Чи можна вважати книгу «Портрет Доріана Грея» аморальною?
Оскар Уайльд – відомий письменник, який порушує у своїх творах досить складні філософсько-етичні і моральні проблеми. Одним з найвідоміших його творів є роман «Портрет Доріана Грея», написаний у 1890 році. Цю книгу деякі люди вважають аморальною, а інші навпаки. Це ще раз доводить всю парадоксальність твору і дає читачу можливість самостійно обрати для себе те, що він почерпне з прочитаного.
Після виходу роману друком, навколо нього розгорнулась велика дискусія. Критики почали звинувачувати автора у неправильному світобаченні і порушенні давно встановлених у суспільстві моральних норм, на що Оскар Уайльд відповів, що кожен читач бачить у ліричному герої не його гріхи, а в першу чергу свої: «Які в Доріана гріхи – ніхто не знає. Той, хто знаходить їх, – приносить їх з собою». Таким чином автор звернув увагу на головний конфлікт роману, та на можливість його розв’язання.
Особливу роль у вирішенні цього конфлікту відіграє портрет Доріана, який можна вважати рівноправним головним героєм роману, так як вся сюжетна лінія розгортається навколо нього. Саме портрет відображає у собі процес морального падіння Доріана. Погані вчинки та думки головного героя руйнують його неймовірну красу, але це, за щасливим випадком, відображається до певного часу тільки на портреті, що залишає Доріана безкарним і розв’язує йому руки до наступних проступків. Але поряд із цією явною аморальністю у творі яскраво простежується і роль спостерігача, яку не можна вважати більш виваженою і правильною в порівнянні з головним героєм. Мова йде про лорда Генрі, який постійно говорить речі, що суперечать здоровому глузду та моралі, і ми не можемо вважати, що його виправданням є бездіяльність. Саме під впливом цієї людини Доріан став на слизьку стежку і перетворив все своє життя на низку аморальних вчинків. Головний герой твору намагається поставити себе над усіма іншими людьми, користуючись нагодою, що його краса «вічна». Але ж не забуваймо, що його душа від цього з кожним днем стає все потворнішою, і портрет разом з нею. Таким чином Оскар Уайльд на прикладі історії життя та смерті Доріана Грея, а також його «вчителя» лорда Генрі засуджує індивідуалізм, гедонізм та моральний нігілізм, що надає нам підставу стверджувати саме про високу мораль твору. І про це ще раз свідчить головна думка твору – вбивати совість безкарно не можна.
Отже, історія висвітлена у романі Оскара Уайльда є повчальною. Усі вчинки Доріана Грея для читача є справжніми уроками і застереженнями. Тому я погоджуюсь із словами Оскара Уайльда, що знаходяться у передмові до роману: «Немає книг моральних, або аморальних. Є книги добре написані або погано написані. Ото й усе».
Після виходу роману друком, навколо нього розгорнулась велика дискусія. Критики почали звинувачувати автора у неправильному світобаченні і порушенні давно встановлених у суспільстві моральних норм, на що Оскар Уайльд відповів, що кожен читач бачить у ліричному герої не його гріхи, а в першу чергу свої: «Які в Доріана гріхи – ніхто не знає. Той, хто знаходить їх, – приносить їх з собою». Таким чином автор звернув увагу на головний конфлікт роману, та на можливість його розв’язання.
Особливу роль у вирішенні цього конфлікту відіграє портрет Доріана, який можна вважати рівноправним головним героєм роману, так як вся сюжетна лінія розгортається навколо нього. Саме портрет відображає у собі процес морального падіння Доріана. Погані вчинки та думки головного героя руйнують його неймовірну красу, але це, за щасливим випадком, відображається до певного часу тільки на портреті, що залишає Доріана безкарним і розв’язує йому руки до наступних проступків. Але поряд із цією явною аморальністю у творі яскраво простежується і роль спостерігача, яку не можна вважати більш виваженою і правильною в порівнянні з головним героєм. Мова йде про лорда Генрі, який постійно говорить речі, що суперечать здоровому глузду та моралі, і ми не можемо вважати, що його виправданням є бездіяльність. Саме під впливом цієї людини Доріан став на слизьку стежку і перетворив все своє життя на низку аморальних вчинків. Головний герой твору намагається поставити себе над усіма іншими людьми, користуючись нагодою, що його краса «вічна». Але ж не забуваймо, що його душа від цього з кожним днем стає все потворнішою, і портрет разом з нею. Таким чином Оскар Уайльд на прикладі історії життя та смерті Доріана Грея, а також його «вчителя» лорда Генрі засуджує індивідуалізм, гедонізм та моральний нігілізм, що надає нам підставу стверджувати саме про високу мораль твору. І про це ще раз свідчить головна думка твору – вбивати совість безкарно не можна.
Отже, історія висвітлена у романі Оскара Уайльда є повчальною. Усі вчинки Доріана Грея для читача є справжніми уроками і застереженнями. Тому я погоджуюсь із словами Оскара Уайльда, що знаходяться у передмові до роману: «Немає книг моральних, або аморальних. Є книги добре написані або погано написані. Ото й усе».
