М. Некрасов як «співець страждань народних», перегуки з Т. Шевченком

Існує багато характеристик творчості М. Некрасова, однак усі їх можна вміс­тити у двох словах: Некрасов — народний поет. І не тільки тому, що він писав про народ, а й тому, що через нього говорив сам народ. Звідси й всі особливості його поезії: герої, теми, образи, рими. Спадкоємець Пушкіна і Лєрмонтова, він зблизив поезію з життям народу, обравши за основну тему народних страждань.

Некрасов був першим, хто настільки відверто й різко зобразив убоге й заби­те російське село. Некрасовська муза — «муза помсти і суму», яка протестує проти безправ’я і водночас співчуває усім гнобленим. У центрі уваги поета — тяжка доля селян, бурлак, солдатів. Загалом, тема народного горя проходить че­рез усю творчість поета.

Так, у «Роздумах біля парадного під’їзду» Некрасов створює узагальнений об­раз народу, що потерпає через безправ’я. Він пише: «Де народ, там і стогін». Сум і гнів — ці почуття супроводжують читачів вірша Некрасова. Навіть коли побіж­но читаєш «Роздуми біля парадного під’їзду», стає зрозуміло, що автор спеціаль­но виводить разючий контраст двох світів: з одного боку — «власник розкішних палат», з іншого — знедолені бідолахи. Презирство вельможі до народу доволі від­чутно у двох неповних рядках: «... Жени! Наш не любить рваної черні!» І не важ­ливо, що ходоки прийшли з далекої губернії, сподіваючись хоча б тут знайти допомогу чи захист. Швейцар їх не пустив — і вони йдуть. І ця приголомшлива, ледь не вроджена покірливість, що є доленосною для всього народу, справді вражає.

Поет відкрито говорить: народу не варто сподіватися порятунку від сильних світу цього, тому що «щасливі глухі до добра». Народ має сам подбати про свою долю. Однак ще нескоро люди збагнуть цю істину. Важливо і те, що у цих прохачів із народу є ще дещо спільне, що посилює трагізм оповіді, — «хрест на шиї і кров на ногах» (хоч хрест був у кожного селянина, але тут він ніби один на всіх). На мою думку, у цих трьох постатях Некрасов дав образ-уособлення всього тогочас­ного села — бідного, знедоленого, що покірно несе свій тяжкий хрест.

Поет щиро співчуває селянам, особливо ж селянкам: жіноча доля, як виявляється, ще важча за чоловічу. Так саме «в’яне до часу» героїня іншого відомого вірша «Трійка». Цей твір також побудований на яскравому контрасті. Дівчина-селянка така гарна, що на неї задивитися можна, однак у майбутньому на неї чекає тяжка доля: «з рабом повінчатися», «бути матір’ю сина-раба», «до гроба рабу коритися». Дівчина, у якої «волосся чорне, як ніч», а погляд сповнений ча­рівливої таємничості, незабаром перетвориться на покірливу істоту, а на обличчі її навічно застигне «вираз тупого терпіння і безглуздий, вічний переляк». Фартух у творі — символ постійної тяжкої роботи, виконувати яку до самої смерті приречена ця молода дівчина. Але поки цей час не настав, героїня ще має мож­ливість «посвяткувати досхочу». Однак передбачення майбутнього дуже пригнічують поета, оскільки він знає напевне: ці веселощі надто нетривалі…

Вірші Некрасова явно перегукуються з поезією Т. Шевченка, адже творчість обох митців була для народу і про народ — його болі, думки, сподівання. Звичайно, їхня поезія не могла залишити людей байдужими, спонукаючи їх дума­ти, думати, думати. Рання смерть Шевченка надзвичайно вразила Некрасова, і він написав згодом вірш «На смерть Шевченка».

Глибоко відчувши біль колишнього кріпака, Некрасов зумів описати те нездоланне прагнення свободи, яке ніколи не полишало українського поета. Некрасова захоплює талант Шевченка, особливо ж незламна сила духу і та завзя­тість, із якою український поет ішов до волі через тюрми й каземати. Утім, коли нібито настав час радіти й творити, життя Великого Кобзаря обірвалося. Аби підкреслити всю глибину цієї втрати, Некрасов обриває й останніх два рядки вірша. Поет наголошує на обраності українського поета — співця народного, якому, як іронічно зауважує автор, позаздрив сам Бог.

М. Некрасов став першим у російській літературі поетом, що описав у своїх творах народні страждання. Поет, що писав для народу, про народ і в ім’я наро­ду, присвятив свої вірші «мільйонам ніколи не зображуваних живих істот, що благали про добрий погляд». І творчість його стала неповторною.