Різноликість поезії С. Єсеніна

   У всего своя походка есть;

   Что приятно уху, что — для глаза.

   Если перс слагает плохо песнь,

   Значит, он вовек не из Шираза.

   С. Єсенін

Поезію Сергія Олександровича Єсеніна не можна назвати монотонною, вона скоріше різнолика. У різні етапи свого життя Єсенін вибирає абсолютно несхожі теми для своїх віршів.

У житті Єсеніна були періоди важких протиріч, глибокої душевної відчуженості, коли життя здавалося йому непоказним явищем. У цей період він писав про „черную жуть”, про „каменные руки”, про голос, який перетворюється в передсмертний крик. Але навіть у самих похмурих віршах є мрія про щастя. Сергій Єсенін ніколи не милується поганим, але завжди його болісно переживає:

   Я обманывать себя не стану,

   Налегла забота в сердце мглистом.

Незважаючи на душевне занепокоєння, у віршах Єсеніна проглядає милосердя, і співчуття, і любов до усього живого у світі.

Ранні вірші поета відрізняються повнотою звуків, запахів, барв. Навкруги — м’яка зелень полів, червоне світло зорі, голубіє небесний пісок, кадить черемховий дим. У його героїні „красной рюшкою по белу сарафан на подоле”.

Проста селянська хата, рідні місця, де пройшло дитинство, казково описуються у віршах:

   Полыхают зори, курятся туманы,

   Над резным окошком занавес багряный.

   Вьются паутины с золотой повети,

   Где-то мышь скребется в затворенной клети...

В поезії Єсеніна виявляється мужицька практичність. Природа для нього — багатство, яке чекає людських рук. Поет хоче не просто передати радість, яку він відчуває, коли знаходиться наодинці з природою. Він намагається донести до читача всю красоту і повноту життя:

   Сыплет черемуха снегом,

   Зелень в цвету и росе.

   В поле, склоняясь к побегам,

   Ходят грачи в полосе.

У радісних, здавалося б, віршах десь глибоко усередині затаївся біль, що загострює сприйняття краси.

Постійна риса поезії Сергія Єсеніна— нерозривний зв’язок із життям простого народу. Ця обставина доводить нам, що рідна земля була для нього джерелом поезії, наділила його народною мудрістю.

Громадянська війна, роки розрухи не змінили віри Єсеніна в його ідеали.

Перші повоєнні вірші були пройняті патріотизмом, бажанням змінити селянське життя на краще.

Наступ міста на сільське життя асоціюється з усім поганим:

   Город, город, ты в схватке жестокой

   Окрестил нас, как падаль и мразь.

У пізніх же віршах Єсеніна спостерігаються наскрізні образи. Поет любив, коли перший рядок повторюється як завершальний. У багатьох його віршах рядок стає схожим на морську хвилю, яка безупинно замінюється іншою:

   К черту я снимаю свой костюм английский...

   Нипочем мне ямы, нипочем мне кочки...

Час не владний над поезією Єсеніна. Особисто для мене вірші Єсеніна були і будуть зразком щирості, доброти і любові до усього живого. Мені здається, що від поезії Сергія Олександровича Єсеніна просто неможливо втомитися. Його поезія — це вічність!