Трагедія «маленької людини» в сучасному світі (за оповіданням Франца Кафки «Перевтілення») Варіант 2.
“Одного разу, прокинувшись від неспокійного сну, Грегор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху” – так без будь-якої інтриги Ф. Кафка першими словами відкриває фабулу твору “Перевтілення”. Автор створює свій ворожий дивний світ, у якому нерідкістю є непереборне відчуження між людьми нездатними на справжню любов та на справжнє милосердя.
Грегор Замза – головний герой твору, людина глибоко нещасна, і письменник ставиться до нього з жалем і співчуттям, бо зміст його життя – страждання, муки, яких людині завдає світова байдужість. Герой твору – порядна і добра людина. Він багато працює, всі гроші віддає сім’ї, а найближчі люди радо приймають від нього цю жертву. Вони сприймають це як належне, навіть не замислюючись над тим, що у молодого чоловіка має бути власне життя.
Та одного дня сталося непоправне. Грегор перетворився на комаху. Але чому ж герой твору перетворився на бридкого жука, а не на барвистого метелика? Напевне тому, що нещастя не буває привабливим. Перетворення людини на комаху – це здавна відомий літературний прийом, це алегорична передача самотності окремого члена суспільства. Поведінка тварини може бути зрозумілою для людини. а ось комахи – це закритий світ. Ані мімікою, ані жестами комаха не здатна передати жодної інформації. І у більшості людей комаха одразу викликає огиду, бажання знищити.
Перетворившись на комаху, Грегор так і не дочекався людського ставлення до себе з боку батьків і сестри. Найближчі Грегору люди так і залишились глухими до горя сина і брата. Жахлива ситуація відречення від близької людини примушує письменника наголосити. що якщо Грегор – людська істота в комашиній подобі, то його родина – комахи в людській подобі, і кожен з них може зайняти місце Грегора. Що чекає людину в цьому жахливому суспільстві, що чекає людину в цьому ворожому житті? Нічого, відповідає автор. Він вважав, що людина приречена своїм існування на самотність. Саме безпомічність, поразка людини становить основну думку новели. Конфлікт людини і суспільства, людини і життя, не може бути розв’язаним, ніхто не в змозі зробити людину повноправним хазяїном свого власного життя. Так стверджує Ф. Кафка у своїй новелі “Перевтілення”. Цікаво, що ніхто з численних песимістів до Кафки не зміг показати людину в такому жалюгідному становищі – перетворену на бридку комаху.
Саме так песимістично бачив наш світ, наше суспільство і людину в цьому суспільстві видатний австрійський письменник Ф. Кафка. Він не вірив, що людина може бути щасливою. Хто винен у смерті Грегора? Суспільство? Родина? Ні! Адже ніхто не хотів, щоб з ним трапилось таке нещастя. Він як людина, як особистість, помер не у мить перетворення, а тоді, коли вирішив забути про себе, про своє життя. Якщо людина не любить себе, не думає про свій розвиток як особистості, перестає мріяти і боятися змін, тоді вона справді втрачає людську подобу, руйнує свою душу. Треба хоч трішки любити себе, думати про свою душу, і тоді людська природа не дасть перетворитись будь-кому на маленьку комаху.
Людина має сподіватися на краще, бо вона думає, творить, живе. Звичайно, людське життя коротке, але людина повинна гідно пройти через усі випробування, не втративши ні гідності, ні щирості душі, ні любові. Тільки тоді світ буде добрішим до нас.
Грегор Замза – головний герой твору, людина глибоко нещасна, і письменник ставиться до нього з жалем і співчуттям, бо зміст його життя – страждання, муки, яких людині завдає світова байдужість. Герой твору – порядна і добра людина. Він багато працює, всі гроші віддає сім’ї, а найближчі люди радо приймають від нього цю жертву. Вони сприймають це як належне, навіть не замислюючись над тим, що у молодого чоловіка має бути власне життя.
Та одного дня сталося непоправне. Грегор перетворився на комаху. Але чому ж герой твору перетворився на бридкого жука, а не на барвистого метелика? Напевне тому, що нещастя не буває привабливим. Перетворення людини на комаху – це здавна відомий літературний прийом, це алегорична передача самотності окремого члена суспільства. Поведінка тварини може бути зрозумілою для людини. а ось комахи – це закритий світ. Ані мімікою, ані жестами комаха не здатна передати жодної інформації. І у більшості людей комаха одразу викликає огиду, бажання знищити.
Перетворившись на комаху, Грегор так і не дочекався людського ставлення до себе з боку батьків і сестри. Найближчі Грегору люди так і залишились глухими до горя сина і брата. Жахлива ситуація відречення від близької людини примушує письменника наголосити. що якщо Грегор – людська істота в комашиній подобі, то його родина – комахи в людській подобі, і кожен з них може зайняти місце Грегора. Що чекає людину в цьому жахливому суспільстві, що чекає людину в цьому ворожому житті? Нічого, відповідає автор. Він вважав, що людина приречена своїм існування на самотність. Саме безпомічність, поразка людини становить основну думку новели. Конфлікт людини і суспільства, людини і життя, не може бути розв’язаним, ніхто не в змозі зробити людину повноправним хазяїном свого власного життя. Так стверджує Ф. Кафка у своїй новелі “Перевтілення”. Цікаво, що ніхто з численних песимістів до Кафки не зміг показати людину в такому жалюгідному становищі – перетворену на бридку комаху.
Саме так песимістично бачив наш світ, наше суспільство і людину в цьому суспільстві видатний австрійський письменник Ф. Кафка. Він не вірив, що людина може бути щасливою. Хто винен у смерті Грегора? Суспільство? Родина? Ні! Адже ніхто не хотів, щоб з ним трапилось таке нещастя. Він як людина, як особистість, помер не у мить перетворення, а тоді, коли вирішив забути про себе, про своє життя. Якщо людина не любить себе, не думає про свій розвиток як особистості, перестає мріяти і боятися змін, тоді вона справді втрачає людську подобу, руйнує свою душу. Треба хоч трішки любити себе, думати про свою душу, і тоді людська природа не дасть перетворитись будь-кому на маленьку комаху.
Людина має сподіватися на краще, бо вона думає, творить, живе. Звичайно, людське життя коротке, але людина повинна гідно пройти через усі випробування, не втративши ні гідності, ні щирості душі, ні любові. Тільки тоді світ буде добрішим до нас.
