В. Шевчук «Дім на горі» характеристика
В. Шевчук «Дім на горі» характеристика
Валерій Шевчук згадував про історію написання твору: «Книжку “Дім на горі” я писав мовби з кінця, тобто з другої, фольклорно-фантастичної частини “Голос трави”. Писалась вона поволі: спершу одне оповідання, котре я відкладав убік — хай вилежиться, тоді друге й так далі. Мав щастя, що мене тоді ціле десятиліття не друкували, отож міг собі дозволити таку розкіш — не поспішати. А коли згодом переглянув усі ті оповідання, побачив, що вони утворюють певну цілість. Мені збаглось видати її окремою книжкою, але, на щастя, ніхто не зважився її друкувати, і поки вона собі лежала, я відчув, що чогось їй бракує. І дописав тоді першу частину».
Валерій Шевчук назвав свій твір баладою, бо в ньому присутні фольклорні мотиви й фольклорна образність. Передусім фольклорно-фантастичне наповнення твору підтверджують тринадцять новел-притч Івана, який записує їх, щоб передати у спадок наступним поколінням свій життєвий досвід. У цих новелах поряд із людьми живуть повним життям сили природи. Грім, блискавка, веселка, мороз, вогонь, вода, повітря, пори року, птахи та звірі стають образами, подібними до людей. Цей уявний світ живе поруч із людьми, впливає на формування характерів героїв. Демонологічні образи стають втіленням того чи іншого стану людини, її доброго чи злого «я», перебувають у постійній боротьбі за душі героїв. З огляду на сказане, особливо цікавою видається легенда про старий дім на горі і його мешканців, яку сімнадцятилітній Галі розповіла її бабуся. Як тільки о сім’ї підростає дівчина, невідомо звідки з’являється якийсь чоловік-красень, намагається її звабити, а потім зникає в невідомому напрямку, залишивши по собі сина. Народжена поза шлюбом дитина (обов’язково хлопчик) ніколи не сидить вдома, бурлакує Й зникає невідомо куди. Якщо ж невідомий чоловік підніметься на гору до будинку й нап’ється з рук дівчини води, то вже її ніколи не покине, а в шлюбі народиться дівчинка, яка мусить знати стару легенду й берегтися звабника. Сірим птахом нізвідки спустився до Галі Анатоль, причарував дівчину поглядом своїх очей, білозубою посмішкою, міцними обіймами — і дівчина піддалася звабнику. Коли син виріс, Галя зустріла Володимира, який напився-гаки води з її рук і назавжди віддав їй своє серце. Настане час, і сірий птах-звабник спокушатиме її дочку Оксану…
Друга частина твору — це збірка окремих новел-притч, де діють демонічні сили: домовики, відьми, чорти, перелесники, злі духи. Це потойбіччя впливає на людину, змушує її діяти, боротися. Саме це робить увесь сюжет напруженим і динамічним. Сутність добра і зла письменник досліджує в оповіданнях-притчах «Відьма», «Чорна кума». У притчі «Панна сотниківна» автор розглядає проблему душевної роздвоєності людини: молода сотниківна чи у сні, чи наяву бачить страшні картини розгулу темних сил. Чорт спокушає її своїми можливостями й коханням, але в останню мить вона нетвердою рукою все-таки хреститься й відганяє від себе нечистого. У притчі «Перелесник» автор показує, як душевна роздвоєність може згубити людину. Марія так кохала Івана, який поїхав на війну, так марила ним, що не відмовила перелеснику, який прийшов до згорьованої жінки в образі коханого чоловіка. Вона добре знала, хто перед нею, але втіхи кохання, народження сина витіснили з її душі бажання щось змінити в житті. Одної ночі перелесник показав свою справжню личину, і серце Марії не витримало: вона померла, так і не побачивши свого коханого, який повернувся з війни.
Тринадцять оповідань-притч другої частими твору — це розповідь про реальне життя людей, але ця реальність ховається за міфічним, фантастичним світом народних оповідань.
