Сатиричне зображення влади й народу в повісті Михайла Салтыкова – Щедріна «Історія одного міста» – Салтиков – Щедрін Михайло

Перед нами суворий старий, проникливо й строго вдивляється в людей, у навколишню дійсність; у його більших, трохи опуклих очах живе полум’яна, непохитна воля, жагуча, вимоглива думка, що проникає далеко вперед, у майбутнє; відкрите чоло прорізане між брів різкою складкою, що збільшує те враження потужної, зосередженої рішучості й цілеспрямованості, що викликають ці чудові, що назавжди залишаються в пам’яті риси. Такий вигляд російського письменника Михайла Євграфовича Салтыкова – Щедріна, збережений для нас спогадами сучасників і кращими з наявних портретів і фотографій. Великий письменник майже завжди залишався серйозним, але слухачі реготали нестримно, незважаючи на те, що сам він бував цим незадоволений. Щедрін для предмета свого обурення знаходив надзвичайно смішні положення, тим самим викриваючи, принижуючи й виставляючи на всенародне посміховище тих, проти кого були спрямовані його сатира й гумор

При цьому сатира Щедріна завжди була ідейно цілеспрямованої, він не знав сміху, що служить тільки для забави й развлеченья. Так, наприклад, в «Історії одного міста» великий сатирик зобразив градоначальника, у якого замість голови – ящик, що містить у собі невеликий органчик, автомат, що до пори до часу вимовляє: «Розорю!» і «Не потерплю!» Інших слів градоначальник не знається

Як не сміло в цьому випадку уява Щедріна, як ні фантастичний на перший погляд цей образ, насправді він вірно відображає дійсність. Звичайно, Щедрін зовсім не збирався запевняти читача в тім, що існує людина, у якого замість голови на плечах міститься такого роду автомат. Але образ градоначальника – органчика» з художньо сатиричною наочністю й переконливістю вказував на те, що вся політика царської бюрократії зводилася до гноблення й пограбування народу. Царські чиновники противилися всьому, що могло б повести до політичного, матеріального й духовного прогресу. «Не потерплю!» – заявляли вони

Формально в «Історії одного міста» відображається період з 1731 по 1825 рік. Фактично ж мова йде не про якімсь одному конкретно – історичному періоді, а про характерні риси самодержавного ладу, про самі основи життя суспільства при абсолютизмі. Думка ця знаходить підтвердження, зокрема, у тім, що часи в книзі нерідко як би перетинаються: у розповідях про події, віднесених на той час, раптом вклинюються факти з 60 – х років століття XIX – го. Прийом цей не тільки дає блискучий комічний ефект, але й несе серйозне ідейне навантаження. Гротесковий принцип «сполучення» минулого й сьогодення наочно виражає ідею «незмінності» тих основ життя, які зображуються сатириком

Підкреслюючи, що «Історія одного міста» – сатира не історична, а сучасна, треба в той же час застерегти проти вузького тлумачення терміна «сучасність». Слова Щедріна про те, що він має на увазі «лише сьогодення», деякі літературознавці схильні розуміти надто вуж буквально: вони намагаються будь – що – будь відшукати в Росії 60 – х років XIX століття конкретні фігури, сценки, епізоди, які можна було б «підставити» під ті або інші образи й моменти оповідання. Їм здається, що саме таким способом можна найкраще довести гостру актуальність книги. Під їхнім пером сатира Щедріна, що містить у собі найширше узагальнення, перетворюється в серію зашифрованих нарисів на поточну злість дня

Влада й народ – от та кардинальна проблема, що є внутрішнім стрижнем книги й робить її більше цільної, незважаючи на зовнішню самостійність глав

Деякого глави «Історії одного міста» присвячені життя народу під гнітом самовладдя, причому кожна з них розкриває якусь нову грань волаючої сваволі й насильства над людьми. Які заходи не проводив би самодержець, якими намірами при цьому не керувався б, результат був незмінно той самий: нескінченний переляк жителів і нові нещастя, що звалилися на їхніх голів, і нещастя

Сучасна Щедріну критика дорікала сатирика в перекручуванні життя, карикатурності зображень, небувальщині. Відповідаючи на ці докори, письменник заявляв: «…насправді небувальщина набагато частіше зустрічається в дійсності, ніж у Літературі. Літературі занадто властив почуття міри й пристойності, щоб вона могла взяти на себе завдання з точністю відтворити карикатуру дійсності…» Зіставлення багатьох сторінок «Історії одного міста» з реальними фактами російської дійсності зайвий раз підтверджує справедливість наведених слів

Письменник звертається до гротеску для того, щоб до кінця оголити сутність явищ, наочно продемонструвати їхній справжній зміст. Так, образом градоначальника Брудастого, діяльність якого описана в главі «Органчик», сатирик показує: для того щоб правити містом Глуповьш, зовсім не обов’язково мати голову; для цього цілком достатньо мати найпростіший механізм, здатним відтворювати всього дві фрази: «розорю!» і «не потерплю!». Дементий Варламович Брудастый являє собою як би саму суть «градоначальничества», очищену від усього випадкового, стороннього. За допомогою гротеску сатирик робить гранично наочним те, що властиво всім взагалі градоначальникам, незалежно від їхніх особистих схильностей, характеру, темпераменту, переконань і тому подібного

Різні були в Глупове градоначальники. Діяльні й бездіяльні. Ліберальні й консервативні. Вводившие освіту й що викорінювали оное. Однак всі їх многообразнейшие прожекти й наміри зрештою зводилися до одному: до вибивання «недоїмок» і припиненню «крамоли».

Галерея градоначальников, що вдостоїлася розгорнутого зображення, починається Брудастым, а завершується Похмурий – Бурчеевым. Якщо перший є свого роду «загальним знаменником» градоначальников, виражає їх щиру, очищену від усяких «домішок» сутність, те останній являє собою величину більше значну, а тому й більше лиховісну: Похмурий – Бурчеев – це та ж сама сутність, помножена на строгий план «нивеляторства» життя й тупа непохитність

Всіх своїх попередників перевершив Похмурий – Бурчеев. Перевершив безмежним ідіотизмом і невичерпною енергією, спрямованої на перетворення в дійсності исповедуемых їм ідеалів. Ідеали ж такі: «пряма лінія, відсутність строкатості, простота, доведена до наготи»… Все місто, а точніше, всю країну «колишній пройдисвіт» вирішив перетворити в суцільну казарму й змусити з ранку до вечора марширувати. Антилюдська сутність самовладдя показана тут Щедріним із приголомшливої силоміць.

Прототипом Похмурий – Бурчеева багато в чому послужив Аракчеев. Однак у корені невірно обмежувати широке узагальнююче значення намальованої Щедріним фігури, зводити образ – до прообразу. У Похмурий – Бурчееве сконцентровані й загострені риси, характерні для певного типу правителів, а не для одного тільки Аракчеева.

Основні якості глуповцев – невичерпне терпіння й сліпа віра в начальство. Скільки не бідують вони, як не знущаються над ними градоначальники, а глуповцы всі продовжують сподіватися й вихваляти, вихваляти й сподіватися. Поява кожного нового градоначальника вони зустрічають щирою радістю: ще не бачачи в очі новопризначеного правителя, уже називають його «красавчиком» і «розумником», поздоровляють один одного й оголошують повітря захопленими вигуками. Нещастя, що обрушуються ж на них, сприймають як щось належне й про протест навіть не помышляют. «Ми люди привышные! – говорять вони. – Ми перетерпіти могим. Коли нас теперича всіх у купу скласти й із чотирьох кінців запалити – ми й тоді противного слова не мовимо!».

Письменник не закриває очі на реальне положення речей, не перебільшує ступеня народної самосвідомості. Він малює маси такими, якими вони й були тоді насправді. «Історія одного міста» – сатира не тільки на правителів Росії, але й на покірність, довготерпіння народу. Щедрін же був переконаний, що щира любов до народу полягає не в словесних клятвах, а у тверезому погляді на його сильні й слабкі сторони, на його достоїнства й недоліки. Письменник хотів бачити народ вільн і щасливим, а тому не мирився з тими якостями, які прищеплювалися масам протягом сторіч: покірністю, пасивністю, смиренністю й іншим

Книга писалася наприкінці 60 – х років, коли короткочасний період «лібералізації» і «реформ» змінився черговим настанням реакції. На російське суспільство знову обрушилося люте, моторошне «воно», що принесло із собою холод і морок… Воно – расползшееся по всій країні й нещадно гнітюче живі сили її, що сковує думка, що паралізують почуття. Воно – имеющее тисячі очей, щоб підглядати, і тисячі вух, щоб підслухувати. Воно тысяченогое, щоб ходити по п’ятах за кожним підозрюваним, і тысячерукое, щоб строчити й строчити доноси

От із цим чудовиськом і боровся Щедрін, наносячи йому нищівні сатиричні удари з усією силою свого величезного таланта. «Історія одного міста» і в момент своєї появи, і в наступні часи звучала найвищою мірою актуально. Вона зображувала не тільки минуле й сьогодення, але значною мірою пророкувала й майбутнє. Реальна дійсність як би змагалася із сатиричною вигадкою письменника, прагнучи наздогнати неї, а те й перевершити

Незабаром після виходу книги, в 1876 році, Щедрін у листі до Н. А. Некрасова повідомляв: «…виданий, наприклад, закон, що дозволяє губернаторам видавати обов’язкові постанови або, попросту говорячи, закони ж. Це неймовірно, але це правда. Коли я представляв в «Історії одного міста» градоначальника, що любив писати закони, те й сам не очікував, що це так незабаром здійсниться. Взагалі робиться майже дивним жити на світі».

Щедрін виявився пророком не тільки в цьому випадку. Сатира його була настільки глибока й дотепна, що й наступними поколіннями сприймалася як щось злободенне. Виражаючи своє замилування генієм Щедріна, М. Горький говорив: «Значення його сатири величезний, як по правдивості її, так і по тому почуттю майже пророчого передбачення тих шляхів, по яким повинне було йти і йшло російське суспільство протягом від 60 – х років аж до наших днів». Слова ці, сказані в 1909 році, як не можна краще розкривають художню досконалість і ідейну ємність щедринских образів

«Історія одного міста» живе й зараз. Вона переступила національні границі й продовжує боротися скрізь, де тріумфує самовладдя. Колись Тургенєв побоювався, що даний твір Щедріна буде багато в чому незрозуміло закордонним читачам через свого чисто російського колориту. Ці побоювання виявилися даремними. «Дивна й чудова книга» нині відома не тільки в нас у країні, але й за рубежем, і міцно коштує в ряді найбільших досягнень світові сатири