Співець із народу і для народу - за поезією С. О. Єсеніна

Кожне прізвище яскравих російських поетичних дарувань асоціюється з якими-небудь явищами, предметами, викликає певний настрій. Прізвище Єсеніна для мене — це любов, природа, пісня, це сила і ніжність, це дзеркальний відбиток нашої слов’янської душі, це суть нашого життя.

Дуже рано пішов із життя співець „страны березового ситца”, а вірші його усе звучать. То світлі і чисті, як джерело, то сумні і самотні, то дзвінкі і задерикуваті, то замислені і смутні. Широчінь степового роздолля, синь озер, шум зелених дібров, ліричні роздуми поета не лишають байдужим нікого, хто хоч раз перечитав вірші Єсеніна. Без нього я не мислю собі Росії. Сама рязанська земля народила такого генія, підняла його з глибин народного життя. Саме тут, на рязанській землі, він уперше побачив і пломінь зорі, і сріблястий місяць, і шелест очерету, і незвичайну небесну синь, і блакитну гладінь озер. Все це пізніше увійшло в поезію, вилилося в любов до російської землі. Немає, я думаю, на світі людини, яка б не знала і не любила Єсеніна. Його твори сповнені задушевності, одухотвореності, розчулюють до сліз.

   Там, где капустные грядки

   Красной водой поливает восход,

   Клененочек маленький матке

   Зеленое вымя сосет.

Єсенін — істинно народний поет. Але при всій легкості і співучості єсенінських віршів, їх мелодійності не можна сказати, що він „простий” для розуміння поет. Єсенінський ліризм захоплює мене; у його віршах увесь час змінюються барви, звуки, вони овіяні подихом природи і радісним щиросердечним настроєм поета.

   Только я в эту цветь, в зту гладь,

   Под тальянку веселого мая,

   Ничего не смогу пожелать,

   Все, как есть, без конца принимая.

Пейзажна лірика перейнята радісними і смутними тонами, поет передає нам свої почуття: він терпить, обурюється і живе світлими надіями. Єсенін дивиться на природу очима художника, під його пензлем на аркуші паперу оживають надзвичайні і виразні картини природи. Перед нами вимальовуються безкраї хмари, запашні квіти, дим білих яблунь. Ми чуємо приємні серцю звуки: „ручей волной гремучею песенки поет”, „звенят родные степи ковылем”, „звенит придорожными травами от озер водяной ветерок”. Природа в нього набуває людських рис, тому розділяє радощі і біль ліричного героя, живе з ним одним подихом. Тому така одухотвореність в образах: „словно белой косынкой повязалась сосна”, „пригорюнились девушки-ели”. У кожного з нас у душі свій образ великого поета і людини Сергія Єсеніна.

   Несказанное, синєє, нежное...

   Тих мой край после бурь, после гроз,

   И душа моя — поле безбрежное —

   Дышит запахом меда и роз.

Ніжно і дбайливо природа лікує людські душі, знімає напругу від робочого дня. Я сприймаю вірші поета піднесено — так, як вони впливають на мене. Вірші про природу звучать, як музика, зціляють мою душу, знімають тривогу і напругу, заспокоюють, коли мені дуже важко. В метушні повсякденного життя, у його безмежній проблематичності ми втрачаємо щось піднесене, духовне. Матеріальні проблеми ніби прибили цвяхами людей до землі, підрізали крила і, здається, — більше не злетіти, не ширяти над землею... Але в руках знову опиняється томик чудодійних віршів. І Єсенін начебто зупиняє нас: подивіться навколо себе, послухайте шум вітру в дібровах, шелест трави на луках, голос річкової хвилі...

   И снова я плыву, лечу куда-то

   Под гипнотическими чарами любви...

І усвідомлюю, в котрий уже раз, що Єсенін — співець від Бога, із народу і для народу. І вчора, і сьогодні, і завжди — „Єсеніна співають”...