Складність духовних шукань героїв Шукшина

   Добро — це добре діло, це важко,

   це не просто. Не хвалитеся добротою,

   не робіть хоч зла!

   В. Шукшин

Василь Шукшин — один із видатних російських письменників, акторів і режисерів. На мій погляд, саме йому вдалося втілити на сторінках оповідань характери простих російських людей, вихідців із народу. Шукшин до кінця своїх днів вірив, що саме народ, селянство несе в собі споконвічну мудрість і доброту. Тому герої письменника — це люди „у кирзових чоботях”, яких залишилося так мало і які усім нам дуже потрібні.

Основна тема оповідань В. Шукшина — духовні шукання людини. У житті кожного з нас рано чи пізно наступає переломний момент, коли потрібно вірно визначити свої основні життєві принципи й орієнтири. Саме в цей момент ми застаємо більшість героїв Шукшина. Я б виділила два основних шляхи, якими можуть піти люди. Перший, на мій погляд, найпростіший: жити заради матеріальних цінностей, а другий: жити, спілкуючись з народною мудрістю, заради Доброти, Честі і Правди.

Багато героїв Шукшина йдуть першим шляхом. Здавалося б, вибір зроблений, орієнтир знайдений, але чому ж тоді, читаючи оповідання „У профіль і анфас”, „Вірую”, „Чудик”, „Майстер” і багато інших, ми всією душею відчуваємо їдку тугу, якийсь душевний дискомфорт героїв. Автор вустами своїх героїв запитує нас: „Навіщо я живу?”

Невже ми приходимо в цей світ лише для того, щоб бути ситими, добре одягненими, мати дачу і машину? Адже все одно коли-небудь ми помремо і навіть пам’яті про нас не залишиться, тому що ми не лишили після себе нічого по-справжньому цінного.

Я думаю, що Шукшин першим відчув потреби нової людини, яка відкинула установку на ситість і намагається зробити життя краще. Автор показав нам на прикладі своїх героїв, що людям хочеться повного, насиченого життя не заради шматка хліба, а заради чогось більш піднесеного і духовного.

Єдине, чого не знають герої Шукшина: як домогтися такого життя і як ним жити. Недарма цих людей називають „чудиками”, вони дійсно не схожі на всіх інших, вони значно краще, духовно багатші. Проте їхнє життя — суцільні, безкінечні пошуки самого себе і цілі свого життя.

Шукшинський „чудик” — це тип душі, через яку проходить межа між прагненням жити насиченим життям і умінням ним жити.

По-моєму, Шукшину вдалося дуже точно передати у своїх оповіданнях тонкощі душі простої людини, складність його духовних шукань. Ідея оповідань Василя Шукшина полягає, на мій погляд, у необхідності свідомого виховання високої моральної культури, спираючись на вистражданий багатовіковий досвід народного життя, на істинно вічну мудрість.