Аналіз балади Жуковського “Кубок”
Василь Андрійович Жуковський – один із кращих літературних особистостей РФ. Одержавши гарне утворення, відмінно володіючи іноземними мовами, він рано почав писати вірші й перекладати іноземних поетів. Одним з його відомих добутків є балада “Кубок”.
Балада починається зі слів підступного царя: “Хто, чи лицар знатний иль латник простій, у ту безодню стрибне з височини?” Безоднею Жуковський називає море, що таким і є: воно глибоке й повно різних несподіванок. “Кидаю свій кубок туди золотий”-, говорить цар і спільно із цим кубком кидає туди свою совість. “Хто знайде в тьмі глибини мій кубок і з ним вернеться нешкідливо тому й буде нагородою переможної”, – продовжує король, упевнений, що на престолі, як і раніше, залишиться він один. “Але лицар і латник недвижимо коштують; мовчання – на виклик відповідь; у молчанье на грізне море дивляться; за кубком відважного ні”, – під цими автор має на увазі, що в царстві такого бездумного короля живе розумний народ, що розуміє, що в кожному разі їхній владика не буде ділитися з ними своїм троном. Але отут з’являється людина, що готова на відважний учинок. Молодий паж або не розуміє, що не розділить престол з королем, або жалує короля, не хоче підводити його, ганьбити перед усім народом
Далі описується весь жах, що діється в море: “Зі чрева безодні бігли вали, шумлячи й гримлячи у височину; і хвилі стиралися, і піна кипіла: начебто гроза наступаючи ревіла”. “І виє, і свище, і б’є, і сичить, як волога, мішаючись із вогнем…”, – так Жуковський порівнює вогонь із королем, а вологу з молодим пажем. Стрибнувши в глибину, юнак як би заспокоїв на годину море: “Над безоднею затихло, у ній глухо шумить”, – говорить автор.
Але на цьому балада не закінчується й події продовжують пересуватися далі: знову все завило, забилося, засичало. ИП отут – молодий паж показується на поверхні: “Мигнула рука й плече із хвилі…І бореться, сперечається із хвилею…І бачить – весь берег потрясся від кличу – він левою править, а в правої видобуток”. “І всякий з веселощами6 “Він живий!”, – повторював – Чудеснее подвигу немає! З темної труни, із прірви вологої врятував душу живу красень відважний”, – що значить: паж урятував совість і душу короля, діставши кубок з безодні. Він щасливий і падає до царьовим ногам, розповідаючи про свою нелегку подорож з “несказанними чудами”. Але цар нещадний до нього й знову кидає свій кубок у морську безодню. Він охоплений своїм бажанням досягти перемоги цю сутичку в пажа. Навіть, його дочка – не перешкода йому. І молодий юнак знову відправляється вбездну.
Закінчується балада просто, але трагічно, свідчачи ио смерті молодого пажа: “Утихнула безодня… і знову шумить…І пеною знову повна…і із трепетом у безодню царівна дивиться… і б’є за волною хвиля… Приходить, іде хвиля швидкоплинно, а юнака немає й не буде вуж вічно”.
Романтичний герой робить учинки не заради фінансів або слави, не заради любові, а заради самоствердження, заради можливості вийти із щоденності. Знаючи, що приречено героя балади Жуковського кидається в безодню знову, тому що велико його полювання поборотися із судьбо2й і вийти з оковів миру
Балада починається зі слів підступного царя: “Хто, чи лицар знатний иль латник простій, у ту безодню стрибне з височини?” Безоднею Жуковський називає море, що таким і є: воно глибоке й повно різних несподіванок. “Кидаю свій кубок туди золотий”-, говорить цар і спільно із цим кубком кидає туди свою совість. “Хто знайде в тьмі глибини мій кубок і з ним вернеться нешкідливо тому й буде нагородою переможної”, – продовжує король, упевнений, що на престолі, як і раніше, залишиться він один. “Але лицар і латник недвижимо коштують; мовчання – на виклик відповідь; у молчанье на грізне море дивляться; за кубком відважного ні”, – під цими автор має на увазі, що в царстві такого бездумного короля живе розумний народ, що розуміє, що в кожному разі їхній владика не буде ділитися з ними своїм троном. Але отут з’являється людина, що готова на відважний учинок. Молодий паж або не розуміє, що не розділить престол з королем, або жалує короля, не хоче підводити його, ганьбити перед усім народом
Далі описується весь жах, що діється в море: “Зі чрева безодні бігли вали, шумлячи й гримлячи у височину; і хвилі стиралися, і піна кипіла: начебто гроза наступаючи ревіла”. “І виє, і свище, і б’є, і сичить, як волога, мішаючись із вогнем…”, – так Жуковський порівнює вогонь із королем, а вологу з молодим пажем. Стрибнувши в глибину, юнак як би заспокоїв на годину море: “Над безоднею затихло, у ній глухо шумить”, – говорить автор.
Але на цьому балада не закінчується й події продовжують пересуватися далі: знову все завило, забилося, засичало. ИП отут – молодий паж показується на поверхні: “Мигнула рука й плече із хвилі…І бореться, сперечається із хвилею…І бачить – весь берег потрясся від кличу – він левою править, а в правої видобуток”. “І всякий з веселощами6 “Він живий!”, – повторював – Чудеснее подвигу немає! З темної труни, із прірви вологої врятував душу живу красень відважний”, – що значить: паж урятував совість і душу короля, діставши кубок з безодні. Він щасливий і падає до царьовим ногам, розповідаючи про свою нелегку подорож з “несказанними чудами”. Але цар нещадний до нього й знову кидає свій кубок у морську безодню. Він охоплений своїм бажанням досягти перемоги цю сутичку в пажа. Навіть, його дочка – не перешкода йому. І молодий юнак знову відправляється вбездну.
Закінчується балада просто, але трагічно, свідчачи ио смерті молодого пажа: “Утихнула безодня… і знову шумить…І пеною знову повна…і із трепетом у безодню царівна дивиться… і б’є за волною хвиля… Приходить, іде хвиля швидкоплинно, а юнака немає й не буде вуж вічно”.
Романтичний герой робить учинки не заради фінансів або слави, не заради любові, а заради самоствердження, заради можливості вийти із щоденності. Знаючи, що приречено героя балади Жуковського кидається в безодню знову, тому що велико його полювання поборотися із судьбо2й і вийти з оковів миру
