«Характеристика англійського суспільства» За романом Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»
Роман видатного англійського письменника Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста» можна по праву вважати першим твором цього видатного письменника на соціальну тему. В ньому набагато ясніше, ніж у першому романі «Записки Піквікського клубу», написаному на замовлення, проглядають протиріччя тогочасної англійської дійсності. Діккенс писав: «Сувора правда була першочерговим завданням моєї книги».
Вже у передмові до твору письменник проголошує себе реалістом. Але майже одразу Ч. Діккенс робить протилежну заяву і пише: «Мені ще далеко не ясно, чому урок найчистішого добра не може бути витягнутий з самого мерзенного зла. Я завжди вважав зворотне твердою і непохитною істиною… Я хотів продемонструвати на маленькому Олівері, як принцип добра завжди в кінці кінців торжествує, незважаючи на самі несприятливі обставини і важкі перешкоди». Протиріччя, яке можна побачити у цій заяві автора «Пригод Олівера Твіста», виходить з протиріччя, яке було притаманне світогляду Діккенса на початковому етапі його творчої діяльності.
У романі «Пригоди Олівера Твіста» письменник намагається відобразити дійсність «такою, яка вона є», але в той же час відмовляється від об’єктивної логіки життєвих процесів і фактів та намагається ідеалізувати закони життя. Переконаний реаліст, він не може повністю відмовитися від своїх художніх задумів. Боротися з тією чи іншою соціальною несправедливістю для Ч. Діккенса завжди означало виховувати і переконувати. Кращим і найкоротшим шляхом до гуманної організації тогочасного суспільства і встановлення порозуміння між людьми письменник щиро вважав правильне виховання людини. Він вірив, що в душах людей може восторжествувати добрий початок, адже більшість з них природно тягнеться не до зла, а до добра.
Але довести, що добро завжди перемагає зло і при цьому реалістично відобразити англійське суспільство в рамках складних протиріч тогочасної епохи Ч. Діккенс, звичайно ж, не міг. Для здійснення такого суперечливого завдання, яке поставив перед собою письменник, йому прийшлося використати оригінальний творчий метод, який гармонійно з’єднав елементи романтизму і реалізму.
На початку роботи над романом Ч. Діккенс планував показати «жалюгідну дійсність лондонського Істсайду – найбідніших кварталів міста», а також створити реалістичну картину злочинного Лондона і злодійських кубел. Але під час роботи цей задум поступово розширився. У романі письменник відобразив різні сторони життя англійського суспільства і торкнувся важливих проблем, що були актуальні для того часу.
Часи, в які Ч. Діккенс збирав матеріал для «Пригод Олівера Твіста», були періодом боротьби навколо «Закону про бідних», опублікованого ще в 1834 році. Відповідно з цим законом в Англії створювалася мережа спеціальних робітних будинків, призначених для довічного утримання представників найбідніших верств населення і сиріт. На сторінках роману автор рішуче засудив це жахливе створення поновної буржуазії. Крім того, Ч. Діккенс досить яскраво і відверто передав злочини, злидні і увесь той бруд, що панував в нетрях Лондона, а також створив досить характерні образи представників англійського суспільства, що опустилися на саме «дно». В сприйнятті молодого Ч. Діккенса, мешканці нетрів Бейтс, Доджер, Сайкс і Фейджин, які в романі представляли злодійський Лондон, являли соболю неминуче зло, якому автор намагався протиставити свою проповідь добра.
Досить реалістичне зображення мешканців лондонського «дна» в романі «Пригоди Олівера Твіста» забарвлюється мелодраматичними, а інколи і романтичними відтінками. І хоча на сторінках роману ще відсутній пафос викриття, направлений проти тогочасних суспільних умов, що породжують порок, вже добре видно, проти яких негативних явищ автор налаштований вкрай категорично. І яка б не була оцінка письменником суспільних явищ, зображення нетрів і образи їх окремих мешканців виступають суворим обвинуваченням проти усієї суспільної системи, продуктом відносин в якій є злочинність і злидні.
Сила роману Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста» не в тому, що історія хлопчика-сироти благополучно завершується, а втому, на якому соціальному тлі розгортається оповідь про Олівера та інших персонажів твору. За словами В. Г. Бєлінського, «переваги роману полягають у «вірності дійсності», а недолік лише один – розв’язка на манер чутливих романів минулих десятиліть».
Вже у передмові до твору письменник проголошує себе реалістом. Але майже одразу Ч. Діккенс робить протилежну заяву і пише: «Мені ще далеко не ясно, чому урок найчистішого добра не може бути витягнутий з самого мерзенного зла. Я завжди вважав зворотне твердою і непохитною істиною… Я хотів продемонструвати на маленькому Олівері, як принцип добра завжди в кінці кінців торжествує, незважаючи на самі несприятливі обставини і важкі перешкоди». Протиріччя, яке можна побачити у цій заяві автора «Пригод Олівера Твіста», виходить з протиріччя, яке було притаманне світогляду Діккенса на початковому етапі його творчої діяльності.
У романі «Пригоди Олівера Твіста» письменник намагається відобразити дійсність «такою, яка вона є», але в той же час відмовляється від об’єктивної логіки життєвих процесів і фактів та намагається ідеалізувати закони життя. Переконаний реаліст, він не може повністю відмовитися від своїх художніх задумів. Боротися з тією чи іншою соціальною несправедливістю для Ч. Діккенса завжди означало виховувати і переконувати. Кращим і найкоротшим шляхом до гуманної організації тогочасного суспільства і встановлення порозуміння між людьми письменник щиро вважав правильне виховання людини. Він вірив, що в душах людей може восторжествувати добрий початок, адже більшість з них природно тягнеться не до зла, а до добра.
Але довести, що добро завжди перемагає зло і при цьому реалістично відобразити англійське суспільство в рамках складних протиріч тогочасної епохи Ч. Діккенс, звичайно ж, не міг. Для здійснення такого суперечливого завдання, яке поставив перед собою письменник, йому прийшлося використати оригінальний творчий метод, який гармонійно з’єднав елементи романтизму і реалізму.
На початку роботи над романом Ч. Діккенс планував показати «жалюгідну дійсність лондонського Істсайду – найбідніших кварталів міста», а також створити реалістичну картину злочинного Лондона і злодійських кубел. Але під час роботи цей задум поступово розширився. У романі письменник відобразив різні сторони життя англійського суспільства і торкнувся важливих проблем, що були актуальні для того часу.
Часи, в які Ч. Діккенс збирав матеріал для «Пригод Олівера Твіста», були періодом боротьби навколо «Закону про бідних», опублікованого ще в 1834 році. Відповідно з цим законом в Англії створювалася мережа спеціальних робітних будинків, призначених для довічного утримання представників найбідніших верств населення і сиріт. На сторінках роману автор рішуче засудив це жахливе створення поновної буржуазії. Крім того, Ч. Діккенс досить яскраво і відверто передав злочини, злидні і увесь той бруд, що панував в нетрях Лондона, а також створив досить характерні образи представників англійського суспільства, що опустилися на саме «дно». В сприйнятті молодого Ч. Діккенса, мешканці нетрів Бейтс, Доджер, Сайкс і Фейджин, які в романі представляли злодійський Лондон, являли соболю неминуче зло, якому автор намагався протиставити свою проповідь добра.
Досить реалістичне зображення мешканців лондонського «дна» в романі «Пригоди Олівера Твіста» забарвлюється мелодраматичними, а інколи і романтичними відтінками. І хоча на сторінках роману ще відсутній пафос викриття, направлений проти тогочасних суспільних умов, що породжують порок, вже добре видно, проти яких негативних явищ автор налаштований вкрай категорично. І яка б не була оцінка письменником суспільних явищ, зображення нетрів і образи їх окремих мешканців виступають суворим обвинуваченням проти усієї суспільної системи, продуктом відносин в якій є злочинність і злидні.
Сила роману Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста» не в тому, що історія хлопчика-сироти благополучно завершується, а втому, на якому соціальному тлі розгортається оповідь про Олівера та інших персонажів твору. За словами В. Г. Бєлінського, «переваги роману полягають у «вірності дійсності», а недолік лише один – розв’язка на манер чутливих романів минулих десятиліть».
