Чайна церемонія як окремий образ у повісті Я Кавабати Тисяча журавлів
Що більше я знайомлюся з японським мистецтвом, то переконливішою стає для мене одна проста думка, що все мистецтво створювалося з єдиною метою — спонукати людину до мислення. Мислення у Японії — це своєрідний культ. Короткі вірші писалися так, що їх обов’язково слід домислити. Малюнками на шовку та порцеляні мало просто милуватися, треба розуміти хитре сплетіння візерунків і розгадати таємні знаки майстра чи художника. Навіть купа сірого каміння — це привід заглибитися у себе. Гори, дерева, квіти, водоспади і дзеркальні озера — все це сприяє відпочинку душі і глибокому філософському мисленню. Одним із видів японського мистецтва стала чайна церемонія. Витончений посуд, ароматний чай, безпомилковість послідовних рухів, а головне — атмосфера церемонії підштовхують до роздумів над життям, над досягненням досконалості у цьому світі. З початком чайної церемонії час ніби зупиняється і людина залишається насамоті з Космосом. Тому японці прискіпливо ставляться і до місця проведення чайної церемонії, і до того, хто її проводить. Таким вимогливим і зобразив свого героя Ясунарі Кавабата у повісті “Тисяча журавлів”.
Повість “Тисяча журавлів”, мабуть, і залишиться у моїй пам’яті як одна тривала чайна церемонія, під час якої проживаєш з героями ціле життя, під час якої вирують приховані від стороннього ока пристрасті і над усім цим панує велике прагнення осмислити все.
Герої повісті Кавабати — звичайні люди. Серед них: скромний конторський службовець Кікудзі, дві колишні коханки його покійного батька, дві дівчини Юкіко і Фуміко, котрі досконало оволоділи мистецтвом чайної церемонії. І, звичайно, впродовж усієї повісті відчувається присутність ще одного образу — прекрасної і загадкової Японії.
Ясунарі Кавабата є справжнім майстром у зображенні деталей. Вони дуже важливі і без їх детального опису не буде такого цілісного і всеохопливого сприйняття розповіді. Ось Кікудзі посадили на почесне місце у чайному павільйоні — поряд з токонома (заглибина у стіні, де вішають японську картину або каліграфічний напис на довгастій смужці шовку чи паперу). Ось Юкіко як господиня чайної церемонії готує для почесного гостя чай: “Робила все щиро, без жодної манірності. Від її стрункої постаті віяло благородством… Кікудзі здавалося, ніби навколо дівчини от-от закружляють невеличкі білі журавлики”. І знову підкреслюється важливість деталізації, адже юнак побачив уперше Юкіко, коли вона поспішала до храму на чайну церемонію і “несла в руці рожеве крепдешинове фурусікі (хустина, у яку зв’язували, як у вузлик, особисті речі) з вибитими на ньому білими журавлями”. І коли потім Кікудзі намагався пригадати Юкіко, то в уяві поставав лише розмитий образ або певні деталі одягу, але не обличчя.
Красивими є і деталі чайної церемонії. Чашки, виявляється, існують окремо для чоловіків і для жінок: “Дві чашки стояли перед ним, як дві душі — батькова і пані Оота”. Чашки були такі довершені, ніби поглинали усі гріхи померлих його батька й Ооти. А скільки роздумів навіяв у героя слід губної помади на “жіночій чашці”! Юнак почав думати, хто ж користувався тією чашкою відтоді, як її розписали, скільки губ до неї торкалося. Яка дивна доля буває у чайного посуду. Адже він переживає своїх власників, чиї долі залишили на ньому невидимий слід? І вкотре автор підкреслює, що церемонія налаштовує на думки про вічність. Устами свого героя Кавабата наголошує, що чайна церемонія є справжнім одкровенням і символізує чистоту людських помислів, а також не терпить жодних підробок: “От було б кумедно поставити перед гістьми не справжнє чайне начиння, а підробки!.. Чайна церемонія з підробками… Мені здається, наче в цьому павільйоні завжди витає запах цвілі й отруйних випарів. То, може, чайна церемонія з підробленим посудом розжене цю отруйну атмосферу. Після таких поминок я розпрощаюся з чайною церемонією…”
Сюжет “Тисячі журавлів” простий і зрозумілий. Адже не сюжет приваблює у творчості Кавабати, а правдивість життя, роздуми над сенсом існування усього живого і неживого на планеті, а ще — бажання шляхом осмислення хоча б трішечки очиститися, доторкнутися самому до краси і передати її людям. Трепетно і обережно, наче побоюючись розбити дорогу і вишукану порцелянову чашку — прекрасну, як сама Японія.
Повість “Тисяча журавлів”, мабуть, і залишиться у моїй пам’яті як одна тривала чайна церемонія, під час якої проживаєш з героями ціле життя, під час якої вирують приховані від стороннього ока пристрасті і над усім цим панує велике прагнення осмислити все.
Герої повісті Кавабати — звичайні люди. Серед них: скромний конторський службовець Кікудзі, дві колишні коханки його покійного батька, дві дівчини Юкіко і Фуміко, котрі досконало оволоділи мистецтвом чайної церемонії. І, звичайно, впродовж усієї повісті відчувається присутність ще одного образу — прекрасної і загадкової Японії.
Ясунарі Кавабата є справжнім майстром у зображенні деталей. Вони дуже важливі і без їх детального опису не буде такого цілісного і всеохопливого сприйняття розповіді. Ось Кікудзі посадили на почесне місце у чайному павільйоні — поряд з токонома (заглибина у стіні, де вішають японську картину або каліграфічний напис на довгастій смужці шовку чи паперу). Ось Юкіко як господиня чайної церемонії готує для почесного гостя чай: “Робила все щиро, без жодної манірності. Від її стрункої постаті віяло благородством… Кікудзі здавалося, ніби навколо дівчини от-от закружляють невеличкі білі журавлики”. І знову підкреслюється важливість деталізації, адже юнак побачив уперше Юкіко, коли вона поспішала до храму на чайну церемонію і “несла в руці рожеве крепдешинове фурусікі (хустина, у яку зв’язували, як у вузлик, особисті речі) з вибитими на ньому білими журавлями”. І коли потім Кікудзі намагався пригадати Юкіко, то в уяві поставав лише розмитий образ або певні деталі одягу, але не обличчя.
Красивими є і деталі чайної церемонії. Чашки, виявляється, існують окремо для чоловіків і для жінок: “Дві чашки стояли перед ним, як дві душі — батькова і пані Оота”. Чашки були такі довершені, ніби поглинали усі гріхи померлих його батька й Ооти. А скільки роздумів навіяв у героя слід губної помади на “жіночій чашці”! Юнак почав думати, хто ж користувався тією чашкою відтоді, як її розписали, скільки губ до неї торкалося. Яка дивна доля буває у чайного посуду. Адже він переживає своїх власників, чиї долі залишили на ньому невидимий слід? І вкотре автор підкреслює, що церемонія налаштовує на думки про вічність. Устами свого героя Кавабата наголошує, що чайна церемонія є справжнім одкровенням і символізує чистоту людських помислів, а також не терпить жодних підробок: “От було б кумедно поставити перед гістьми не справжнє чайне начиння, а підробки!.. Чайна церемонія з підробками… Мені здається, наче в цьому павільйоні завжди витає запах цвілі й отруйних випарів. То, може, чайна церемонія з підробленим посудом розжене цю отруйну атмосферу. Після таких поминок я розпрощаюся з чайною церемонією…”
Сюжет “Тисячі журавлів” простий і зрозумілий. Адже не сюжет приваблює у творчості Кавабати, а правдивість життя, роздуми над сенсом існування усього живого і неживого на планеті, а ще — бажання шляхом осмислення хоча б трішечки очиститися, доторкнутися самому до краси і передати її людям. Трепетно і обережно, наче побоюючись розбити дорогу і вишукану порцелянову чашку — прекрасну, як сама Японія.
