Мне дали имя при крещении — Анна (за творчістю А. Ахматової)

На зламі минулого і теперішнього століть, напередодні Жовтневої революції, в епоху, уражену двома світовими війнами, у Росії виникла і склалася одна з найзначніших у всій сучасній світовій літературі „жіноча” поезія — поезія Анни Ахматової. За висловом О. Коллонтай, Ахматова дала „цілу книгу жіночої душі”. Вона „вилила в мистецтві” складну історію жіночого характеру, виявилася відкривачем великої і невідомої до того в поезії царини. При цьому Ахматова завжди залишалася поетом традиційним, який поставив себе під стяг російської класики, насамперед Пушкіна.

„Велика земна любов” — от рушійний початок усієї її лірики. Вірші Ахматової — не просто роздуми про любов, не фрагментарні позначки, нотатки; гострота поетичного бачення поєднана з гостротою думки:

   Я на солнечном восходе

   Про любовь пою,

   На коленях в огороде

   Лебеду полю.

Але любов у віршах Ахматової не тільки щастя, дуже часто це страждання, муки, болісний, хворобливий злам душі. Почуття, саме по собі гостре і надзвичайне, одержує додаткову трагічну наповненість.

Вже в найперших віршах Ахматової живе не тільки любов-обожнювання. Вона часто переходить в іншу, любов-жалість:

   О нет, я не тебя любила,

   Палила сладостным огнем,

   Так обьясни,какая сила

   В печальном имени твоем.

Це співчуття, співпереживання, жалість робить вірші Ахматової справді народними, епічними. Крім того, у її віршах живе ще одна любов — до рідної землі, до Батьківщини, до Росії:

   Не с теми я, кто бросил землю

   На растерзание врагам,

   Их грубой лести я не внемлю,

   Им песен я своих не дам.

Любов до Батьківщини в Ахматової не предмет аналізу, міркувань або розрахунків. Буде вона — будуть життя, діти, вірші.

Анна Ахматова прожила довге, тяжке і щасливе життя. Хоча чи можна говорити так про жінку, чоловік якої був розстріляний, а син переходив із в’язниці до заслання, яка майже завжди жила в бідності й у бідності померла, пізнавши всі втрати, крім позбавлення Батьківщини?

Я думаю, що можна, тому що вона була поет: „Я не переставала писати вірші. Для мене в них — зв’язок мій з часом, із новим життям мого народу... Я щаслива, що жила в ці роки і бачила події, яким не було рівних”.