«Характеристика Олександра Македонського»
План:
1)Чому його вважають історичною особою
2)Які риси характеру допомогли йому досягти своєї мети, а які заважали
3) Якою була мета його життя чи досяг він її
4) Як ви вважаєте, чи гідний похвали цей діяч.
Олександр Македонський без усякого сумніву є однією із самих видатних осіб свого часу. Він народився приблизно у 356 році до нашої ери і з дитинства виховувався відомим філософом Аристотелем. Це був геніальний полководець, до того ж не менш талановитий та видатний політик і адміністратор. Засновник великої держави, що охоплювала Грецію, Македонію, Єгипет та завойовану Перську імперію, його по праву можна вважати історичною особою. Походи Олександра Македонського позитивно вплинули на розвиток античної культури і науки і залишили свій вагомий відбиток історії всього людства.
Олександр Македонський не володів богатирським здоров’ям, але любив рухливі ігри, брав участь у військових змаганнях, в яких виявляв неабияку спритність і вміння. Честолюбний, він з раннього дитинства відчував себе спадкоємцем царя, вів себе як цар, умів керувати людьми і мріяв тільки про одне – про завоювання світу. У пам’яті людей він залишився великим полководцем, завойовником світу.
Його батько, цар Македонії Філіп, хотів, щоб його син Олександр був гідним спадкоємцем, щоб він виріс мужнім і хоробрим воїном, став видатним полководцем. Він брав його з собою в походи, навчав володінню зброєю, командуванню загонами. Він дав синові хорошу освіту. В якості вчителя Філіп запросив наймудрішого філософа Греції Аристотеля. Своїми розповідями про Всесвіт, про різні чудеса світу, про фізичні властивості природи і людської натури Аристотель зародив у честолюбному юнаку мрію про завоювання всього світу. В епоху суцільних війн правителі тих часів тільки й робили, що відправлялися в походи, щоб захопити чужі землі, поневолити людей, привласнити їх багатства, примусити працювати на себе. Сучасники помічали, що Олександр багато в чому виявляв впертість.
Якщо він сердився, то міг накоїти дурниць, але якщо йому розумно пояснювали ситуацію, то він поступав по розуму. Відомий грецький письменник і історик Плутарх у своєму «Порівняльному життєпису» дав такий опис його зовнішнього вигляду: «У зрілому віці Олександр був високим, статним, мав світле кучеряве волосся. У нього була біла шкіра, червонуваті груди й обличчя. Здавалося, що у нього завжди була підвищена температура. Олександр вмів цінувати прекрасне, відрізнявся благородством і щедрістю, але надмірна слава і загальне поклоніння змінили його характер, в останні роки він зробився властолюбним, підозрілим ». Вміння керувати людьми, честолюбство та наполегливість, а також благородство і щедрість завжди допомагали Олександру досягати своєї мети, а ось властолюбство та підозрілість, навпаки, заважали цьому.
Вже в 16 років Олександру довелося проявити свої навички правителя, коли він залишився в Македонії за батька, який пішов з військом у похід на облогу Візантії. І правив Олександр жорстко, твердо, зумів придушити повстання фракійського племені, яке хотіло вирватися з-під впливу Македонії. Через два роки Олександр виявив вже навички полководця і проявив особисту мужність.
У битві при Херонеї в 338 році до нашої ери батько доручив йому очолити кінноту лівого крила македонського війська, що воювало проти об’єднаної армії Афін і Фів. І Олександр проявив себе воєначальником, який добре розуміє ситуацію – в потрібну хвилину він з кіннотою кинувся допомагати центральній фаланзі, очолюваної батьком. І греки перемогли.
Філіп радів успіхам свого сина. З цього дня Олександр вивчав основи ведення бою, дії головної бойової групи – знаменитої македонської фаланги, що рухалася в кілька шеренг з виставленими вперед важкими і довгими списами. Об фалангу розбивалася кіннота, а вона була запорукою перемоги. Коли Олександру виповнилося 20 років, Філіпа підступно вбив один з його наближених. Так Олександр став повноправним царем Македонії.
Після завоювання Персії Олександр рушив до Єгипту і швидко звільнив його від перського панування. На узбережжі Середземного моря він заснував місто і назвав його Олександрією. Але його головний супротивник Дарій III не заспокоївся, зібрав майже мільйонну армію, привернув бойових слонів, проти знаменитої македонської фаланги приготував 200 колісниць з укріпленими на них гострими списами і серпами. На ці колісниці Дарій покладав особливі надії і зробив їх ударною силою свого війська. Він готовий був виступити проти македонян.
Вирішальна битва відбулася біля руїн древньої столиці ассірійців Ніневії. Занадто велика кількість персів загинула. Дарій не міг керувати військом. Слони йому не допомогли. Олександр же з кіннотою рвався до його колісниці. Дарію довелося збігти, але його колісниця не могла виїхати через велике скупчення трупів. Тоді він скочив на коня, який втратив вершника, і втік з поля бою. Олександр Македонський як переможець з тріумфом увійшов до Вавилону. Після перемоги над персами він не став повертатися на батьківщину, рушив до Індії. У битві на річці Гідасп в 326 році до нашої ери він переміг військо індійського царя Пора. І хоча Пор здався, Олександр визнав його силу та розум і запропонував йому дружбу. Він додав до його територій нові і залишив командувати індами.
Олександр хотів дійти до Світового океану, але тут збунтувалося його військо. Македоняни не хотіли більше воювати, вони вимагали повернення на батьківщину. Вони звинувачували свого царя в надмірній жадобі до багатства і слави. Олександру Македонському довелося поступитися, хоча він завоював тільки половину світу і мріяв про більше. У Олександра були грандіозні плани, він думав побудувати через пустелю Сахару дорогу, викопати вздовж неї колодязі. Але несподівана хвороба звалила молодого полководця. Передбачається, що це була лихоманка. Лікарі не змогли йому допомогти. Він швидко згасав. Після смерті його тіло доставили в Олександрію, де з великими почестями поховали в золотій труні.
За свій короткий вік Олександр Македонський став вдатним і талановитим полководцем, який своїми перемогами вплинув на подальшій хід історії. Незважаючи на те, що будь-які війни взагалі нікому не приносять щастя, але своїми походами Олександр заслужив похвали від своїх нащадків та вплинув на хід історії людства.
1)Чому його вважають історичною особою
2)Які риси характеру допомогли йому досягти своєї мети, а які заважали
3) Якою була мета його життя чи досяг він її
4) Як ви вважаєте, чи гідний похвали цей діяч.
Олександр Македонський без усякого сумніву є однією із самих видатних осіб свого часу. Він народився приблизно у 356 році до нашої ери і з дитинства виховувався відомим філософом Аристотелем. Це був геніальний полководець, до того ж не менш талановитий та видатний політик і адміністратор. Засновник великої держави, що охоплювала Грецію, Македонію, Єгипет та завойовану Перську імперію, його по праву можна вважати історичною особою. Походи Олександра Македонського позитивно вплинули на розвиток античної культури і науки і залишили свій вагомий відбиток історії всього людства.
Олександр Македонський не володів богатирським здоров’ям, але любив рухливі ігри, брав участь у військових змаганнях, в яких виявляв неабияку спритність і вміння. Честолюбний, він з раннього дитинства відчував себе спадкоємцем царя, вів себе як цар, умів керувати людьми і мріяв тільки про одне – про завоювання світу. У пам’яті людей він залишився великим полководцем, завойовником світу.
Його батько, цар Македонії Філіп, хотів, щоб його син Олександр був гідним спадкоємцем, щоб він виріс мужнім і хоробрим воїном, став видатним полководцем. Він брав його з собою в походи, навчав володінню зброєю, командуванню загонами. Він дав синові хорошу освіту. В якості вчителя Філіп запросив наймудрішого філософа Греції Аристотеля. Своїми розповідями про Всесвіт, про різні чудеса світу, про фізичні властивості природи і людської натури Аристотель зародив у честолюбному юнаку мрію про завоювання всього світу. В епоху суцільних війн правителі тих часів тільки й робили, що відправлялися в походи, щоб захопити чужі землі, поневолити людей, привласнити їх багатства, примусити працювати на себе. Сучасники помічали, що Олександр багато в чому виявляв впертість.
Якщо він сердився, то міг накоїти дурниць, але якщо йому розумно пояснювали ситуацію, то він поступав по розуму. Відомий грецький письменник і історик Плутарх у своєму «Порівняльному життєпису» дав такий опис його зовнішнього вигляду: «У зрілому віці Олександр був високим, статним, мав світле кучеряве волосся. У нього була біла шкіра, червонуваті груди й обличчя. Здавалося, що у нього завжди була підвищена температура. Олександр вмів цінувати прекрасне, відрізнявся благородством і щедрістю, але надмірна слава і загальне поклоніння змінили його характер, в останні роки він зробився властолюбним, підозрілим ». Вміння керувати людьми, честолюбство та наполегливість, а також благородство і щедрість завжди допомагали Олександру досягати своєї мети, а ось властолюбство та підозрілість, навпаки, заважали цьому.
Вже в 16 років Олександру довелося проявити свої навички правителя, коли він залишився в Македонії за батька, який пішов з військом у похід на облогу Візантії. І правив Олександр жорстко, твердо, зумів придушити повстання фракійського племені, яке хотіло вирватися з-під впливу Македонії. Через два роки Олександр виявив вже навички полководця і проявив особисту мужність.
У битві при Херонеї в 338 році до нашої ери батько доручив йому очолити кінноту лівого крила македонського війська, що воювало проти об’єднаної армії Афін і Фів. І Олександр проявив себе воєначальником, який добре розуміє ситуацію – в потрібну хвилину він з кіннотою кинувся допомагати центральній фаланзі, очолюваної батьком. І греки перемогли.
Філіп радів успіхам свого сина. З цього дня Олександр вивчав основи ведення бою, дії головної бойової групи – знаменитої македонської фаланги, що рухалася в кілька шеренг з виставленими вперед важкими і довгими списами. Об фалангу розбивалася кіннота, а вона була запорукою перемоги. Коли Олександру виповнилося 20 років, Філіпа підступно вбив один з його наближених. Так Олександр став повноправним царем Македонії.
Після завоювання Персії Олександр рушив до Єгипту і швидко звільнив його від перського панування. На узбережжі Середземного моря він заснував місто і назвав його Олександрією. Але його головний супротивник Дарій III не заспокоївся, зібрав майже мільйонну армію, привернув бойових слонів, проти знаменитої македонської фаланги приготував 200 колісниць з укріпленими на них гострими списами і серпами. На ці колісниці Дарій покладав особливі надії і зробив їх ударною силою свого війська. Він готовий був виступити проти македонян.
Вирішальна битва відбулася біля руїн древньої столиці ассірійців Ніневії. Занадто велика кількість персів загинула. Дарій не міг керувати військом. Слони йому не допомогли. Олександр же з кіннотою рвався до його колісниці. Дарію довелося збігти, але його колісниця не могла виїхати через велике скупчення трупів. Тоді він скочив на коня, який втратив вершника, і втік з поля бою. Олександр Македонський як переможець з тріумфом увійшов до Вавилону. Після перемоги над персами він не став повертатися на батьківщину, рушив до Індії. У битві на річці Гідасп в 326 році до нашої ери він переміг військо індійського царя Пора. І хоча Пор здався, Олександр визнав його силу та розум і запропонував йому дружбу. Він додав до його територій нові і залишив командувати індами.
Олександр хотів дійти до Світового океану, але тут збунтувалося його військо. Македоняни не хотіли більше воювати, вони вимагали повернення на батьківщину. Вони звинувачували свого царя в надмірній жадобі до багатства і слави. Олександру Македонському довелося поступитися, хоча він завоював тільки половину світу і мріяв про більше. У Олександра були грандіозні плани, він думав побудувати через пустелю Сахару дорогу, викопати вздовж неї колодязі. Але несподівана хвороба звалила молодого полководця. Передбачається, що це була лихоманка. Лікарі не змогли йому допомогти. Він швидко згасав. Після смерті його тіло доставили в Олександрію, де з великими почестями поховали в золотій труні.
За свій короткий вік Олександр Македонський став вдатним і талановитим полководцем, який своїми перемогами вплинув на подальшій хід історії. Незважаючи на те, що будь-які війни взагалі нікому не приносять щастя, але своїми походами Олександр заслужив похвали від своїх нащадків та вплинув на хід історії людства.
