворював людські життя, забирав дітей у батьків, дружин у чоловіків…
Таким був Гобсек: скнара і філософ, милосердний і безжальний, безпристрасний і захоплений (щоправда, це стосується тільки грошей), нескінченно економний і невимовно багатий. Людина свого часу, що жила за законами суспільства, засіюваного на соціальній нерівності і владі грошей.
