Поема «Мертві душі» – центральний добуток творчості Н. В. Гоголя. Особливу роль у ньому грає образ автора. Це не пасивний оповідач, а мудрий співрозмовник, якому просто необхідно вести неспішна розмова із читачем. У передмові до другого видання «Мертвих душ» автор просить читача допомогти йому. Він писав: «У книзі цієї багато чого описано невірно, не тому що є, і як дійсно відбувається в російській землі, тому що я не міг довідатися всього… Притім від моєї власної помилки, незрілості й поспішності відбулася безліч усяких помилок і промахів, так, що на всякій сторінці є, що поправити: я прошу тебе, читач, поправити мене». Далі автор давав конкретні рекомендації про те, як треба правильно йому допомагати: після прочитання декількох сторінок добутку варто пригадати й записати свої життєві спогади і як тільки аркуш паперу заповниться записами, відіслати його авторові. Ця передмова свідчила в тім, наскільки важливим було для автора знати про читацьке сприйняття поеми
З функцією образа автора зв’язане й жанрове визначення «поема», придумане самим Н. В. Гоголем для свого добутку. Поема, як відомо, жанр ліричний. А для цього роду літератури важливий не стільки сам сюжет, скільки авторські переживання, настрої. У міру розвитку основної сюжетної лінії в добутку є численні ліричні відступи, у яких автор прямо спілкується із читачем, розповідаючи йому про те, що хвилює й тривожить його в цей момент. Таким чином, читач підключався до самого творчого процесу, перетворювався одночасно в критика добутку, а факт появи поеми із чисто літературного явища стає явищем суспільним
Світогляд Гоголя був тісно зв’язаний з поглядами філософів – просвітителів, основна ідея яких полягала в тому, що людина по своїй природі – істота гармонічне. У його пороках же винуваті несправедливі суспільні закони, що змушують особистість пристосовуватися до життя й усвідомлено порушувати властиві їй норми моралі
Ліричні відступи автора наповнені патріотичним пафосом. Зображуючи порочних, занепалих людей, Гоголь одночасно плекає мрію про прекрасну людину. Бачачи розруху й невпорядкованість на рідній землі, письменник продовжує вірити в її світле майбутнє: «Русь! Русь!.. Чи тут, не в тобі чи не народиться безмежної думки, коли ти сама без кінця? Чи тут не бути богатиреві?..».
Авторові було важливо втілити в поемі й спогаду про своє життя. Так, наприклад, у шостий розділ він включає думки про свою юність, про те, як весело йому було під’їжджати до незнайомого місця, скільки цікавого для себе відкривав дитячий допитливий погляд. З роками ж погляд цей став охолодженим, а свіжість сприйняття життя втратилася
В одинадцятому розділі автор полемізує з тими, хто не хоче говорити про бідність і розруху, про знехтуваному й дурному в житті. Гоголь уважає, що відмова чути про рідну країну гірку правду породжує помилковий патріотизм, тому що замовчування проблеми ніколи не приведе до її дозволу
Автор поеми «Мертві душі» – творець, вибраний для того, щоб задуматися про самому істотний у житті – про подальшу долю Росії. Гоголь відчував, що тільки він зможе здійснити цю грандіозну місію, і приклав всі зусилля, щоб втілити задумане вжизнь.
В. Г. Бєлінський писав у статті «Про росіянці повісті й повістях м. Гоголя»: «Що таке майже кожна з його повістей? Смішна комедія, що починається глупостями, триває глупостями й кінчається слізьми і яка, нарешті, називається жизнию. І такі всі його повести: спочатку смішно, потім смутно! І таке життя наша… Скільки отут поезії, скільки філософії, скільки істини!..».
