Особливості драматичного конфлікту та розвитку дії в п’єсі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Видатний письменник XIX ст. Генрік Ібсен відіграв провідну роль у становленні нової європейської драми. Його новаторство полягало у відмові від звичного любовного конфлікту як основного рушія дії, у постановці низки актуальних проблем про особистість та її стосунки з суспільством.
Чи не найвідомішим взірцем його «нової» драми стала п’єса «Ляльковий будинок», сюжетом для якої автор обрав історію однієї родини. Це твір про сім’ю, про людей, які прожили разом багато років, але так і не зуміли стати щасливими. З іншого боку, п’єса Ібсена став прикладом того, як соціальний за своєю суттю конфлікт переходить спочатку у площину моралі (морально чи ні вчинила Нора, підробивши підпис на векселі?), а потім — і у сферу психології.
Дія в п’єсі розгортається напередодні Різдва. Нора, молода красива жінка, повертається з міста з подарунками для дітей і чоловіка.
У житті її родини все змінилося на краще: чоловік одержав посаду директора банку, тож скрутні часи залишилися в минулому. Родина живе у власному будинку, у Нори чудові діти та коханий чоловік. Отже, у жінки начебто є всі підстави радіти життю і почуватися щасливою, але це тільки ілюзія. У той момент, коли родина зайнята приготуваннями до свята, сім’я уже перебуває на межі катастрофи. І справа не в тому, що подружжя втратило почуття одне до одного, а через один-єдиний вчинок Нори.
Кілька років тому Торвальд сильно захворів і знадобилися гроші на його лікування.
Тоді Нора, щоб не турбувати батька, який помирає, і врятувати хворого чоловіка, позичила гроші, підробивши підпис батька на векселі. Відтоді у героїні є своє таємне життя: вечорами, зачиняючись у себе в кімнаті, вона заробляє переписуванням паперів, щоб поступово віддати борг. «Я почувалася майже чоловіком», — каже вона своїй подрузі фру Лінне.
Вся дія у п’єсі розгортаються навколо цього «аморального» вчинку Нори і її спроб довести (перш за все самій собі), що вона — особистість. Можна сказати, що існування таємниці та загроза її розкриття зумовлює виникнення для всіх персонажів ситуації випробовування. І Нора протягом усього свого «лялькового» життя перебуває в стадії очікування, про що свідчить спочатку сподівання, що можна виправити минуле, потім втрата надії, наростання тривоги, одчайдушні зусилля перешкодити чоловікові дізнатися правду. На мою думку, Ібсен не випадково назвав свою п’єсу «Ляльковий дім», оскільки уже в цьому символі містилася вказівка на те, що в основу конфлікту буде покладено проблему фальші, зруйнованих ілюзій, невідповідності зовнішнього і внутрішнього.
Тим часом події набувають дедалі більш драматичного і навіть трагічного характеру. Нільс Крогстад, який допоміг Норі дістати гроші нечесним шляхом, починає шантажувати її, сподіваючись хоча б за допомогою Нори утриматись на посаді, з якої його Хельмер збирається звільнити. В іншому випадку він загрожує розповісти всю правду, і тоді Торвальд через злочин Нори може втратити все, а головне — репутацію і посаду директора банку.
Коли діти знову з’являються в кімнаті, перед ними вже інша Нора. Вона гарячково прикрашає ялинку — символ Різдва, домашнього світу і затишку, намагаючись зберегти своє вогнище єдиним відомим їй способом: «Сюди свічки, сюди квіти… Огидний чоловік… Дурниці, дурниці, дурниці!Нічого такого не може статися! Ялинка буде чудова. Я все зроблю, як ти любиш, Торвальде… Буду співати тобі, танцювати…» Її єдина турбота — догодити Торвальдові, зробити так, щоб він її не розлюбив.
Водночас жінка усвідомлює, що її становище просто безвихідне. Вона навіть збирається вкоротити собі віку, адже Хельмер, говорячи про тих, хто збився з праведного шляху, зауважує: «Я відчуваю фізичну відразу до таких людей». А ще чоловік Нори говорить про «облудних матерів», що «отруюють своїх дітей брехнею і лицемірством», і жінка, яку гнітить її провина, просить Анну-Марію не пускати до неї дітей.
Нора в розпачі, вона постійно шукає виходу з ситуації, що виникла, і навіть звертається по допомогу до друга родини лікаря Ранка, який таємно її кохає. Однак історія з Ранком закінчується трагічно (він помирає), натомість у життя Крогстада автор несподівано вводить у дію звичайне диво: він нарешті зустрів своє давнє кохання і готовий відмовитися від шантажу. Утім, листа, адресованого Хельмеру, з поштової скриньки забрати уже не може.
Дізнавшись про все, Хельмер надзвичайно обурений і… переляканий за власне благополуччя. Навіть з’ясувавши мотиви вчинку Нори, для нього очевидна тільки її провина, при цьому він аж ніяк не бажає жертвувати собою, як це робила дружина заради нього. Як бачимо, у житті Нори дива не сталося. І навіть те, що Крогстад відмовляється від своїх вимог і повертає вексель Нори (про це Хельмер дізнається з другого листа) зовсім не означає омріяного порятунку. Принаймні для Нори, оскільки у Хельмера настрій після цієї звістки миттєво покращується: вони врятовані!
Цікаво, що в цей момент чоловік навіть не здогадується про те, наскільки Нора в ньому розчарована. Жінка вже остаточно переконалася, що для свого чоловіка вона назавжди залишиться тільки пташкою, «білочкою», лялечкою-дружиною, з якою приємно бавитися і якій приємно дарувати солодощі.
І Нора виносить остаточний вирок своєму подружньому життю: «Я побачила, що ти не той, за кого я тебе вважала», — говорить вона Торвальду. У фіналі лунає гуркіт дверей — Нора залишає свій будинок. На питання ж приголомшеного Торвальда, чи повернеться вона, Нора відповідає: «Для цього має статися диво-дивне, щоб спільне життя по-справжньому стало шлюбом».
На мою думку, Нора наважується не просто на сміливий, а навіть скандальний для свого часу крок — стати особистістю наперекір суспільству. Вона не бажає більше бути іграшкою, лялькою, не здатною мислити, вона не хоче, щоб з нею грали. Щоправда, основний конфлікт у цій драмі все одно не вирішено — п’єса закінчується відкритим фіналом. Ми знаємо лише, що Нора пішла з сім’ї. Але що чекає на неї попереду? Мабуть, ми самі повинні знайти відповідь на це питання.
Чи не найвідомішим взірцем його «нової» драми стала п’єса «Ляльковий будинок», сюжетом для якої автор обрав історію однієї родини. Це твір про сім’ю, про людей, які прожили разом багато років, але так і не зуміли стати щасливими. З іншого боку, п’єса Ібсена став прикладом того, як соціальний за своєю суттю конфлікт переходить спочатку у площину моралі (морально чи ні вчинила Нора, підробивши підпис на векселі?), а потім — і у сферу психології.
Дія в п’єсі розгортається напередодні Різдва. Нора, молода красива жінка, повертається з міста з подарунками для дітей і чоловіка.
У житті її родини все змінилося на краще: чоловік одержав посаду директора банку, тож скрутні часи залишилися в минулому. Родина живе у власному будинку, у Нори чудові діти та коханий чоловік. Отже, у жінки начебто є всі підстави радіти життю і почуватися щасливою, але це тільки ілюзія. У той момент, коли родина зайнята приготуваннями до свята, сім’я уже перебуває на межі катастрофи. І справа не в тому, що подружжя втратило почуття одне до одного, а через один-єдиний вчинок Нори.
Кілька років тому Торвальд сильно захворів і знадобилися гроші на його лікування.
Тоді Нора, щоб не турбувати батька, який помирає, і врятувати хворого чоловіка, позичила гроші, підробивши підпис батька на векселі. Відтоді у героїні є своє таємне життя: вечорами, зачиняючись у себе в кімнаті, вона заробляє переписуванням паперів, щоб поступово віддати борг. «Я почувалася майже чоловіком», — каже вона своїй подрузі фру Лінне.
Вся дія у п’єсі розгортаються навколо цього «аморального» вчинку Нори і її спроб довести (перш за все самій собі), що вона — особистість. Можна сказати, що існування таємниці та загроза її розкриття зумовлює виникнення для всіх персонажів ситуації випробовування. І Нора протягом усього свого «лялькового» життя перебуває в стадії очікування, про що свідчить спочатку сподівання, що можна виправити минуле, потім втрата надії, наростання тривоги, одчайдушні зусилля перешкодити чоловікові дізнатися правду. На мою думку, Ібсен не випадково назвав свою п’єсу «Ляльковий дім», оскільки уже в цьому символі містилася вказівка на те, що в основу конфлікту буде покладено проблему фальші, зруйнованих ілюзій, невідповідності зовнішнього і внутрішнього.
Тим часом події набувають дедалі більш драматичного і навіть трагічного характеру. Нільс Крогстад, який допоміг Норі дістати гроші нечесним шляхом, починає шантажувати її, сподіваючись хоча б за допомогою Нори утриматись на посаді, з якої його Хельмер збирається звільнити. В іншому випадку він загрожує розповісти всю правду, і тоді Торвальд через злочин Нори може втратити все, а головне — репутацію і посаду директора банку.
Коли діти знову з’являються в кімнаті, перед ними вже інша Нора. Вона гарячково прикрашає ялинку — символ Різдва, домашнього світу і затишку, намагаючись зберегти своє вогнище єдиним відомим їй способом: «Сюди свічки, сюди квіти… Огидний чоловік… Дурниці, дурниці, дурниці!Нічого такого не може статися! Ялинка буде чудова. Я все зроблю, як ти любиш, Торвальде… Буду співати тобі, танцювати…» Її єдина турбота — догодити Торвальдові, зробити так, щоб він її не розлюбив.
Водночас жінка усвідомлює, що її становище просто безвихідне. Вона навіть збирається вкоротити собі віку, адже Хельмер, говорячи про тих, хто збився з праведного шляху, зауважує: «Я відчуваю фізичну відразу до таких людей». А ще чоловік Нори говорить про «облудних матерів», що «отруюють своїх дітей брехнею і лицемірством», і жінка, яку гнітить її провина, просить Анну-Марію не пускати до неї дітей.
Нора в розпачі, вона постійно шукає виходу з ситуації, що виникла, і навіть звертається по допомогу до друга родини лікаря Ранка, який таємно її кохає. Однак історія з Ранком закінчується трагічно (він помирає), натомість у життя Крогстада автор несподівано вводить у дію звичайне диво: він нарешті зустрів своє давнє кохання і готовий відмовитися від шантажу. Утім, листа, адресованого Хельмеру, з поштової скриньки забрати уже не може.
Дізнавшись про все, Хельмер надзвичайно обурений і… переляканий за власне благополуччя. Навіть з’ясувавши мотиви вчинку Нори, для нього очевидна тільки її провина, при цьому він аж ніяк не бажає жертвувати собою, як це робила дружина заради нього. Як бачимо, у житті Нори дива не сталося. І навіть те, що Крогстад відмовляється від своїх вимог і повертає вексель Нори (про це Хельмер дізнається з другого листа) зовсім не означає омріяного порятунку. Принаймні для Нори, оскільки у Хельмера настрій після цієї звістки миттєво покращується: вони врятовані!
Цікаво, що в цей момент чоловік навіть не здогадується про те, наскільки Нора в ньому розчарована. Жінка вже остаточно переконалася, що для свого чоловіка вона назавжди залишиться тільки пташкою, «білочкою», лялечкою-дружиною, з якою приємно бавитися і якій приємно дарувати солодощі.
І Нора виносить остаточний вирок своєму подружньому життю: «Я побачила, що ти не той, за кого я тебе вважала», — говорить вона Торвальду. У фіналі лунає гуркіт дверей — Нора залишає свій будинок. На питання ж приголомшеного Торвальда, чи повернеться вона, Нора відповідає: «Для цього має статися диво-дивне, щоб спільне життя по-справжньому стало шлюбом».
На мою думку, Нора наважується не просто на сміливий, а навіть скандальний для свого часу крок — стати особистістю наперекір суспільству. Вона не бажає більше бути іграшкою, лялькою, не здатною мислити, вона не хоче, щоб з нею грали. Щоправда, основний конфлікт у цій драмі все одно не вирішено — п’єса закінчується відкритим фіналом. Ми знаємо лише, що Нора пішла з сім’ї. Але що чекає на неї попереду? Мабуть, ми самі повинні знайти відповідь на це питання.
